Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Як де? На галявині тій, куди ти мене бігати відправила!

-Срав тобі пес! - ахнула охоронця, - не може бути!

-Хочеш сказати, я брешу? – обурилась  Степанія і розповіла Лукерії все про того ведмедя із самого початку.

-Як таке може бути?! – кричала охоронниця, - Оборотникам немає ходи до Поляни Свирянки!

-Значить є! А що, ця Поляна, тільки моя? Особиста?

-Твоя, та кожної Свирянки!

-І ніхто не може туди потрапити?

-Тільки якщо ти показала дорогу!

-Я нікому не показувала!

-Треба міркувати…

-А робити мені, що тепер?

-А що робити? Лісник, ясна річ, приворот прибрав!

-І все, тепер ведмідь більше не прийде на галявину?

-Не знаю... А ти не побалакала з лісником про те?

-Не побалакала!

-А чому?

-Коли я прокинулася, нікого не було! Я одяглася і додому пішла.

-А ти що, одяг знімала?

-Я не знімала! Він знімав, коли я знепритомніла!

Не хотіла Степанія розповідати, але якось саме собою вибовкалось.

-А щоб його колька сколола! І лісник на тебе око поклав!

-Чого здивувалася? - хмикнув Єгорич, - чи він не мужик?

-Мужик, але ж він літній! - почала сперечатися Лукерія, - аби знала, не відправила б до нього! Що робити? А коли він, бусурман, зіпсував господарочку?

-Що значить зіпсував? Я тобі що, табуретка? – обурилась Свирянка.

-Та все одно! Головне суть! Якщо він тебе шморгнув, прощай силушко! – майже голосила Лукерія. Степанія перейнялася і теж злякалася.

-Я не знаю... начебто не було нічого... але не впевнена, - і знову почервоніла, - а як перевірити?

-Та нє... лісник, він не такий! - заступився Єгорич, - не став би ґвалтувати!

-А ти його знаєш? – спитала Степанія.

-Бабка твоя тільки хороше про його казала!

-Точно! І я пригадую! - підключилася Лукерія, - казала, сам дитину ростить!

-То він точно старий! Якщо в нього дитина мого віку чи старша, тоді йому що, близько п'ятдесяти п'яти?

-Для лісника не старий! - заперечила Лукерія і мало не розплакалася, - Ох, я коза драна! Не зволікала, що роблю! Моя провина!

-А якщо він теж наречений? – перебив бабську істерику Єгорич, - скіко їх вже виходить?

-З відмовником шість. Так стоп! Лукерія, ти казала відмовник – не людина. Тоді  виходить, це водяник відмовився?

-Ні, відмовник же, начебто, потвора...

-Точно! Тоді відмовник лісник?

-Лісник теж не страшний! - заперечив Єгорич, - він навідувався до нас, бачили.

-Ага, - підтвердила Лукерія, - гарний мужик! Статний, плечі ого-го!

-Ну, я тоді нічого не розумію і зовсім заплуталася у цих наречених!

-Давай рахувати! Сусід – раз! Поліцай – два! Іменитий – три!

-Який іменитий? – не зрозуміла Стьопка.

-Ну той, із капіталами!

-А... Грізний...

-Водяник – чотири! Городовий – п'ять! Відмовник невідомий – шість! І, начебто, лісник – сім!

-Лісник під питанням! - вигукнула Стьопка, не хотілося їй погоджуватися з його кандидатурою, образилася.

-Так, ніби всі женихи відомі! - підсумувала Лукерія, - вибирай!

-Легко тобі сказати - вибирай! Як вибирати, якщо у їхній присутності я мислити адекватно не вмію? Тут тверезий розум потрібний! Побачити справжнє обличчя! А я… - вона осіклася, подумавши, що якраз про іншу частину тіла завжди думає, - хоча, я ось, що помітила… до сусіда і дільничного у мене менше тяги.

-А до кого більше? - поцікавилася Лукерія.

-До ведмедя! - буркнула Стьопка і вкотре почервоніла.

-Цього нам не вистачало! - заверещала Лукерія, - водяника обирай!

-Не розгледіла я твого водяника, і мені знаєш, прикро, що він як від прокаженої тікав! – надулася Степанія.

-Гаразд, а хтось же сподобався? – не відчіплялась охоронниця.

-Спочатку думала, що Грізний. Поки не розповів, що землю мою викупити хоче і виділити під готель.

-Шо?! - заверещала Лукерія, - який непотріб!