Читати книгу - ""Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв"

Ніхто, навіть Вагнер і Сміт, не знав про існування цього ходу. Харвуд користувався ним тільки у виняткових випадках.

Звідси, через підземне сховище, де стояв «випромінювач влади», можна було пройти в перший-ліпший куток Грінхауза і навіть за його межі. Двері були тут обладнані надійними цифровими замками. Ультразвукові свищики — іграшка. Тим чи іншим способом, хай навіть з великими труднощами, проте можна підібрати відповідний тон. А тут треба повернути десять коліщат з цифрами на обідках так, щоб склалося одне, цілком певне число. Щоб випадково натрапити на це число, треба перепробувати мільярд комбінацій.

На кілька хвилин Харвуд затримався біля свого «випромінювача», щоб перевірити його в останній раз.

Зовні це був звичайнісінький середній танк з невисокою круглою баштою, але без озброєння. Навколо башти, підтримувані масивними кронштейнами, спиралися на рухоме кільце чотири великі, відполіровані до дзеркального блиску параболічні рефлектори. Всередині машини було повно найскладнішої радіоапаратури. Тут справді не лишилося жодного вільного куточка, — навіть портфель довелося покласти на сидіння.

Харвуд завів мотор «випромінювача», перевірив роботу інтеграторів, — основного і допоміжного, — заклав у касету Плівку з чітким записом і, задоволений з огляду, вийшов потайним ходом до другого корпусу, а звідти — назовні.

— Містер, перепрошую! — До Харвуда з боку головної лабораторії поспішав Чен.

— Що трапилось?

— Перепрошую, містер… Містер Петерсон велів передати вам, що він скінчив роботу. Просить, щоб ви зайшли.

— Передай, що мені ніколи. Зайду завтра.

— Гаразд, містер, — китаєць вклонився і одійшов.

Харвуд подивився на годинник: до прибуття вертольота лишалося десять-п'ятнадцять хвилин. А чому б, зрештою, і не зазирнути до Петерсона?.. Відремонтував інтегратор… Що ж — це під силу тільки неабиякому інженерові.

А що, як подарувати Петерсонові життя?.. Зрештою, і в Америці, при побудові заводу інтеграторів, потрібні будуть і фахівці, і наглядачі. За ним, певна річ, слід добре назирати. Але він таки працюватиме.

І Харвуд рішуче повернув до лабораторного корпусу.

Навіть тепер, коли інженер Щеглов остаточно переконався в тому, що Джек Петерсон аж ніяк не шпигун, не було рації розповідати американцеві про майбутній наступ партизанів на Грінхауз. За себе інженер міг поручитися цілком, за інших — лише частково. Але навіть тимчасовий спільник повинен дещо знати. І Щеглов розповів. Петерсону, що Чен, якого вони обидва так недолюблювали, бажає помститися Харвуду за давню образу, тому готовий допомогти їм в усьому. На доказ своїх слів інженер показав один пістолет і передав Джекові другий.

Джек ухопився за це повідомлення. Він одразу ж запропонував викликати сюди Харвуда, схопити його і яким Чен, прошу вас… — владна інтонація змінилася у Петерсона прохальною. — Скажіть, де Блеквел?

Старий китаєць подивився на Щеглова. Той зробив ледве помітний жест.

— Інженер Блеквел через кілька хвилин буде тут, — сказав Чен і вийшов з лабораторії.

Харвуд одвернувся, заплющив очі. Як хижак, що потрапив до пастки, після першого нападу шаленої люті він знітився, причаївся, вишукуючи шанс на порятунок, його мозок працював у ці хвилини шалено.

Насамперед, треба за всяку ціну виграти час Незабаром прилетить Джонсон, а тоді справа може обернутися по-іншому. Отже, слід відмовчуватися, зволікати по краплинці розкривати оті таємниці, яких зажадають від нього.

Він чекав на вимоги, на запитання, але їх не було Щеглов не поспішав: до смерку ще далеко, а раніше нічого зробити не вдасться. Петерсон, схвильований наступною зустріччю з другом, якого вже не сподівався бачити живим, збуджено бігав по лабораторії з пістолетом у руці, — лисий, кремезний, схожий на кого завгодно тільки не на інженера.

Аж ось почулися кроки в коридорі. Петерсон кинувся туди й закричав:

— Гаррі!.. Друже!.. Як же тебе… Він затнувся.

У кімнату, підтримуваний Ченом, хиткою ходою увійшов дуже високий і такий худий чоловік, що його здавалось, можна було б зав'язати вузликом. Обличчя мало блідий, аж зеленкуватий колір. Голова тіпалася. Великі чорні очі були сповнені скорботи й болю.

В першу мить Блеквел, певно, не зрозумів, що тут діється. Зв'язаний бос… Джек і незнайомий з пістолетами в руках… А потім зойкнув і тицьнув на Харвуда гострим як веретено, пальцем:

— Він… він… катував мене! — А — катував??

Петерсон, «всесвітній миротворець», який поставив собі за мету перевиховати наймерзенніших злочинців, забувши всі свої пацифічні настанови, стрибнув на Харвуда, ухопив його за класичний ніс, прищемив і крутив, повторюючи:

— Катував?!. Катував?!

— Досить! — Щеглов одштовхнув Петерсона. — Він дістане те, що заслужив, але трохи пізніше.

Джек підвівся, похитуючись, важко одсапуючи.

— Ну, містер Харвуд, тепер відповідайте: куди ви сховали «випромінювач влади»? — Щеглов сів на стілець і закурив цигарку. — Потім: де міститься потайний хід з Грінхауза?

— Не скажу!.. Нічого не скажу! — істерично вигукнув Харвуд.

— Не так голосно. Я вас попередив.

Блеквел підбіг до Щеглова, ухопив його за рукав:

— Я скажу. У другому корпусі. Мене туди водили одного разу. Там є замасковані двері. Унизу великий зал. «Випромінювач» змонтовано у танкові.

— Ви туди не пролізете! — аж засичав Харвуд. — Ні, ні, не пролізете!.. Містер Петерсон, я можу повернути вам фотокопії рукопису Вагнера. Касети лежать у мене на столі, в спальні.

— Гаразд, ми їх заберемо, — кивнув головою Щеглов. — Прошу, повідомте, як туди потрапити. І ще: коли прибуде Джонсон?

— Зараз, зараз! Ви загинете всі!

— Ну, це ще побачимо. Чен, прошу вас: попередьте містера Джонсона, що дослідження «випромінювача» переноситься на завтра. З'ясуйте також, що містер Харвуд ласкаво дозволяє не турбувати його до ранку. А тепер… Тепер…

Щеглов позирнув на Петерсона, затримав погляд на Блеквелові. Малий, дуже малий загін навіть для того, щоб держати оборону, не кажучи вже про