Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Черкаське козацтво з честю вийшло з грізної ситуації: «Раптом позаду ворожих позицій у самому місті розляглася стрілянина і пролунали вибухи ручних гранат. Голий вже у Черкасах!..

«Повітря стряс переможно-радісний рев повстанчих лав… На вулицях попід плотами і стінами — трупи червоноармійців та жидівських ополченців, — описував побачене Юрій Горліс-Горський. — У декого голова відділена від тулуба — то робота «косарів»… У центрі — ярмарок. Повстанці, п’яні перемогою, виспівували й вигукували, не звертаючи увагу на шрапнелі, що почали розриватися над містом… Горіло кілька жидівських хат і совєтських установ, кидаючи червоні відблиски на обличчя і лискучі коси повстанців. Біля державних складів і магазинів ділили в мішки і пазухи воєнну здобич: сіль, цукор, махорку, сірники, мануфактуру, цвяхи — все те, що село колись купувало у місті, продаючи там хліб, і чого не мало тепер, віддаючи хліб задарма большевикам. Біля будинку міліції — стрілянина. Там замкнулося кілька десятків червоних, що не встигли втекти. Роз’юшена юрба атакувала вже двері й вікна, кидаючи досередини намочені в нафті шмати. Оборонці спочатку завзято відбивалися, вбили і поранили кількох селян, але, напевно, були вже приглушені кинутими у вікна бомбами. З будинку долинали крики ранених. По сусідству, за рогом будинку, юрба із задоволеними вигуками й реготом при світлі палаючого будинку спостерігає за якимось видовищем. Під’їжджаю. В колі глядачів кілька селян тримають за руки і ноги розпластаного на землі молодого жидка, що верещав на всі голоси. Старий сивий дядько, збивши на потилицю баранячу шапку і закотивши рукави, з філософським спокоєм урочисто проводить «операцію»: до розпоротого косою живота напихає гречки.

— Вполномочений із вупродкому, — пояснює мені один із глядачів, — черкаські хлопці показали, де живе, а він, бісова кров, до мами під перину сховався! А йому ж треба по довжності — развйорстку виповнити…

— Га! Як він до Млієва приїхав був із червоноармійцями развйорстку дерти, — одізвався інший глядач, — хіба таке вичудачував! І не підступай до нього — чистий тобі цар Миколай Третій… Я вас, каже, навчу, як савєтскую власть слухати! А тут, бач, під перину заліз!.. Два ліворверти, карабінку, документи, гроші — все геть-чисто через вікно на подвір’я повикидав, — знайшли вже, як хату запалили… А збіжжя всякого в хаті! У господаря за добрих часів стільки не бувало…

Зрозуміла дика мстивість мирного й, по суті, доброго українського селянина…» — завершив розповідь Юрій Горліс-Горський.[259]

Як не згадати тут визнання Лейби Троцького, який уособлював у ті роки єврейську націю: «Коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины своей души. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах, и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольности, который давал украинцам нечеловеческую силу в течение сотни лет воевать против своих угнетателей: поляков, русских, татар и турок и одерживать над ними блестящие победы».[260]

Троцький «делікатно» не згадав євреїв, хоч і знав, по який бік барикад виступала більшість його одноплемінників. Розумів Троцький і національно-визвольний характер боротьби українців проти «своїх поневолювачів»…

Контролював Голий і судноплавство по Дніпру. Так, у жовтні 1920 року він захопив два пароплави та баржі з цукром. А 8 жовтня Голий повів наступ на Мліїв, де засіли червоні. «Советским отрядом был принят бой, — зазначали чекісти, — но под давлением противника отступил к селу, а затем к ст. Городище».[261] За підрахунками чекістів, загальна чисельність повстанців у Городищенському (Голий), Мошнянському (його помічник Товкач) і Ротмистрівському (Яблочко) повітах досягла 2000 чоловік.

У жовтні 1920 року по Черкащині вогненним смерчем пройшлася Кінна армія Будьонного. Вона йшла бити Врангеля, а по дорозі палила «бандитські села» та громила, радше, розсіювала повстанські ватаги. «Рассеянная частями 1-й Конной армии в середине октября в районе Умани, банда Голого к концу октября 1920 г. вновь собралась и перекочевала в Черкасский район. Банда Голого, достигшая своих максимальных размеров в 7000 человек (с дезертирами, стариками, причем были даже женщины), взята на учет Штадивом 11».[262]

«…Черкасский уезд… В с. Байбузы (вошло) до 120 чел. бандитов при одном пулемете под командой Товкача и там же до 100 человек пехоты атамана Голого, главные силы которого доходят до 400 пехоты, 60 кавалерии и один пулемет в деревне Мошны. Села Белозерье и Староселье заняты бандами Товкача до 200 человек. В районе Млеева расположены банды до 200 пехоты, 15 кавалерии под руководством Краснюка. 2 ноября банды Голого в количестве до 200 чел., при 60 чел. кавалерии, имея до 1200 винтовок и четыре пулемета, продолжают быть пассивными. Эти банды тщательно скрывают свои намерения и предполагаемые действия, обязав население оставаться на своих местах безвыездно».[263]

«…Черкасский уезд. 7 ноября на ст. Байбузы произошел бой между очень многочисленными бандами и советскими частями. Бой продолжался три часа, в результате зарублено большое количество бандитов. Ввиду того что многие бандиты засели в избах и продолжали оборонять селение Байбузы, последнее частью сожжено. В районе Будище банда оказывает упорное сопротивление, селение обстреливается орудийным огнем. В бою под селом Байбузы убит помощник Голого — Товкач. В районе Стеблево (Стеблів. — Ред.), 25 верст северо-западнее Городища, совотрядом преследуется плохо вооруженная банда в 150 человек. В районе Мошногорского монастыря… засела банда в 1300 чел.