Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дівчата, Емма Клайн 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

777
0
12.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дівчата" автора Емма Клайн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 72
Перейти на сторінку:
говорила, Рассел устав. Неквапливо приклав гітару до стільця, затримався, щоб переконатися, що вона стоїть непохитно, тоді поспішно підійшов і ляснув Гелен по обличчю.

Вона мимовільно скрикнула, видала дивний різкий звук. Її широко розплющені від болю очі швидко наповнилися каяттям. Швидко заморгала, щоб не покотилися сльози.

Тоді вперше я побачила, щоб Рассел відреагував у такий спосіб, виявив злість щодо нас. Він не міг ударити її — безглузде надто яскраве сонячне світло в після полуденний час робило це неможливим. Таке припущення було надто абсурдним. Я глянула по сторонах, шукаючи підтвердження жахливого порушення, але всі погляди були спрямовані деінде, або обличчя ховалися за масками осуду, начебто Гелен сама винна. Ґай, позіхаючи, почухався за вухом. Навіть Сюзен, здавалось, не звернула уваги на те, що сталося, неначе це було те саме, що звичайне рукостискання. Гіркота в роті, мій несподіваний, розпачливий шок, здавалось, був помилковий.

І зовсім скоро Рассел пестив волосся Гелен, потягував її за нерівні косички. Шепотів щось їй на вухо, вона усміхалася і кивала, неначе самовдоволена лялечка.

Коли через годину Мітч нарешті з’явився на ранчо, він приніс такі необхідні запаси: цілий ящик консервованої квасолі, трохи сушеного інжиру і шоколадного масла. Тверді, як камінь, груші Пакхам, кожна окремо загорнута в тонкий рожевий обгортковий папір. Він не заперечував, коли діти дерлися по його ногах, хоч зазвичай і струшував їх.

— Привіт, Расселе, — сказав Мітч. По його обличчі мереживними потоками стікав піт.

— Довго не бачилися, брате, — сказав Рассел. Він безупинно усміхався, проте зі стільця не підвівся. — Як справи у «Великої американської мрії»?

— Все гаразд, — мовив він. — Вибач, я запізнився.

— Вже давно не було вісточки від тебе, — сказав Рассел. — Ти краєш мені серце, Мітче.

— Був зайнятий, — сказав Мітч. — Багато справ.

— Справ завжди багато, — сказав Рассел, оглядаючи нас усіх і затримавши погляд на Ґаї. — Ти так не думаєш? Як на мене, то справ завжди багато, бо це і є життя. Думаю, кінець їм настає, лише коли помираєш.

Мітч засміявся, неначе все було гаразд. Він передавав сигарети, які приніс, їжу, неначе спітнілий Санта. У книжках писатимуть про це, як про день, коли між Расселом і Мітчем все змінилося, проте на той час я того не знала. Я не надала жодного значення напруженню між ними, люті, яку приховувала спокійна, смиренна зовнішність. Мітч приїхав з поганими новинами, що все-таки не буде контракту з Расселом: сигарети, їжа, все це було призначено для розради. Рассел переслідував Мітча не один тиждень з приводу ймовірного контракту. Він тиснув і тиснув, вимотуючи Мітча. Відправляв Ґая передати загадкові повідомлення Мітчу, які могли коливатися між погрозами і великодушністю. Рассел намагався отримати те, що, як він уважав, заслуговував.

Ми курили якусь траву. Донна робила бутерброди з арахісовим маслом. Я сиділа в центрі відкиненої дубом тіні. Ніко бігав навколо мене зі ще одним малюком, їхні підборіддя були вкриті кіркою від сніданку. Він з тріском поламав палицю і поклав до кулька для сміття, вміст якого розсипався повсюди — ніхто не помітив, крім мене. Собака Ґая був у лузі, лами похитувались, високо піднімаючи ноги. Я крадькома поглядала на Гелен, яка здавалася щасливою, неначе нічого не сталося, неначе сварка з Расселом доповнювала спокійну картину.

Ляпас мав би викликати більше стривоженості. Я хотіла, щоб Рассел був добрий, тож він і був. Я хотіла бути поруч із Сюзен, тож вірила у все, що дозволяло мені залишатися там. Я переконувала себе, що там були речі, яких я не розуміла. Я подумки прокручувала слова, які раніше чула від Рассела, використовуючи їх для пояснення. Іноді він змушений грубо поводитися з нами, щоб показати свою любов. Йому не хотілося робити цього, але він був змушений, щоб ми рухалися далі, заради блага групи. Воно так само і йому боліло теж.

Ніко та інша дитина залишили купу сміття, присівши на траві у своїх важких, провислих підгузках. Вони швидко говорили одне з одним серйозними азіатськими голосами, з розсудливою, виваженою інтонацією, що нагадувало розмову двох маленьких мудреців. Раптом вони почали істерично сміятися.

Уже стало пізно. Ми пили брудне вино, яке в місті продавали на галони. Від нього зафарбовувався і пік язик. Мітч устав, готовий вирушити додому.

— Чому б тобі не поїхати з Мітчем? — запропонував Рассел. Він стиснув мою руку, неначе подав знак занурення.

Між ним і Мітчем промайнув погляд? Чи, можливо, я себе накрутила, що побачила, як вони ним обмінялися. Логічність того дня ховалася за завісою непорозуміння, певним чином утворюючи сутінки. Ми із Сюзен відвозили Мітча назад додому, стрімко проносячись на його авто польовими дорогами Марину.

Мітч сидів на задньому сидінні, Сюзен була за кермом. Я сиділа спереду і часто вловлювала затуманений погляд Мітча у дзеркалі. Тоді він отряхнувся і вирячився на нас з подивом. Я не зовсім розуміла, чому саме нас обрали везти Мітча додому. Інформація доносилася до мене вибірково, тож усе, що я знала, — це те, що повинна бути із Сюзен. Ми відчинили всі вікна, щоб відчути літній запах землі і таємничий спалах інших доріг, інших життів, уздовж тієї вузької польової дороги в тіні гори Тамалпаїс. Петлі поливних садових шлангів, прекрасні магнолії. Сюзен гнала іноді по зустрічній смузі і ми верещали з радісним і збентеженим жахом, проте мій вереск був млявий: я аж ніяк не вірила в те, що може статися щось погане.

Мітч переодягнувся в білу піжаму, пошиту як класичний костюм, сувенірну згадку про тритижневе перебування у Варанасі. Він подав кожній з нас келих — я вловила лікарський запах джину, а також ще щось, з відтінком гіркоти. Я легко випила. Будучи вкрай одурманена наркотиками, я ковтала все підряд, ніс заклало. Я злегка засміялася сама до себе. Так дивно бути в будинку Мітча Льюїса, у його заваленій новими меблями обителі.

— «Аероплан» жили тут кілька місяців, — сказав він, сильно примружившись. — З одним з тих собак, — продовжував він, оглядаючи свій дім. — Великим білим. Як там їх називають? Ньюфаундленд? Він ще розпорпував газон.

Здавалось, він не переймався, що ми ігнорували його. Він десь витав, втупивши погляд у тишу. Раптом підвівся на ноги і поставив пластинку. Підкрутив гучність так голосно, що я аж перелякалася, але Сюзен засміялася, наполягаючи, щоб він зробив ще голосніше. Це була його власна музика, яка бентежила мене. Його великий живіт обтягувала довга сорочка, яка

1 ... 43 44 45 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчата, Емма Клайн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчата, Емма Клайн"