Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

- Відколи я переїхав у Вашингтон, я не був з жодною жінкою, тому що з того часу я не можу дивитися на них таким же поглядом, яким дивлюся на тебе. А у Берліні я міг легко міняти дівчину кожного вечора, якби хотів...

- Ой, давай тільки без цих подробиць. Чи ти думав, що я не догадувалася про те, яке життя ти вів у Берліні? Ти не схожий на хлопця-ботана, який ніколи не пробував цілуватися, - засміялася я сама зі своїх слів, але Дейв продовжував серйозно дивитися на мене. Тоді я продовжила серйозніше: - Мене не цікавить твоє минуле з чужими жінками. Мене цікавить наше теперішнє.

- Ти мені не байдужа, - випалив він, але різко зупинився, ніби сказав щось зайве.

Я затамувала подих, закусивши губу до болю.

Отже, він справді має почуття до мене?..

- Я не знаю, як це сталося, я ніколи не відчував такого раніше. Гадав, що це швидко пройде, як тільки ми переспимо, але чим більше ти ламаєшся - тим більше у мене розгорається інтерес...

- "Ламаюся"? Ну вибач, що у першу зустріч не роздяглася перед тобою, - шоковано викрикнула я. - Якщо ти думаєш, що я бодай на каплю схожа на твоїх минулих дівчат, ти глибоко помиляєшся.

Дейв повільно вдихнув і втомлено видихнув повітря назад. Помахав головою, а потім твердо сказав:

- Я знаю. Мені просто цікаво, чи відчуваєш ти щось схоже до мене?

- Знаєш, після цієї розмови, я вже не знаю, - розсерджено відповіла я.

Я підійшла ближче до поруччя і подивилася вниз з балкона. На дворі уже світало. Я глянула на екран свого телефона. Пів шоста ранку. Я попрямувала геть з балкона, так і нічого не сказавши Дейву, але ставши біля дверей кімнати, я згадала, що він встиг зачинити їх на замок.

- Відчини двері, будь ласка, - крикнула я йому на балкон я.

- Що-що? - відповів він, виходячи звідти.

- Відчини двері, - сказала суворіше.

- Ти так нічого й не відповіси? Ну добре... Я можу почекати, а ось чи зможеш ти... - промовив хлопець і повільно відчинив двері.

Що він хоче сказати цими словами?

Спробую перевести тему.

- Ти сьогодні відвезеш мене в лікарню?

Дейв знизив плечима, але все-таки відповів у своєму стилі:

- Якщо попросиш - без проблем.

Я фиркнула собі під ніс, і вийшла з його кімнати. 

Повірити не можу, що я вислухала від нього таке. Що взагалі означають його слова про той погляд?

Так, я цікавлю його, це факт - він сам у цьому признався. Тільки не зрозуміло, у якому плані... Якщо він сподівається на ліжко - мені знадобиться розчарувати його. І себе. Бо я хочу більшого. І я говорю не тільки про інтим. Якщо він серйозних стосунків - ми підемо різними дорогами.

Я спустилася на низ і побачила маму.

Ого, так рано? Дивно.

- Мам, доброго ранку! - звернулася я до неї.

- Ані? Доброго. Чому ти так рано прокинулась? Сьогодні субота, ти могла виспатись.

- Знаю, але не можу спокійно спати після того, що сталося, - сумно відповіла я.

- Я розумію. Як там Лія? - запитала вона, готуючи сніданок.

Я взяла яблуко зі стола і надкусила його.

- Вона вижила і з нею все буде гаразд. Вчора мене не пустили до неї, але сьогодні я поїду, хоч би там що.

- Це добре... Ані, не перебивай апетит, сніданок зараз буде готовий, - рідна помітила яблуко у моїх руках і відібрала його у мене.

- А чому ти так рано встала?

- Не знаю, самій щось до сну. Переживала за вас, чи все добре. Лія все-таки не чужа нам людина...

- Так, але не засмучуйся, тепер все буде добре. До речі, я, мабуть, піду на ранкову пробіжку. Так давно вже не бігала, - сказала я, вставши зі столу.

- А сніданок?

- Поїм після пробіжки, - крикнула я з коридору, і мені почувся голос мами:

- Вдягайся тепліше, надворі холодно!

Я прибігла у кімнату. Нарешті зняла з себе сукню і натомість знайшла свої старі чорні лосини, білу футболку і рожеву накидку. Те, що треба. Швидко одягнулася і вийшла на вулицю. Одягла навушники на вуха і побігла вузькою доріжкою до озера. Я вже казала колись, що намагаюся слідкувати за своєю фігурою, але останнім часом на ці ранкові пробіжки ніяк не вистачає часу. І бажання.

Пів години у мене зайняло пробігти три кола навколо озера. Я задихалася, тому різко зупинилася на доріжці, щоб відпочити, аж раптом, на мене хтось.. звалився, у прямому сенсі цього слова. Я впала на землю і відчула чиєсь тіло, яке ще більше придавило мене до землі. Чорт, я вся брудна!

- Ей, ти взагалі бачила, куди стаєш? - почула чоловічий крик ззаду.

Це змусило мене обернутися на спину. Перед собою я побачила високого, накачаного, досить симпатичного хлопця-брюнета, який вже встиг відліпитися від мене і стояв на міцних ногах. Можливо, в іншій ситуації він би викликав у мене захват, але зараз я була настільки розлючена від його підвищеного тону, що не втрималася: