Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

— Гаразд, — пробурмотіла я, вирішивши, що переміщення предметів найбезпечніше з того, що встигла підглянути. Тепер би ще дати раду тому, що треба робити.

Так, рука перед собою. Витягнута, пальці розслаблені.

Я повторила все, що бачила у книжці. І знову зазирнула всередину. Що там далі?

А далі ціла величезна формула з якимись змінними, незрозумілими значеннями та цифрами.

— Чорт! — прошипіла я, прикриваючи очі.

І як тут магії можна навчитися?

Так стоп! У мене ж якось виходило підпалювати долоні.

Так, один раз було спонтанно. Вдруге від страху. Але третій... я сьогодні покликала полум'я силою думки. Просто довго думала. Багато думала. Уявляла.

Навряд чи саме так тут чаклують. Але все ж таки вийшло!

Значить, якщо я уявлю, що ця гілка відокремлюється від загальної купи і летить у багаття?

Я зосередилася на тонкому прутику, будуючи йому пики. Толку було нуль. Рівне нуль.

Гаразд, а якщо я все ж таки проведу ту маніпуляцію рукою?

Я знову повторила той жест, що був намальований у книзі, розслабила пальці і зосередилася на гілці. Поманила її, уявила, як та починає злітати у повітря… Тут же таке можливе!

— Спробуй вкласти силу, — тихо пролунало збоку.

Ян розташувався поблизу. Він стояв на межі світла та темряви.

— Ти так швидко знайшов психолога? — поцікавилася я, опускаючи руку.

— Не потрібен тобі психолог, Марине, — чи не вперше серйозно заговорив він. — Ти й сама впораєшся з усім. Я спостерігав за тобою кілька років. Час тобі, звичайно, потрібний. А якщо не впораєшся, може, шлях додому знайдеш.

— Ти ж казав, що це неможливо? — я завмерла, з недовірою дивлячись на Яна.

— Як я зрозумів, для тебе немає нічого неможливого, — засміявся він. — Прямо передчуваю твоє повернення у цьому тілі.

Я посміхнулася і повернулась до книги.

Щоб спробувати повернутися, потрібно як мінімум вижити. А без магії це не так вже й просто у цьому світі. Так що хочеш чи не хочеш, а підлаштовуватися доведеться.

— Що ти про внесок сили говорив? — нахмурилася я, намагаючись хоч щось зрозуміти у формулі.

— У тобі криється магічна міць. Енергія. Особлива. Якщо ти її відчуєш, то зможеш направити…

— А що з формулами робити? — Я струснула книгою. — Вони для чогось потрібні?

— Ну, поки що ти в собі сили не відчуваєш, навіщо тобі формули? — знизав плечима Ян і підвівся. — Гаразд, я й так затримався.

— А ти тут був? — Здивувалася я. — Я гадала, що ти образився і пішов.

— Я образився, — скинув підборіддя рудий хлопець. — Ніким мене назвати! Ви тільки подивіться на неї!

— А що йому треба було сказати? — прошипіла я, кивнувши у бік Рейдела. — Що я з янголом розмовляю? Він би мене в найближчу дурню засунув.

— Між іншим, — повчально підняв палець Ян, — явище самих емісарів душ до живих — це найбільше благо, яке бачив цей світ.

Я докірливо зиркнула у бік хлопця в тозі:

— І мені б це нічим не відгукнулося? Якби вони дiзналися?

— Ну-у-у, — простяг Ян, почухавши руду маківку. — Складно сказати, що не так багато випадків було.

— Давай не поповнюватимемо список спалених на вогнищі відьом, га? — Попросила я. — Не хочеться опинитися на їхньому місці.

— Наскільки я знаю, у цьому світі відьм не палили, — зауважив Ян. А потім зажурився. — Їх топили.

— Клас! — Я продемонструвала йому великий палець. — Не бути тобі турагентом.

Ян усміхнувся і кивнув у бік гілок:

— Давай вже, це не так складно, як здається.

Тут можна було б не погодитися, посперечатися… але толку? Якщо він каже, що немає нічого складного, то навіщо ускладнювати?

Так, добре, руку вперед, пальці розслабити… Силу відчути та направити. А як взагалі ця сила має відчуватися? Як приплив бадьорості? Або як внутрішній стрижень?

Я заплющила очі і спробувала до себе прислухатися. Щось має бути дивним. Незвичний.

Кілька разів вдихнувши та видихнувши, я так нічого й не вловила. Чи то погано намагалася, чи мало даних.

— Не виходить! — Видихнула я, змахнувши рукою.

І…

Прутик вислизнув із загальної купи і відлетів убік під нашими та Яном здивованими поглядами.

— А ти кажеш, що не виходить, — хмикнув янгол.

Я опустила очі до рук, не розуміючи, як це щойно зробила.

— Це точно не ти? — про всяк випадок уточнила Яна.

— Нi.

— Дi-i-iдько…

— Що ти відчула? Перед тим як вийшло.

— Злість, — чесно відповіла я. — Через безпорадність.