Читати книгу - "Таємниця янтарної кімнати, Валентин Григорович Дмитрієв"

— Кенігсберг — це військовий престиж Німеччини!

— Кенігсберг — німецька твердиня!

— Жителі міста — вірні носії тевтонського духу!

— Росіяни загинуть, а у Кенігсберг не ввійдуть!

— Кенігсберг росіянам не віддамо!

— Будемо битися з фанатичною люттю!

«Батько міста», як він сам називав себе, «коричневий цар Східної Пруссії», як його прозвали згодом, здавалося, не відходив од мікрофона, встановленого глибоко у броньованому підземеллі Будинку радіо.

Але незабаром ці вигуки припинилися. Радянські війська розгромили угрупування фашистських військ і, прорвавши укріплену лінію на рубежі ріки Дайме, наприкінці січня 1945 року оточили Кенігсберг і підійшли до зовнішнього укріпленого обводу фортеці.

І тоді «батько міста», покинувши своїх «дітей», втік у маєток Нойтіф на косі Фріш-Нерунг. Тільки час від часу потай прилітав він до столиці Пруссії на літаку-розвіднику і звідси строчив донесення фюрерові. Гауляйтер особливо старанно звинувачував четверту армію в тому, що вона дезертирує, лякливо відходить на захід, намагаючись пробитися до райху, в той час як він, мужній і стійкий Кох, з відданим фюрерові фольксштурмом має намір міцно тримати оборону Східної Пруссії.

Полохлива зухвалість і прагнення будь-що врятувати шкуру привели до того, що навіть після падіння Кенігсберга Кох у депеші Гітлеру «несподівану» перемогу радянських військ пояснював своєю відсутністю в місті. Запевнивши «улюбленого фюрера» у своїй безмежній відданості, гауляйтер присягався вистояти на Замландському півострові і відразу ж, не переводячи подиху, сів у літак, щоб вилетіти у Піллау, де на нього чекав криголам «Остпройсен». Навантаживши на борт «мерседес», двох улюблених собак і частину награбованого майна, Кох утік в окуповану гітлерівцями Данію.

Тут, у Копенгагені, він замаскувався під «цивільного» порядного німця і терпляче ждав кінця війни.

Після капітуляції гітлерівських військ Кох переїхав до Північної Німеччини і під вигаданим прізвищем Рольфа Бергера, з фальшивим паспортом сільськогосподарського робітника намагався лишитися непоміченим серед бурхливого потоку біженців. Після тривалих блукань у пошуках надійного притулку колишній гауляйтер оселився поблизу Любека, за п'ятдесят кілометрів на північ від Гамбурга, як і раніше прикидаючись найманим робітником.

Ще зовсім недавно Кох був надто помітною постаттю у гітлерівському паноптикумі. Та й зовні був схожий на «улюбленого фюрера». У свій час Кох пишався цією схожістю. Тепер вона підвела його: самі німці у 1949 році схопили воєнного злочинця і передали до рук правосуддя. Під час арешту у колишнього рейхскомісара знайшли ампули з отрутою — такі ж, як у Герінга і Гіммлера. Кох не скористався ними — надто вже він любив життя, яке так легко і жорстоко відбирав у мільйонів закатованих за його наказом людей. А знищив він, за дуже приблизними підрахунками, понад чотири з половиною мільйони польських і радянських громадян. За його розпорядженням було вивезено до Німеччини, а частково знищено колосальні цінності на суму 280 мільярдів карбованців.

У 1950 році на вимогу польських властей Коха передали їм. Почалося слідство. Воно тяглося довго: Кох прикидався хворим, всіляко відтягував час розплати. Нарешті процес розпочався.

З першої ж хвилини, ледве вислухавши обвинувачення, Кох кинувся в атаку:

— Я нікого не вбивав і не наказував убивати! Обвинувачення не обгрунтоване!

Почалися тривалі, втомливі виступи сторін. Нарешті у них взяв участь і сам Кох. Перша його «промова» у суді нічим не відрізнялася від наступних: святенництво, боягузтво, прагнення викрутитись, уникнути відповідальності, розжалобити суддів, будь-що врятувати своє життя.

Артистичні здібності у нього виявилися неабиякими. Старечим, надтріснутим голосом (де й поділися недавні металеві нотки!) Кох заявив з неймовірним нахабством:

— Вісім років я чекаю того дня, коли звітуватиму перед польським народом про свою діяльність.

По рядах прокотилася хвиля обурення. Але Кох вів далі:

— Мені здається, є сили, зацікавлені в тому, щоб я виправдався перед польським судом. Певно, вони численні. Я не маю в цьому сумніву, як не сумніваюсь і в тому, що став жертвою «беріївщини». — Знову гомін у залі. Кох прикидається жертвою! — Я прошу перевірити стан мого здоров'я у присутності представників преси. Воно не дозволяє мені виступати перед польським народом. Я живу в пеклі! — жалісно белькоче колишній гауляйтер.

Коректний, підтягнений прокурор Смоленський рвучко і гнівно підхопився з місця.

— Обвинувачений назвав в'язницю, в якій перебуває, пеклом! Цікаво, що скаже він про табір у Дзялдові? Ото справді було пекло!

Пора розпочинати допит. Але він відкладається до наступного дня: час вичерпано.

Другий день процесу. Засідання відразу ж припиняється: за вимогою оборони, Коха піддали медичній експертизі. Видатні вчені, професори, доктори Александров і Кодейшко через півтори години заявили: обвинувачуваний Кох може брати участь у процесі. Правда, були і деякі застереження — йому дозволялося відповідати сидячи, а засідання мали тривати не більше як п'ять годин.

Суд розпочав перевірку біографічних даних обвинуваченого. Одне за одним лунали короткі запитання і відповіді.

Народився у 1896 році, закінчив народну школу, два класи середньої школи, торговельні курси. Одружений. Дітей не було.

А потім знову почалися зволікання, тяганина — обрана Кохом тактика під час ведення справи. Він відмовився підписати обвинувальний висновок, заявивши, що не розуміє, в чому його обвинувачують. Потім злочинець то знову посилався на стан здоров'я, то просто прикидався дурником, то починав дрімати під час засідання.

Але процес тривав.

Два дні читали обвинувальний висновок. Перед присутніми знову поставали сторінки ганебної історії німецького фашизму.

…З першого вересня 1939 року і аж до кінця війни Кох як один з наближених Гітлера займав найвищі державні посади, здійснюючи політику, накреслену Гітлером та його клікою, — політику фізичного винищення цілих народів, пограбування і знищення колосальних матеріальних цінностей.

Кат швидко багатів. Він став великим землевласником і домовласником. У Кенігсберзі Кох мав чотири величезні вілли у зеленій частині міста і кілька дач на березі моря. Крім того, він загарбав