Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Хлопці з карного розшуку, Ігор Дмитрович Скорін 📚 - Українською

Читати книгу - "Хлопці з карного розшуку, Ігор Дмитрович Скорін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хлопці з карного розшуку" автора Ігор Дмитрович Скорін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 86
Перейти на сторінку:
будь на місці. Познайомлю з цікавою людиною.

Вдень з'явився Олег. Високий, худий і не просто засмаглий, а продублений на вітрі, сонці й морозі. Довго обіймав Фоміна, дружньо привітався з Сашком. Обидва приятелі закидали один одного запитаннями. Михайло Миколайович Сашкові пояснив:

— Олег працював у нас у розшуку. Не знаю чому й за які заслуги, міськком партії направив його на навчання в геологічний. Закінчив і тепер ось блукає по тайзі, обнявшися з ведмедями, золото шукає.

— Що там золото! — зітхнув Олег. — Молібден тепер набагато потрібніший. Молібден — це міцна сталь, і не будь-яка, а броньова. Його якраз ми й шукаємо. Ось послухайте, хлопці, що зараз у тайзі робиться. Кілька партій ведуть розвідку для майбутньої траси. Від Байкалу до Амуру пройде нова залізниця. Друга, і через найзаповідніші місця, кілометрів чотириста — п'ятсот на північ од нашої магістралі. Ви не уявляєте, скільки там, у землі, всякого добра. А як зміняться ті краї! Виникнуть нові копальні, будуть збудовані заводи, виростуть міста, розквітне найглухіша тайга. А ти, Михайле, кажеш — золото. Та там його знаєш скільки? — Олег дістав із польової сумки складену вчетверо кальку й показав обом жирний чорний пунктир, що проліг од Байкалу до Амуру через річки, болота й гірські перевали. Сашко прочитав назву, чітко виведену вгорі: «БАМ-транспроект».

— Ось у зоні майбутньої Байкало-Амурської залізниці ми, геологи, весь час й ганяємо. Чого, брате, там тільки нема: залізо, вугілля, нафта, рожевий мармур!.. А вам би тільки золото!

— Коли ж це буде?

— Думаю, Мишо, через кілька років закипить робота. Проведуть розвідку по всій трасі, затвердять і почнуть будувати.


ЗАРАХУВАТИ НА ПОСАДУ

Того ранку Фомін несподівано відправив Сашка додому переодягатися.

— Пробач, брате, вчора не встиг попередити, та й, щиро кажучи, сам точно не знав. Одягни білу сорочку, костюм, краватку, та не подумай свої модні качині чоботи надівати. Треба мати гідний вигляд. Йди і швиденько назад.

Щойно Сашко повернувся, як Фомін оголосив, що його викликає начальник управління міліції області.

У просторій приймальні Дорохов побачив Боровика, і не в своїй звичайній гімнастерці, а в новому строгому костюмі. Тут-таки, як звичайно, трохи осторонь, сидів також причепурений Андрій Нефедов.

З кабінету начальника управління виглянув Чертов.

— Зібралися? Тоді заходьте.

Дорохов був у високого начальства вперше, і кабінет йому сподобався. Величезний, світлий, уздовж стін стільці в білих чохлах, на підлозі килим. Прямо навпроти дверей масивний письмовий стіл, а над ним на білій стіні портрет Дзержинського.

В одному з крісел сидів секретар Іркутського міськкому комсомолу, поруч умостився Чертов. Дорохову й раніше доводилося бачити начальника управління, але здалеку й побіжно. Сашко знав, що начальник — герой громадянської війни, що в усій області тільки він один носить чотири ромби. Сашкові впало в око, що обличчя в начальника геть у зморшках і повнота в нього якась хвороблива. Навіщо ж їх усіх зібрали? Для звіту, чи що? А може, дізнатися, як вони, комсомольці, справляються з роботою?

— Почнемо? — Чертов узяв зі столу папір і почав читати: — «Наказ по управлінню міліції УНКВС Іркутської області. По особовому складу. Перше: практикантів Боровика Анатолія Єгоровича, Дорохова Олександра Дмитровича і Нефедова Андрія Васильовича за виявлену старанність при вивченні карно-слідчої справи, сумлінність, ініціативу та сміливість зарахувати на посаду уповноважених карного розшуку. Друге: уповноваженого карного розшуку О. Д. Дорохова за затримання в позаслужбовий час чотирьох небезпечних злочинців з краденими речами та цінностями на велику суму при спробі збути награбоване нагородити кишеньковим металевим годинником з написом: «О. Д. Дорохову за успішну боротьбу зі злочинністю».

Начальник управління вийшов на середину кабінету з червоною квадратною коробочкою в руках.

Зніяковілий Сашко підійшов, не знаючи, що йому казати й що робити.

Начальник управління передав йому коробку, поздоровив.

Дорохов промимрив щось невиразне у відповідь і повернувся на своє місце. Не витерпівши, відкрив коробку: виблискуючи золотавим циферблатом, у ній лежав великий плаский годинник Кіровського заводу. Перший годинник у його житті.

Уповноваженим Анатолію Єгоровичу Боровику, Андрію Васильовичу Нефедову також оголосили подяку й нагородили їх цінними подарунками…

Наприкінці жовтня тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року Дорохова викликав начальник відділу кадрів. Він запитав про здоров'я, поцікавився, як служить батько, і раптом оголосив:

— Вирішили ми тебе, Олександре Дмитровичу, відправити в Читинську область.

— Як це відправити? — не зрозумів Сашко.

— Так. Перевести туди на роботу.

— Це ж чому? В чому я провинився?

— Ні в чому ти не провинився, Дорохов, і ніхто тобі ні за що не докоряє. З Головного управління міліції, з Москви, прийшов наказ направити в Читинський карний розшук трьох досвідчених працівників. До-свід-че-них, — по складах повторив начальник відділу кадрів. — Одного ми беремо з апарату, а двох з районів. Порадилися й вирішили на самостійну роботу послати тебе. Боровика й Нефедова поки що ранувато, а ти, на думку Чертова, впораєшся.

Сашко, засмучений, ображений, прийшов до Фоміна.

— За що, дядьку Мишо? Я ж працював сумлінно, чесно, а мене до Чити.

— Не гарячкуй, Сашко. В карному розшуку тобі доведеться працювати довго, а може, все життя. І переводитимуть тебе з місця на місце не раз і посилатимуть туди, де важче. Мені, ти думаєш, легко? Звик я до тебе. Але така в нас робота. А з самостійною роботою, вірю, ти впораєшся. Тільки думати, Сашко, треба, головне — думати.


У ЗАБАЙКАЛЛІ

У поїзді Сашко довго стояв у тамбурі. Давно відплив перон. Розтанули обличчя проводжаючих, розпрощався Сашко з хорошими людьми… «А що чекає мене там, у Читі? — думав він. — Які будуть товариші, як зустрінуть? Мабуть, чекають досвідченого, такого, як Фомін або Картинський, а тут на тобі, хлопчисько, вчорашній практикант…» Непомітно він вийняв з кишені і ще раз

1 ... 43 44 45 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хлопці з карного розшуку, Ігор Дмитрович Скорін», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хлопці з карного розшуку, Ігор Дмитрович Скорін» жанру - 💙 Пригодницькі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хлопці з карного розшуку, Ігор Дмитрович Скорін"