Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

Новий рік вони також зустрічали разом. Взагалі, Мілу звали батьки повернутися на це свято додому та провести його з ними. Але їй не схотілося. Забобонно піддалася прикметі "з ким Новий рік зустрінеш, з тим його і проведеш". А Мілі хотілося провести весь наступний рік із Женею. Та й не лише наступний, якщо чесно. Сам Женя теж залишався у столиці.

– У нас у сім'ї більше Різдво у пошані, ніж Новий рік, якщо чесно, - пояснив він на її запитання. – Та я так і не перебудувався, не особливо серйозно це свято сприймаю. Батьки, до речі, нас на Різдво запрошують до себе, можемо поїхати, якщо захочеш? – з запитанням глянув він на Мілу, поки обидва вранці збиралися в останній робочий день старого року. – Правда, я вже сказав, що ми вдвох будемо, швидше за все, хочемо перше Різдво провести разом.

 Міла видихнула. Їй того ж хотілося, якщо чесно. Хоч його рідні й сподобалися під час знайомства. Але в перші спільні свята справді хотілося тиші.

Вона пояснила ситуацію своїм батькам, і вони також не наполягали. Можливо, все ще відчуваючи провину за її минулий шлюб та не хотіли заважати новим стосункам. Так чи інакше, Міла залишилася у столиці і разом із Женею була запрошена у гості до його друзів – Кирила та його родини. Познайомилася з тією самою Ніколь, тут же була визнана гідною стати «читачкою для принцеси», в костюм якої й вбралася заради свята дівчинка. І, навіть не встигнувши до пуття познайомитися з усіма іншими, була затягнута в дитячу та посаджена за величезну книгу, повністю присвячену феям. Їй на голову поставили високий ковпак, як у дам у Середніх віках, навіть із вуаллю (і тонкою гумкою під підборіддям, щоб не злітав, мабуть). І з захопленим придихом вели:

– Щітай!

Ніколь трохи нечітко вимовляла літери, їй уже встигли повідомити, що дівчинка займається з логопедом. Але Мілі це навіть дуже милим здалося. І сама дівчинка у захват її привела. Така непосидюча та енергійна! Цілком безпосередня, чим і зачарувала Мілу.

Ось і зараз, не дослухавши навіть одну історію до кінця, Ніколь зірвалася з місця та помчала до іншого кутка кімнати.

– Я тобі зараз таке показу! Ти будеш у соці! – заявила вона, почавши розгрібати іграшки.

 Мила так зрозуміла, що дівчинка збиралася її здивувати, а не залити соком. З усмішкою похитала головою та почала самостійно розглядати довірену книгу.

– Це я купив, – з веселими хвастощами повідомив Женя, спостерігаючи за тим, що відбувається, з порога кімнати. – Гарна книжка, так? Ти мені на всіх цих фей і схожа, – трохи тихіше додав він, і дивився при цьому з таким почуттям, що у Міли перехопило подих від емоцій.

Довелося відкашлятися. Озирнулася: Ніколь шукала в безрозмірних ящиках з іграшками якусь особливу ляльку, яку неодмінно хотіла показати своїй новій знайомій. І не здавалося, що вони її збентежили своїми емоціями, які ніби заповнили весь простір між Мілою та Женею.

– Дуже гарна книжка! – погодилася Міла, бездумно обводячи рельєфні контури ілюстрацій на сторінках. – І історії – добрі. Гарні. Такі, як і мають бути для дітей.

Отримала у відповідь ще виразніший погляд та усмішку. Коханому її похвала точно припала до смаку.

– Ніколь! – в цей момент, перериваючи їх усіх, у тому числі й невпинні наполегливі пошуки ляльки, в кімнаті з'явилася Аня, дружина Кирила. – Відпусти до нас тітку Мілу, ми теж хочемо з нею пограти, до тебе тут свої гості прийшли, – пропускаючи повз себе двох хлопчиків трохи старшого віку та ще одну дівчинку, Аня вхопила їх із Женею за руки. – Швидко зникаємо, бо залишитеся тут на всю ніч! – змовницьки підморгнула їм Аня, та потягла геть із кімнати.

 Міла розсміялася в голос. Як і Женя, втім, дарма що Аня постійно шикала на них.

– Самі як діти! – з усмішкою похитала господиня головою, провівши їх у вітальню. – Нумо краще Старий рік проведемо! Вже зібрались усі.

 Вони посідали за стіл, Мілу познайомили ще з однією родиною – хрещеною Ніколь та її чоловіком. Їхніми дітьми й були ті хлопчики. А дівчинка виявилася племінницею Ані, яку старша сестра привела на свято, самі батьки зустрічали Новий рік у ресторані. Крім цього, також прийшов Данило. Один. Що не заважало йому веселити та смішити всіх.

– Мені й програму чи конкурси вигадувати не потрібно, достатньо Даню в гості запросити, він сам із цим впорається, – поділилася з нею Аня досвідом. – Щоправда, з великою компанією цей номер не пройде. Не любить наш Дан веселити незнайомих чи чужих людей. Але зі своїми – завжди душа компанії. А мені легше, – Аня підморгнула.

 Мила ж здебільшого слухала та насолоджувалася атмосферою. Явною дружбою та симпатією всіх цих людей, товариських та уважних. Видно було, що всі тут давно знайомі та знають одне про одного все, проте ніхто не дозволяв їй відчути себе зайвою або ізгоєм у цьому колі. Всі залучали її до розмови, без сумніву починаючи пояснювати будь-який незрозумілий жарт, заглиблюючись у спільну історію, знайомлячи Мілу з їхнім минулим, розкриваючи моменти своїми спогадами. 

 І це не могло не розчулити. Її зачарували друзі Жені! Переживала таке почуття, немов у колі своїх власних друзів опинилася. І свято пройшло легко і весело, задерикувато!

– Сподобалося?

Поцікавився Женя, коли вони вже під ранок намагалися лягти відпочивати у спальні. Сусіди, здається, все ще продовжували гуляти та святкувати, дарма що чотири години ранку. Але Міла думала, що їй це навряд завадить, надто втомилася за ніч, хай і від приємних почуттів. Женя жив через два будинки від Кирила, тож і вирішили ночувати тут. Та й у неї тут уже зібрався пристойний запас речей, щоб почуватися комфортно.

– Сподобалося, – вона позіхнула, не втримавшись. – Але не звикла все-таки гуляти ніч безперервно, – винувато посміхнулася, присіла на край ліжка. – Хоча було дуже здорово та весело. Щоправда, останній келих шампанського, здається, виявився зайвим, – визнала Міла, знову позіхнувши.

– Не знаю, не знаю, мені дуже сподобалося, як ти мене обіймала і цілувала після цього келиха, – засміявся Женя, підморгнувши. Обхопив її руками та затяг під ковдру, змусивши Мілу завзято розсміятися. – Лягай вже, відпочивай, бачу ж, що на ходу засинаєш.