Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Слідами вигнанця 📚 - Українською

Читати книгу - "Слідами вигнанця"

198
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Слідами вигнанця" автора Григор Угаров. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 100
Перейти на сторінку:
пальмового листя. Коротше кажучи, вона майже нічим не різнилась від інших осель, хіба що була трохи просторіша. Частину долівки вкривали добре видублені шкури левів та леопардів. За звичаями племені, хатину дозволялося застеляти лише хутрами власноручно впольованих тварин. На рогожках, складених опріч, лежало ще п'ять чи шість леопардових шкур. Із середньої сохи, яка підпирала бантини, звисала голова антилопи, вистругана з гарного червоного дерева. На низенькому миснику вишикувались рядками різні ритуальні келихи з яскравим орнаментом, череп'яні миски, горнятка. На кожному розі висіла якась річ: марімба, бамбукова або очеретяна сопілка, асагей з відшліфованим держаком, бойова сурма зі слонячого ікла, обрядова маска, сагайдак із стрілами, бамбуковий лук тощо.

Все це побачив Павел, увійшовши до хатини, його запросив у гості вождь племені як великого чарівника з «острова білих людей». Павел усівсь на м'якому леопардовому хутрі. Поруч, підібгавши ноги, вмостилися старійшини. Тільки чаклун і досі кружляв навколо того місця, де згорів його всемогутній кошичок. Домбо вдячно горнувся до свого рятівника. Він теж нарешті повірив, що їх не збираються вбивати.

Географ уважно роздивлявся хатину зсередини й думав про те, що досі жодному мандрівникові не щастило вивчити побут тубільців, їхнє мистецтво, на власні очі побачити оздобу тубільної оселі. Тільки небагатьом сміливцям таланило дістатися до глибинних теренів Африки, проте ніхто ще не продемонстрував світові таких чудових ритуальних келихів, розмальованих мисок та дерев'яних різьбярських витворів, таких, як хоча б оті антилоп'ячі голови. Все це спростовувало твердження деяких вчених, буцімто тут мешкають племена дикунів-людожерів, що не мають ніякої культури.

Старійшини тихо перемовлялись, певно, про щось сперечаючись. Дідусь із молотком раз у раз прохоплювався писклявим голосом.

Сонце заходило. Знадвору біля дверей розіклали ватру. Вождь сів на своє низеньке ліжко з хутра й теж підібгав ноги. З його виду ні на мить не сходила приязна усмішка. Посидівши деякий час мовчки, він тихенько засурмив у ріг. Запала мертва тиша. Тоді господар звернувся до Домба якоюсь незрозумілою мовою. Кілька хвилин вони наче перемовлялися де словами, а де й на мигах. Нарешті, здається, порозумілись. Вождь усміхнувсь, а Домбо радісно гукнув географові:

— Гамба, вождь розумій мова бігів! Він бував у наша країна і вбивай один гумба-гумба! У бігів перейняв таємниця, як обробляй залізо! Інші не знають мова. Тільки вождь Бенгас знай мова бігів!

— Це ж чудово, друже! — зрадів і географ. — Поспитай-но в Бенгаса, за віщо вони хотіли нас повбивати.

Домбо переклав запитання вождеві, але вождь скривився, чоло йому насупилось, і він заходився щось сердито говорити, раз у раз киваючи на голову антилопи, що висіла на стовпі.

— Антилопа охороняй плем'я Бенгаса від злий дух, — переказав Домбо. — І не тільки охороняй. Від антилопи починався родовід племені.

Аж тепер географ уторопав, навіщо чаклун носить на собі антилоп'ячу голову й чому така сама дерев'яна цяцька висить ось тут, у хатині вождя. Виявляється, антилопа — це священна тварина племені: тотем! «То ще ми з Домбом легко одбулись, — подумав Павел. — Коли б убили оту худобину на галявині — вийшла б вона нам боком!»

Бенгас тричі засурмив у ріг, і тієї ж миті до хатини ввійшло троє негритянок. Дві були ще зовсім молоденькі дівчатка, третя — літня жінка. Особливою вродою відзначалась перша дівчина — струнка, гнучка в стані, з великими чорними, наче дві вуглини, очима. Кожна жінка мала на собі гарне намисто, наруччя й сережки, а також багатий набедреник. Спереду й ззаду на пасках висіли яскраві фартушки. На головах височіли традиційні чудернацькі зачіски, в котрих вилискували якісь кришталики та слюдяна потерть.

Підступивши до вождя, жінки вклонилися й торкнулись тонкими пальцями долівки. З першого погляду можна було здогадатися, що то дочки Бенгаса та його дружина.

Вождь підніс руку вгору. Це, видно, був знак. Уродлива негритяночка випурхнула надвір і хутенько принесла велике наруччя із слонячої кістки. Вождь підвівсь і врочисто надів його на правицю. Павел здогадався, що то має бути якийсь талісман. Радники разом позводились, попіднімали ліву ногу, зігнуту в коліні, й посхрещували руки на грудях. Потім знову повсідались на свої місця. Поряд з ними вмостилася й вождева дружина, а дівчатка повиходили.

Та незабаром вони знову повернулись, розіслали на долівці довгу мережану рогожу й поставили перед кожним, хто сидів у хатині, полумисок, зроблений з половини довгастої тиковки. Полумиски були чисті й гладенькі, наче вистругані. Оката дівчина підсунула вождеві, дідусеві з молотком, Балканову та Домбу ще й по келиху та поналивала густого іскристого пальмового вина з тростинової «сулії» — своєрідного кошика, сплетеного з тоненьких лозинок і политого зсередини золотавою смолою.

Вино вже пінилось у келихах, але ніхто не наважувався пити.

У двері, ворожо блимнувши на Павла, прослизнув чаклун. Підступивши до вождя, він поторохтів тиковкою, химерно заметляв руками, наче цирковий штукар, і торкнувся головою антилопи до Бенгасового келиха. Павел збагнув: чаклун виганяє злий дух з вождевого вина. Після заклинання чаклун знову вискочив надвір, а Бенгас підніс угору свій келих. Балканов і собі взяв питво, хапнувся цокнутися з вождем, але уздрів, що всі понахиляли голови, торкнулися спочатку до келиха чолом, потім носом, і тільки тоді нараз випили.

Не дотримуючись ніяких тубільних традицій, Павел покуштував вино, плямкнув — солодке, й перехилив чарку. Домбо, побачивши це, нахмурився:

— Гамба, чому не поважав закони плем'я? Це погано!

— Гаразд, Домбо, питиму вже по-їхньому, — пообіцяв географ.

І коли вродлива негритянка поналивала вдруге, Балканов підняв келих, торкнувсь його чолом, потім носом і тоді вже випив. Негреня уважно простежило кожний його рух і задоволено хитнуло головою:

— Гамба добре!

У хатині панувала мертва тиша, неначе тубільці виконували священний обряд.


IV

Вихиливши третю чарку, негр-велет протяжно крякнув. Те саме зробили радники, в тому числі й дідок з молотком. За словами Домба, вони гарчали через те, що сподобали вино, якого не має вождь жодного сусіднього племені. Негреня настирилось, щоб і Павел зробив те саме, аби не образити власника такого рідкісного напою. Що тут удієш — хильнувши втретє, Павел і собі загарчав.

Після

1 ... 43 44 45 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слідами вигнанця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слідами вигнанця"