Читати книгу - "День попелу"

— Це до нього приходили ззовні, — відказала вона. — А приходити сюди означає приймати наші правила. Ви знали, що в Маєтку не ходять гроші?

Ньєман кивнув, але він знався на людях і розумів, що жоден бог не зможе змінити їхньої глибинної природи. Навпаки, релігія роздмухувала людські пристрасті, хиби розуму, тілесні гріхи...

— Як би ви описали його особистість?

Не змінюючи пози, Рашель повернула голову до Ньємана. Її очі блищали якось по-особливому. Ніби у них зосередилося все світло дощу.

— Його... переповнювала любов!

— Любов до чого? До родини? До своєї професії?

Дівчина сховала руку й підняла вікно. Засунула згаслу цигарку в кишеню фартуха.

— До Господа нашого, — промимрила вона, повертаючись до початкової пози, випрямляючись на сидінні, як жердина. — Це був мирний і спокійний чоловік.

Ньєман не став розпитувати. Не час був згущувати фарби — та й потім, він не мав у чому звинуватити Жакоба.

— Він розповідав вам про приховані фрески в каплиці святого Амвросія?

— Ні, ніколи.

— Але він близько переймався реставраційними роботами, ні?

— Звісно, як і ми всі.

— Чому?

Рашель зирнула на фліка своїми блакитними очима, і Ньєману здалося, ніби на нього хлюпнули прозорою водою.

— Що чому?

— Чому вам так важливо реставрувати цю каплицю?

— Вона слугувала нам прихистком, коли...

Ньєман жестом спинив її, вже жалкуючи про своє запитання. Вона просто збиралася видати йому офіційну версію.

— Вам про щось говорять літери «МЛХ»?

— Ні.

— А ритуал, під час якого до рота загиблого кладуть камінець?

Рашель здригнулася. Кинула на нього ще один погляд.

— У роті Жакоба знайшли камінець?

Флік ухильно відповів:

— Принаймні в першої жертви — так.

— Самюель...

Дівчина прошепотіла його ім’я так, наче раптом пригадала, що Жакоб — не перший мрець. Десь існував список, і цей список ображав Бога.

— Це вам щось нагадує? — повторив Ньєман.

— Ні, — відказала Рашель, перевівши погляд за вікно.

Він перетнув червону лінію, і хоч не знав, чому, та розумів, що посланниця не скаже більше ні слова.

— Я маю повертатися до роботи, — підтвердила вона його здогад.

— Я підкину вас машиною.

Рашель уже відчиняла дверцята.

— Ні. Я повернуся фургоном разом з усіма іншими.

Ньєман не встиг наполягти: дівчина грюкнула дверима й уже дріботіла під дощем. Він провів її поглядом — тонкий силует, викривлений патьоками на склі.

— Ти, — прошепотів він у салоні, який досі пахнув її дивним тютюном, — замішана в цій брудній справі по самі вуха.

Якщо раптом посланці схоплять винуватця раніше за нього, то рукою, яка виконає смертний вирок, стане якась дівчина на кшталт неї або навіть Рашель власною персоною. «Заплата за гріх смерть», — казала Деснос, цитуючи послання Павла до римлян.

Нехай Рашель і здавалася молодшою за свій вік, вона мала величезну вагу. Вагу біблійних руїн, решток прадавніх часів, старозавітних заповідей. Під її вродою та юністю ховалося викопне чудовисько, яке ніхто й ніщо не змусить збочити зі шляху.

Виходячи й собі з авто, Ньєман отримав порив вітру з дощем просто в обличчя. Натовп довкола каплиці розсмоктувався. Журналісти поїхали, посланці та найманці також смиренно поверталися до роботи. Флік не пройшов і трьох кроків, як перед ним знову з’явилася Деснос.

— Тіло привезли у Бразон. От-от починатимуть розтин.

— Тільки не кажи, що його знову проводитиме Ци...

— Вільний був тільки він, і прокурор затвердив його кандидатуру.

Ньєман хотів був піддатися гніву, але опанував себе: не час роздувати ворожнечу. Вони помирилися кілька годин тому.

— Цей крендель краде наш дорогоцінний час, — все-таки пробурчав він. — Якби ми знали, що той камінь...

Ньєман помітив серед запізнілих роззяв Івану, яка пильно дивилася на них.

— Гаразд, — поступився він. — Продовжуй звичну рутину.

— Авжеж.

— Я повернуся, заїду до Бразонського кюре спитати його думки щодо напису «МЛХ». Я впевнений, що ці літери належать до біблійного всесвіту. Можливо, це навіть староєврейська.

— Чому?

— Тому що спочатку на івриті писали тільки приголосні. — Ньєман нагородив жандармку посмішкою: — Бачиш, можна бути старим мачо і все-таки щось знати.

Він кивнув на жандармів і експертів-криміналістів, які зникали у переліску в тьмяному світлі дощового дня.

— А як там твоя операція «Слимак», просувається?

Деснос уся збагряніла.

— Жартую, — всміхнувся Ньєман. — Після кюре поїдемо вдвох до диспансеру поговорити з Циммерманом.

— Чому я маю їхати з вами?

— Щоби не дати мені розбити йому морду.

— Інколи мені стає цікаво, який ваш психологічний вік.

Ньєман не відповів: Івана щойно нишком кивнула йому на перелісок за каплицею, той самий, де вони зі Шніцлером гралися у змовників.

Ньєман кивнув. Зустріч із начальником посеред білого дня, в оточенні купи посланців і жандармів.

Таємна агентка з неї й справді була неабияка.

55

Повернувшись на ту саму стежку, Ньєман оглянув розташований ліворуч підріст, який іще не встигли обшукати. Він протиснувся між двох дерев, ніби вирішив сходити до вітру, а тоді спустився схилом, шурхочучи гіллям і опалим листям. Флік був упевнений, що Івана чекає на нього внизу.

Ньєман якраз виходив на невеличку галявину, коли позаду зашелестіли інші кроки. На цей раз швидші... Власне, Івана йшла тим самим шляхом. На якусь мить вона нагадала йому Рашель. У цьому костюмі вони були схожі, як дві краплі води.

— Вітаю, усе пройшло з помпою, — мовила Івана, відновлюючи дихання.

— Я тут ні до чого. Стався витік, навіть не знаю, як. Мабуть, якийсь крюшо.

— У посланців стало відомо вже о сьомій ранку. Усі покидали свої секатори, щоби піти поглянути. Як у вас справи?

— Я доручив стандартні процедури крюшо.

— Не думаю, що звичні методи щось дадуть.

— А раптом. А у тебе щось є?

Із таким виглядом, ніби нічого не сталось, Івана видала йому справжню сенсацію: дівчина, з якою вона заприязнилась, і була Рашель Кеніґ.

— Дивовижно, як я могла це пропустити, — додала флікиня.

— Я знаю інші слова, якими можна описати твою помилку.

— Не починайте. Ця дівчина — звичайна собі посланниця, яка бачить не далі за свою Біблію. Я намагалася більше дізнатися про общину через неї, а не вивчати її біографію.

Івана припускалася помилки в своєму