Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 156
Перейти на сторінку:
воду. Зморщився. Поставив склянку на тумбочку. Вийняв з ящика столу чистий аркуш паперу. Поклав перед собою.

— Шелепньова Тетяна Павлівна.

— Так.

— Рік народження?

— 1904-й.

— Місце народження…

— Місто Батайськ.

— Сімейний стан?

Шелепньова потемніла очима. З напускним кокетуванням знизала плечима:

— Не розписані ми…

— Хто це «ми»? — спитав Салтиков, підсовуючи до себе чорнильницю.

— Ну… Федір і я.

Салтиков тепер вивчаюче дивився на Шелепньову. Ні, її не можна було віднести до жінок, обдарованих яскравою красою. Однак вона була мила, з хитруватими чорними очима, з гарною фігурою. Само собою зрозуміло, її могли кохати чоловіки й ревнувати також. Щодо цього сумнівів у Салтикова не було.

— Місце роботи й посада.

— Готель «Ельбрус», покоївка.

— А цей ваш… чоловік Федір… Будь ласка, по батькові, прізвище. Чим він займається?

— Федір Максимович Глотов… Працює інспектором у Комдопомозі.

— Де? — не зрозумів Салтиков.

— У Комітеті по наданню допомоги демобілізованим інвалідам та їхнім сім'ям.

— Так… Гаразд, — записав Салтиков. Потім запитав: — Ви знали Попова Вадима Зотиковича?

— Знала, — тихо відповіла Шелепньова. — Він працював у нас завгоспом.

— Які були у вас стосунки?

— Ми дружили. Звичайно, до мого одруження, — квапливо пояснила Шелепньова.

— А ваші листи до нього? Важко повірити, що, живучи в одному місті, ви листувалися.

— У нас з Федором була сварка. Вірніше, розрив… І я їздила до родичів у Батайськ… Отоді й виникло листування з Поповим. Він хотів одружитися зі мною, по-справжньому… — Вона замовкла. Та очей не опускала, дивилася напружено, вичікуюче. На її засмаглій довгій шиї пульсувала жилка.

— Ви не погодилися? — спитав Салтиков.

— Федір завадив. Він приїхав у Батайськ. І стояв на колінах… Я простила.

— Він знав про Попова?

— Ну то й що? — запально відповіла Шелепньова. — Я не питала, що в нього з ким було. Й не збиралася перед ним звітувати…

Салтиков несхвально посміхнувся. І навіть похитав головою:

— Звітувати вам перед Глотовим чи ні — це справа ваша. Особиста… Ми ж, працівники карного розшуку, повинні пам'ятати, що буває, коли, здавалось би, цілком особисті справи набувають громадського забарвлення. Особливо на грунті ревнощів… І якщо раптом Федір Максимович Глотов ревнував вас до Вадима Зотиковича Попова, то… могло статися те, що сталося…

— Ні! — Шелепньова злякано повела рукою, наче відсторонюючись од цієї страшної думки.

— Глотов мешкає з вами на одній площі?

— Так, — сказала вона ледь чутно.

— Я випишу йому повістку.


3

Каїрова поселили в двадцять першому номері на другому поверсі. Кімната вузька. Біля сходів. Ліжко, стіл, дзеркало, умивальник. Вікно високе. За вікном — сині гори, зелена ущелина. Й річка…

Капелюх, куплений в Армавірі, гарний. Навіть учора, на духів день, коли центр міста кишів народом, Каїров не побачив іншого такого капелюха. Вечеряв у шашличній «Роздоріжжя». Напевно, у зв'язку з неробочим днем там була сила-силенна відвідувачів. Однак власник її, Зураб Іларіонович Лаїдзе, почувши, що дядько Шалва шле йому привіт із Баку, обняв і розцілував Каїрова, про всяк випадок пустив радісну сльозу, щоб ніхто не сумнівався в його гарячих почуттям до родича й до друзів родича.

Він відвів гостя в маленький кабінет, вхід до якого, прикритий важкою портьєрою, був прямо за опудалом ведмедя. Там, у кабінеті, Зураб по-діловому спитав:

— Як улаштувалися?

— Добре.

— Салтиков дзвонив, цікавився, приїхали ви чи ні. Що йому передати?

— О котрій ви відкриваєте шашличну?

— О дванадцятій.

— Зустрінемося тут о пів на першу.

— Усе зрозумів. Як Володя Боровицький?

— Живий.

— Ми з ним у двадцять першому році в Білорусії за бандою Прудникова бігали. Її з Польщі перекинув контрреволюційний комітет «Народного союзу захисту вітчизни й волі». Володя мені тоді життя врятував. Братами стали.

Зураб усміхнувся, спитав:

— Що будемо вечеряти?

— Що є найліпшого, — відповів Каїров.

— Усе зрозумів без дальших пояснень.


На другий день, 14 червня, Каїров, як і було домовлено, зустрівся в шашличній «Роздоріжжя» з начальником міського карного розшуку Салтиковим.

— Боровицький просив підготувати для вас список мешканців, що були в готелі в день убивства Попова, 28 травня, і живуть і досі. Таких мешканців залишилося троє. — Салтиков передав Кадрову аркуш паперу.

На папері були надруковані такі прізвища:

1. Нахапетов Рафаїл Оскарович, 1899 року народження, прибув із м. Майкопа. Заготівник Агентства Всеросійського шкіряного синдикату. Кімната 31.

2. Сменін Гаврило Олексійович, 1880 року народження, прибув із м. Сочі. Лікар — приватна практика. Кімната 33.

3. Кузнецов Олександр Якович, 1890 року народження, прибув із м. Москви. Місце роботи: Радкіно. Кімната 38.


Салтиков сказав:

— Слід звернути увагу, що черговий адміністратор Липова бачила Нахапетова вночі на сходах у готелі за кілька хвилин до того, як знайшла труп завгоспа Попова. В понеділок 30 травня Нахапетов виїхав з готелю і в суботу 4 червня поселився знову. Ми запросили Сочі, Майкоп, Москву підтвердити дані на цих людей. Відповідь прийшла поки що тільки з Сочі. Лікар, що займається приватною практикою, на прізвище Сменін, не зареєстрований.

— Добре, — сказав Каїров, повертаючи аркуш паперу Салтикову.

— Ви не візьмете? — здивувався той.

— Я все запам'ятав… Прохання до вас таке: з'ясуйте, кому належить світло-сірий «роллс-ройс» і як він потрапив до власника.

— Відповім одразу. В місті всього дві приватні машини. «Роллс-ройс» належить Шатровій Вікторії Германівні. Попав він до неї цілком законним шляхом. Вона

1 ... 43 44 45 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"