Читати книгу - "Загальний аналіз (збірник)"

До ранку цілковита знемога врешті опанувала її холоднокровне лускувате тіло. Перебувши в неглибокій дрімоті, доки ранкове проміння зарожевило високі хмари, що навскоси стояли в небі, ящірка остаточно стрепенула з себе рештки внутрішньої тілесної муки. Точніш, вони, ці рештки, затверділи, скам’яніли, усохлися, та при цьому нікуди з неї не пішли. Не вміючи передбачити, як швидко це непереборне, солодке, пронизливе й принизливе відчуття повернеться, щоб знов опанувати її тіло, ящірка заквапилася. Треба було чимшвидше відшукати якоїсь поживи – тіло не їло вже другий день, голод смоктав уже просто нестерпно. Може, саме голод і загнав на манівці те, попереднє, відчуття?.. Тоді слід чекати, що воно повернеться, щойно вдасться втамувати голод.

Ящірка знову зайшла у воду й перебрела Ріку. Вибравшись на берег, вона роззирнулася. Іти слід було вниз, далі за течією: саме звідти дедалі сильніше тягло димом, саме там двоногі істоти, мабуть, мають своє велике кубло. Насититися, наїстися, спожити їх багато-багато, як пуголовків на мілководді, таких смачних, безкостих, безпорадних, – це було зараз єдиним прагненням, яке жило в тілі й мозку Очамимрі.

Трохи ще пройшовши берегом, вона знову спустилася до Ріки. Слід було рухатися нечутно: здобич була вже десь зовсім близько. Очамимря ввійшла у воду, підібгала передні й задні лапи і, не надто сильно допомагаючи собі хвостом, попливла за течією, часом черкаючи черевом об мулисте дно, намагаючись тримати над поверхнею води тільки очі й ніздрі.

Коли до вікна постукали ззовні, Кирюха все зрозумів наперед. гукнувши гридневі чекати у дворі, він із головою вкрив тіло янки старою злежаною ковдрою з масними плямами на краях. Запах тліні поступово наповнював житло. Та щось підказувало, що жити в цих покоях йому лишалося недовго. Тож, скочивши на стіл і понишпоривши на антресолях понад дверима, він дістав звідти видовжений згорток, обернений мішковиною. Окремо від згортка вийняв кілька ріжків-магазинів, натоптав їх кулями й приліпив один до одного догори ногами ізоляційною стрічкою. Потім, розгорнувши один згорток, приєднав його до вкороченого автомата Калашнікова, якого знову замотав та сховав під куртку, решту магазинів розіпхав по кишенях. Закінчивши всі ці приготування, Кирюха замкнув двері, вийшов до гридня та скочив на його коня позаду вершника. гридень дав острогами, і вони помчали в бік Ріки.

Сонце підбилося вже в зеніт і навіть трохи до заходу хилиться. На вулицях було безлюдно: всі на будівництві, дітлахи теж гайнули десь на Ріку бавитися. Старі та немічні по домівках сидять. Хоча небагато в граді старих та немічних. Помирає люд у розквіті сил своїх здебільшого. Онде ген звіддалік видніється й будівництво, та праці особливої там сьогодні нема. А ген вище проти течії й кавалькада, яку треба наздогнати: кнєзівен четверо смердів несуть на ношах, килимами завішених, кругом гридні піші й комонні, чотири няньки в чорному позаду за ношами крокують, пісню ритуальну не в склад, не в лад підтягаючи за двома волфами, які на хитарах приграють і голосами високими, хоча й захриплими, ведуть спів свій. Останнім на коні Азар’ян їде, через плече озирається. А Кнєзь попереду, неквапом коня править.

Азар’ян завважив коня з двома вершниками, спинився, зачекав. Подивився на Кирюху коротко, жорстко, відвів погляд:

– Знаєш, Кирюха, для чого тебе покликано?

– Знаю, – Кирюха чомусь теж не міг дивитися на Азар’яна й очі опустив. – Знаю й усе зроблю, що може знадобитися.

– При тобі оружжя твоє? – Азар’ян знову підвів і опустив очі. – Справне воно? Не підведе, як доведеться кнєзівен защіщати?

Кирюха лише буркнув щось нібито ствердне, що й сам слабо зрозумів, та Азар’яна, схоже, його відповідь не вельми й цікавила. Старший над десятниками приострожив коня й погнав уперед. Порівнявшися з Кнєзем, він схилився і щось почав володареві повідати, показуючи назад, у бік Кирюхи. Володар прикивнув, і процесія продовжила свій рух. Невдовзі кам’яна огорожа вздовж берега закінчилась, проминули руїни останнього з великих мостів, а ще за кількадесят хвилин вони дісталися безлюдного й чистого піщаного пляжика, на якому мілководдя негусто поростало поодинокими стеблами очерету.

Ноші, килимами завішені, смерди акуратно на пісок опустили-поставили й відійшли, залишивши нянькам допомагати донькам Кнєзевим звідти видостатися. гридні роз’їхалися широким півколом, щоб усе навкруги добре бачити й усякій можливій небезпеці протистояти. Азар’ян із Кнєзем разом спішилися, та старший над десятниками, розуміюче кивнувши володареві, пішов піхотою до гриднів, щоби з ними разом звіддалік ритуал священний споглядати. Волфи з хитарами ввійшли у воду по коліна та й завели якусь нову пісню, вже без слів, самим мугиканням. Няньки, всі чотири, попід руки дівчаток із нош вийняли-вивели, білу льолю на них поправляючи. Роздвоєна доверху льоля, а знизу дві ніжки худенькі дибають, переступають босо по піску прохолодному.

Кирюха спішився, і гридень, що його привіз, погнав коня до своїх, до півкола. Кирюха роззирнувся і спершу спрямувався в бік Азар’яна, щоб ритуалові не перешкоджати. Та Кнєзь, владно руку піднявши, його до себе підкликав. Довелось підійти, під пахвою Калашнікова притискаючи.

– Дивись, Кирюшо, в обидва, – Кнєзь був серйозним, дивився спідлоба, слова виважував. – Дивись, шоб чого не случилося… На твоє оружжя рощитуємо, єслі б шо…

Кирюху раптом пронизало усвідомлення несправжньості всього, що відбувається. «Вони все знали, все…» Відбитий у мертвих очах коханої лютий лик Азар’яна, Кнєзеві очі потуплені, бігаючі – усе це разом наче встромилося тупим шпичаком десь у груди й повільно оберталось, накручуючи на себе нутрощі, змащені олією душі. Він мугикнув точнісінько так, як ото недавно у відповідь Азар’янові, і відійшов на кілька кроків берегом.

Няньки попід руки завели у воду доньок Кнєзевих спершу по коліно, а потім іще трохи глибше. Сонце танцювало незчисленними відблисками на поверхні води. Піпсікола з Кукаколою, спершу повискуючи від холоднуватої води, аж тепер завважили на березі Кирюху. Заусміхалися дівчатка, руками