Читати книгу - "Червоний князь, Тімоті Снайдер"

пропозицій прийняв. Бауер наприкінці баварської авантури дав йому трохи грошей. Вільгельм, що не опанував якогось фаху і не підтримував стосунків зі своїм багатим батьком, мабуть, вирішив, що наймудрішим кроком було б покинути Австрію, поки в кишені ще є трохи грошей[183]. У нього не було громадянства, не було юридичної тожсамости, не було паспорта. Він роздобув порожній австрійський паспорт і прийняв певне рішення. У листопаді 1922 року він покинув країну під своїм українським іменем — як Василь Вишиваний.

Бузкове. Життєрадісний Париж

Залишившись без грошей і війська, щоб боротися з большевиками, у листопаді 1922 року Вільгельм подався до Мадрида, де міг сподіватися на тепле прийняття з боку далекої родини. Іспанський король Альфонсо XIII був Габсбургом за материною лінією і дворідним братом Вільгельма. Марія-Крістіна, Альфонсова мати і Вільгельмова тітка, була регенткою за часів Альфонсового дитинства. В Іспанії Вільгельм зміг потішити себе тим, що належить до родини, яка ще здужала правити. Тут він плекатиме надії зібрати певні гроші, за можливости розпочати змову про Габсбурзьку реставрацію, і намагатиметься якось підтримувати свою українську мрію.

Незадовго перед Вільгельмом до Мадрида прибула цісарева Зіта. Смерть цісаря Карла позбавила її чоловіка, імперії і домівки й залишила вигнанкою на Мадейрі з сімома дітьми; восьме вона саме носила. Король Альфонсо Іспанський узяв Зіту під своє крило. Він послав по неї та її дітей іспанський військовий корабель і зустрів їх на залізничному вокзалі в Мадриді. Зіті було тридцять років, а Вільгельмові — лише двадцять сім; ці двоє Габсбургів ще могли уявити для себе майбутнє, навіть якщо недавнє минуле принесло великий смуток.

Альфонсо та Марія-Крістіна були ласкавими господарями, із душами, що заспокійливо впливали на розбиті серця. Зіта втратила свого чоловіка та свою імперію. Марія-Крістіна, улюбленим заняттям якої було збирання лілій і фіалок, захоплювалася юними Зітиними ерцгерцогами та ерцгерцогинями. Вільгельм втратив свою українську мрію і близькі стосунки з батьком. Альфонсо спробував добитися миру у Вільгельмовій гілці родини. Усвідомлюючи, що українська кар’єра Вільгельма загрожувала польській власності Штефана, Альфонсо звернувся до польського уряду, обіцяючи прихильну політику з боку Іспанії, якщо Штефанові дозволять зберегти маєток[184].

Тут, у Мадриді, Габсбурги-вигнанці могли знайти перепочинок і снувати плани реставрації своєї монархії. Та на очах у Вільгельма й Зіти монархізм опинився під загрозою навіть у консервативній і католицькій Іспанії. 1923 року генерал Мігель Прімо де Рівера повалив парламентську систему країни. Альфонсо підтримав переворот і правив далі, хоча справжню владу отримали Прімо де Рівера та його спільники.

Як і Беніто Муссоліні в Італії роком раніше, Прімо де Рівера зберіг монархію, але для керування країною створив авторитарний режим. В Італії перетворення монархії легітимізувала ідея фашизму — ідея культу Муссоліні як чільника й об’єкту поклоніння нації; в Іспанії її легітимізувала колективна військова диктатура, що обіцяла реформи й майбутнє повернення до нормального стану. Спільним для Іспанії та Італії було зміщення королівської влади військовою силою і особистою харизмою людей правих переконань, які не скасовували монархію. Монархи все ще існували на других ролях, приховуючи непевність у майбутньому за бравадою або чемністю[185].

Вільгельм, який мав досить шарму й такту, але якому бракувало стратегічного мислення, не бачив суперечности між диктатурою та монархією. Він вважав, що після того, як стане королем, його авторитарні доброчинці якимось чином стануть йому підлеглими. Його союзники за українським синдикатом і баварськими планами інвазії трималися протилежного погляду. Полковник Макс Бауер, близький колега Вільгельма у Відні, вважав, що роль монархів полягає у тому, щоб приготувати дорогу для диктаторів.

Вільгельм із Бауером зберегли дружні стосунки; за підказкою Вільгельма, король Альфонсо 1924 року запросив Бауера до Мадриду, щоб той здійснив реформу іспанського війська. З ним прибув Йозеф Пігль, австрійський інженер-монархіст, який колись допомагав Вільгельмові збирати гроші у Відні. У Відні залишився ще один член їхньої організації, Фрідріх фон Візнер. Правник і дипломат Візнер був вірним слугою цісарів Франца-Йосифа та Карла. У Відні він заснував організацію, що мала підготувати шлях для зміни австрійської республіки на монархію. Під опікою Альфонсо відважні родичі приєдналися до Вільгельма у Мадриді. Серед них був інфант Фернандо, дворідний брат Альфонсо та Вільгельма, якого Вільгельм називав «Нандо»[186].

У якийсь момент королівська легковажність поступається місцем людським пустощам. Вільгельмові подобалося бенкетувати з Нандо та Альфонсо, але над його планами нависла тінь. Требітш Лінкольн, який 1920 року зник із архівом Білого Інтернаціоналу, мав для Вільгельма ще одну капость.

Попрацювавши німецьким націоналістом, Лінкольн вибрався до Китаю, де продавав місцевим мілітаристам зброю і консультації. Лінкольнові вдалося якимось чином переконати Бауера в тому, що невдовзі Китай стане основним ринком вогнепальної зброї та реакційної політики. Бауер вирушив до Китаю 1927 року, а Пігль подався слідом за ним у 1929-му. Так особи, що посвятили себе справі німецької диктатури, а потім Габсбурзької реставрації, опинилися в Пекіні, де дораджували чільникові китайських націоналістів Чан Кай-Шекові. Бауер помер 1929 року, а Піґль відійшов від справ. Що ж до Лінкольна, то на нього чекало ще одне життя. У 1931 році він висвятився на буддійського монаха і решту життя провів у пошуку європейських та північноамериканських послідовників — і прибиранні до рук їхніх статків. Помер він природною смертю у Маньчжурії 1943 року[187].

Вільгельм, що потребував грошей, спробував використати ситуацію економічного зростання в Іспанії кінця 1920-х років. Він був родичем іспанського короля, а Альфонсо підтримував значну частину державних інвестицій. Вільгельм та його кузен Нандо, схоже, вдалися до посередництва у домовленостях щодо продажу зброї — можливо, вони продавали надлишок, що залишився після Вільгельмового невдалого плану захоплення большевицької Росії. Вільгельм намагався стати посередником у наданні позики для побудови греблі в Австрії, та безуспішно. Разом із Нандо він зацікавився авіаційною промисловістю, намагаючись стати посередником в оборудці, за якою німецькі інженери в Іспанії переробляли б німецькі цивільні літаки для військового вжитку. Такий задум дозволив би Німеччині обійти обмеження щодо озброєнь, які на неї накладав Версальський договір. Крім цього, Вільгельм намагався добитися іноземних інвестицій для іспанських доріг, шахт і розвитку нерухомости[188].

Однак більшість угод не були реалізовані. Переважно проблема полягала в самому Вільгельмі. Його єдиними бізнесовими перевагами були врода, вміння одягатися і прізвище. Єдиний його діловий навик полягав у здатності знайомити капітал