Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

У будинках починає замерзати вода. Пошкоджено більшість батарей центрального опалення, погано надходить газ із балонів. По можливості переходьте жити до хлівів, де завдяки худобі утримується температура понад 10 °C.

Селяни не мають чим годувати й напувати тварин. Корів треба доїти вручну, а молоко зливати в синтетичні мішки, занурені в сніг. Пропало тисячі курей і поросят.

У деяких областях заборонено їздити приватними автомобілями. У Кельні було вирішено виїжджати на роботу на дві години раніше, оскільки рух автобусів і трамваїв обмежений. У машинах слід їздити по чотири-п’ять чоловік, хоча й цього виявляється не достатньо.

Моя дружина гніда…

Станіслав Бімонь турботливо підтяг засинаючій Леоні ковдру аж до підборіддя. Тепер вона чиста, але як довго це триватиме? Люба, якби так було й надалі, якби тобі тільки вистачило сил!..

Він повернувся до ванної кімнати, почистив ванну від залишків БЗУ і, посвітивши ліхтариком, глянув на себе в дзеркало. Знайшов на своєму тілі всього кілька дрібних бурих зерняток і почав розминати їх пальцями, доки вони зникли. Глянувши ще раз на Леону, він прийняв крижаний душ і пішов зігрітись до комунальної квартири.

— Як вона там? — тихо запитала його Павла Роганова. У вітальні дрімав Еда, спокійно випроставшись на тахті перед телевізором. Тіна вже пішла, а Міхал, стоячи біля вікна, дивився в темряву.

— Тепер, сподіваюся, вже добре, — відповів Станіслав Бімонь. Але Павла приклала палець до вуст, щоб Еда з Міхалом не почули, а потім жестом запропонувала Станіславу піти за нею до сусіднього приміщення.

— Тіна починає буріти! — сказала вона за дверима.

— Я бачу, — зітхнув Станіслав.

— Таким чином, чисті тут лише ми з тобою та ще мій Міхал. Але чому саме ми троє, адже ми не вживаємо проти багатозвіра ніяких особливих засобів?

— Я так ухекався з Леоною у ванні, наче на заняттях з важкої атлетики, — невесело пожартував Станіслав.

— Безумовно, завдяки такому фізичному навантаженню ти знищуєш БЗУ на Леоні й на собі. Але я не займаюся жодними вправами, а чомусь чиста.

— Бо не переїдаєш, не палиш і не п’єш.

— Я постійно думаю над цим, і мені спало на думку… Але ти технар і сміятимешся з мене…

— Що ти там вигадала?

— Багатозвір не тільки запускає бурі щупальці в шкіру, його головна сила потрапляє в організм хворих, — переконано мовила Павла. — Той, у кого чиста душа, сильна воля, палка любов, не піддається згубному впливові звіра — без будь-яких дієт, важкої атлетики й масажу!

— Не знаю, можливо, ти й маєш рацію. — Станіслав замислився, потім додав: — Але в такому випадку це б означало, що вони не люблять нас? Еда — тебе, а Леона — мене?!

— Мабуть, вони просто не мають у собі чистої внутрішньої сили… тому й вражені недугою. Як усе це почалось, чому ми розділилися й стали один проти одного? Тоді, в грудні, під час війни з мазутом усі ми були одностайні: люди проти бурих потвор. Як могло трапитися, що ми опинились одне проти одного?

— Так, тоді ми були згуртовані і завдяки цьому перемогли. І навіть побороли бурих триметрових саламандр… Але зараз нас полонили бурі черви, кліщі, солітери. © http://kompas.co.ua

— Як усе-таки це могло статись? — вигукнула Павла.

— Люди втомлені, їм уже набридло боротись. Кажуть, небезпека минула, а тому зараз вони хочуть жити, добре харчуватися, розважатись… Чула, мабуть, що з мазутового пилу, молока й дріжджів вони варять буре тісто, називаючи його «м’ясцем».

— … з нього ще й готують сильнодіючий концентрований розчинний порошок.

— І це їм смакує?.. Оті зварені відходи?

— Вони не думають про смак. Вони вживають це як алкоголь, транквілізатори чи наркотики.

— Ночами вони збираються в порожніх заражених квартирах.

— А там нахабно вмикають на повну потужність центральне опалення, гарячу воду й світло. Ті барлоги вони називають на своєму жаргоні «зарквартирами», нас, чистих, — біляками, нудними дурнями, імпотентами, тоді як гнідаки, зрозуміло, спритні, енергійні та й взагалі — хлопці хоч куди.

— Сподіваюся, це припиниться, як тільки евакуйовані повернуться з гір. Коли тут з’являться діти.

— Про це ще не йдеться, бо ж діти могли б тут заразитися. ТЗС може тривати ще довго, Павло.

— Виходить, ми житимемо серед здичавілих банд, що гуртуються по тих жахливих нічних притонах… Переселені в гори діти забудуть своїх батьків, а батьки — дітей…

— До такого ще не дійшло, хоча б тому, що всім, а головне, дітям, у горах добре… Принаймні краще, ніж у переповненому місті. Тільки-но ТСЗ закінчиться, евакуйовані повернуться, покинутих заражених квартир не стане. Однак, можливо, не всі переселенці повернуться відразу, дехто ще лишиться в горах, там же така природа й чисте повітря… Це могло б стати здоровою деурбанізацією. Кінець квартирної тисняви, залюдненості міст, вирішення транспортних проблем. Люди житимуть в новій, здоровій і чистій країні…

Двері кімнати несподівано розчинились.

— Бачу, розважаєтесь! — процідив Еда, ввійшовши. Його погляд не провіщав нічого хорошого.

— Ми тут розмовляли… — сказала я.

— Он воно що, ви розмовляли! — Еда підійшов до мене й різко притяг до себе… — Це моя жінка, Станіславе. Вона тобі подобається? Мені також. Тому зараз я поведу її додому й добре з нею побавлюсь у ліжку.

Я глянула