Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

– Ех, тоді те все, що мені хочеться, доведеться відкласти до ночі. Тому, що макіяж твій точно постраждає, поки я реалізовуватиму ці свої бажання, – багатозначно простягнув він із награним жалем.

 Трохи потягнув за блискавку на кофті, звільнивши плече Мили, і через відсутність можливості поцілувати її в губи, мабуть, притулився ротом до ключиці. Гаряче та пристрасно. Тож і вона вже засумнівалася, чи потрібен їй цей макіяж? Але зовнішній вигляд Жені: у класичному костюмі, при краватці та всьому такому «офіційному», нагадав, що їй треба йому відповідати.

– Я ж тебе підвести не хочу, – з відчутним жалем зізналася вона, щоб Женя не думав, ніби йому тут одному складно.

– Ти й не можеш мене підвести, це мені тобі треба відповідати, – усміхнувся Женя. Тепло та ніжно, в контрасті з недавньою пристрастю. І знову почав акуратно та дуже обережно перебирати її локони. Ніби йому справді подобалося дуже сильно.

Мілу це заспокоїло.

Сам корпоратив пройшов очікувано. Шумно, весело, завдяки запрошеним аніматорам, і Міла була щиро рада, що зуміла допомогти Жені знайти цю фірму. Та і його друзям теж, з якими познайомилася ближче кілька днів тому, під час одного зі спільних із Женею обідів у кафе. Він тоді заздалегідь попередив, що прийде з друзями, у тих вже «терпець урвався», за веселим визнанням Жені.

Їй сподобалися Кирило і Данило, обидва чимось схожі на Женю, і всі троє різні водночас. Кирило більш зібраний, такий, навіть педантичний трохи, йому все-все мало бути зроблено за пунктами та правилами. Данило – повна протилежність тому, спонтанний і творчий, що генерує ідеї та жарти «на ходу».

І Женя – який був десь посередині між темпераментами друзів. Усі веселі та серйозні одночасно. Кожен з них любив те, чим займалися, це відчувалося. Та все-таки у будь-якому відносно важливому питанні, всі друзі чекали від Жені остаточного вердикту та останнього слова. Напевно, тому і святом йому довелося тоді займатися, дарма що купа інших справ. Звикли, що саме він все вирішує.

Але Міла не виносила свої спостереження на загальне обговорення, хоч із Женею згодом і поділилася. Їй припали до душі його друзі, вона спокійно почувала себе в їхній компанії, і це було чудово. Та й він лишився задоволений. І на корпоративі для Мили виявилося більше знайомих, завдяки цьому. А головне, що втішило їй найбільше – подарунки, які вона зробила, явно припали всім до смаку. Співробітники фірми із задоволенням розглядали спакування, та й вміст їх потішив. А для неї це була головна нагорода! Ну, крім задоволеного вигляду Жені, звісно.

Собі вона подарунок не робила, до речі. І Женю це трохи нервувало. Він дійсно переживав, що вона може відчувати неприємні емоції або засмутитися з цього приводу.

– Я зроблю тобі особливий подарунок, – пообіцяв він. – Повір, у боргу не залишусь.

– Та ти мені й так купу "особливих" подарунків зробив, не треба ще, Женю. Одна наша подорож чого варта! – щиро заспокоювала його Міла.

Але відчувала, що він уже щось вирішив і не готовий дозволити себе переконати. Та й не бачила нічого крамольного у цьому, в принципі.