Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли кулі співали" автора Роман Миколайович Коваль. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 249
Перейти на сторінку:
Банде был дан бой, в результате банда была выбита из селения, потеряв убитыми 150 человек. Затем банда разделилась на две партии, из которых одна отступила в Мошногорский монастырь».[264]

«Частями 11 дивизии, бойцами 2-93 кавполка, прибывшими в данный район (Мошны — Городище — Черкассы), банда Голого в три дня (3–6 ноября) была разбита 6 ноября… Сам бандит Голый скрылся с 17 бандитами в районе Млеева».[265] Наступне повідомлення чекістів спростовує попереднє: широкомасштабний бій продовжувався. Зі звіту Кременчуцької губернської ЧК від 7 листопада 1920 року довідуємося, що на підмогу Голому прийшли загони Кикотя, Марусі та Ярового, які зайняли села Байбузи та Будище: «Банда Кикотя имеет в Будищах и Мошнах около 300 конницы и около 100 пехоты».[266] Незабаром над’їхав і загін отамана Левченка.

Про події тих днів розповідав Дмитро Григорович Надточій, 1907 року народження, із с. Тубільці: «Голова Тубільської сільради Мусій Йосипович Шепель (по-вуличному дід Плаха), Федір Соломаха, дід Премьор очолили оборону Тубільців, ходили по хатах: «Давайте борони, чи хочете, щоб і нас тут били та палили?»

Я пас скот (на Покрову було), коли біжить березняківський повстанець, у шинелі, весь мокрий: «Хлопці, біжіть, хто має зброю, бо нас у селі б’ють будьонівці». Ми всі за зброю — що в кого було. Прорвалися будьонівці з Березняків — і на борони, дуже озлилися: то й тут бандитське село?! Спалили 360 дворів…

Селяни Березняків і Тубільців вийшли з вилами, багатші позносили дерев’яні борони і встелили ними (зубцями догори) підходи до села з боку Гоївки — можливого напрямку наступу кінноти. Будьонівці здійснили прорив між обома селами в районі млинів, була сутичка — тут засіли селяни. За вчинений опір командир будьонівського загону наказав: «Жґітє всьо моєй властью і моєй рукой!» Палило п’ять душ паліїв піками, вмоченими у щось легкозаймисте. Березняки спалили повністю (бо звідти пішла похватка на борони), Тубільці — частково, спалили околичні кутки Байбузівщину, Яремівщину, Безклубівщину, Виселку, Забір’я. Кожен куток мав від 30 до 50 хат. Мусій Йосипович Шепель заховався в плавнях, у мочарах, бо були б убили».[267]

«Червоні збирали ужинок: грабували, ґвалтували. Був у Тубільцях божевільний, потрапив під руку розпаленим переможцям — зарубали. Вживане у народі означення щодо денікінського війська «грабармія» можна повністю віднести і до червоної. Потрапило під червоний смолоскип і с. Велике Старосілля…»[268]

А ось що розповідав Сергій Іванович Торгало, 1901 року народження: «З с. Драбівки прибіг до Старосілля на куток Діжову підліток: «У нас банда Будьонного. Чоловіків забирають, дівок і бабів ґвалтують». Кілька чоловік згрупувалися за горбом і стрільнули кілька разів із куцопалів по будьонівцях, ранили командира. А тоді побачили дядьки, що буде непереливки, і втекли до лісу. Червоні заскочили до села і давай палити хати, застрелили діда Кундзіра, Ярему, Афоньку… Перестріли діда Сидоренка, питають: «А що то за частина тут проїжджала з рушниками та стрічками?» (про загін отамана Голого). «А хіба ви не знаєте? То Україна заміж за кацапа йде». Проїхали, призупинилися, поґелґотіли і повернулися, невідомо що задумали, коли — бабах. Вистрелили і кіньми потопталися, дід живучий був, кричав, але люди боялися рятувати».[269]

Попри ординську силу 1-ї Кінної, українські селяни не розступилися… Тим більше що на допомогу прийшли холодноярці. Один із них описав ті дні: «Горів Мліїв. Догоряли інші села. Щось це мені нагадує. Горять села, ховаються селяни у ліси, в укріплені монастирі… Навантажують присадкуваті вилицюваті вершники на коні й вози селянське добро, ведуть на арканах бранців… Орда вийшла зі степів жирувати в українських селах.

Ватажок місцевих повстанців оповідає, що в їхній район прийшла червона бригада силою понад тисячу чоловік, з двома гарматами. Червоноармійці — москалі та китайці. З ними загін Черкаської ЧК — самі жидки.

Почали вимагати, щоб села видали збіжжя, зброю і «бандитів», які брали участь у повстанні. Селяни спробували боронитися. Та організуватися вже не було часу, а кожне село окремо червоні перемагали. Грабували й палили, розстрілювали всіх, хто тільки підвернувся під руку. До Млієва прийшли ввечері, цілу ніч шукали збіжжя, сало, одяг, а оце під ранок запалили…

Задихаючись від смороду паленого, їдемо вулицями села. Деякі хати і будівлі догорали, деякі ще горіли. Попід спаленими плотами і будівлями — тіла застрелених селян, жінок, дітей. «Умиротворювали» москалі Україну завзято! Коло церкви, що курилася, лежало тіло священика, роздягненого догола. У нещасного вирвано пасмо волосся. Живіт розрізано навхрест. Біля священика — дружина і два малі хлопчики.

За кілька хвилин по нашому приїзді зібралося до церкви з десяток селян, що не встигли втекти до лісу, але переховалися хто де зміг. Обпалений одяг, закурені обличчя… Якась баба плачучи здіймає з себе фартушок і прикриває ним священика.

— То ще не всі… Панночку, панотця дочку, забрали до школи з іншими дівчатами…

Ідемо до школи. На площі розкидано мішки зі збіжжям, борошном, різним селянським майном. Біля плотів пов’язані гуртами корови і вівці. То частина «воєнної здобичі», покинута червоним обозом, щоб легше було втікати.

У дверях школи зустрічаємо немолодого селянина, що виносив на руках тіло дівчини. Поклавши на землю доньку, вертається до будинку. Ми за ним. У просторому класі на застеленій соломою і рядном підлозі — шістнадцять роздягнених і напівроздягнених дівчат і підлітків. «Товаріщі» «потішалися» ними, видно, «на зміну», а потім покололи багнетами.

Селянин, що виносив сімнадцяте тіло, понуро витирає кулаком сльози.

— Краще вже, що покололи, як мали нам потім китайчат і жиденят наплодити.

З важкою душею вертаємося під ліс.

1 ... 44 45 46 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"