Читати книгу - "Надруковано в Бейруті"

Увечері він прийняв душ, використав легкий одеколон, почекав, прислухаючись, доки вона зайде до своєї кімнати і засне, а потім вийшов зі своєї спальні до вітальні й трохи відчинив двері в її кімнату. Вона не ворухнулася, тож він зайшов усередину і рушив до її ліжка. Він був збуджений, а серце калатало в грудях сильніше, ніж зазвичай, ніби він уперше має торкнутися жінки.

33

Фарід Абу Шаар повернувся наступного дня, кинув погляд на вікно Персефони і пройшов повз кабінет Абдалли, не зупинившись і не обернувшись. Він не боявся протистояння і був готовий прийняти будь-яке покарання, чекаючи сварки та звинувачень, на які в нього не було відповідей. Усі почують крик, і його таємницю буде розкрито. Він відчував, що йому залишилося працювати в друкарні лічені дні. Любителька цитат написала на своїй зеленій дошці вираз, не вказавши автора: «Кохання — це полювання з висоти», і обернулася в його бік, коли він увійшов. Йому здавалося, що вона дивиться на нього і знає, що відбулося. Він також чекав великої сутички зі старим чоловіком із ціпком, який завжди пхав свого носа в чужі справи. Але він не очікував, що прийдуть двоє офіцерів із сил внутрішньої безпеки і скажуть йому йти за ними, якраз коли він схилився над коректурою журналу, редагування якого відкладав, «Бейрут уночі», з такими заголовками: «Невдала пластика спотворила обличчя Джекі: співачка припиняє кар’єру», «Бійка між дружиною і коханкою в дорогому ресторані». Він запитав їх про причину візиту, і один дістав повістку на ім’я «Фаріда Халіма Абу Шаара, 1980 року народження…»

— Це ти, правильно?

«…щоб дати свідчення в Головному управлінні внутрішньої безпеки».

Він не міг пригадати нічого скоєного, крім того, що трапилося між ним і Персефоною вночі. Офіцери вдали, що не знають, у якій справі його викликають, і мовчали всю дорогу до відділка, навіть посеред дорожнього затору.

В управлінні він зустрівся з двома чоловіками, яких знав: полковником Хатумом, головою бюро, та слідчим-іноземцем високого зросту. Він старався, як міг, говорити англійською з Йоопом Ван де Клерком.

— Ти знаєш, чому тебе викликали?

— Ні.

Здавалося, що Фарід говорить правду.

— Що це?

— Це моя книга. Ви вже закінчили з нею? — сказав він з тугою в голосі.

— Ще ні.

Нідерландець відповів дещо насмішкувато, витягнув купюру у двадцять євро, поклав її на книжку і підсунув до Фаріда:

— Подивися добре!

Фарід вирішив, що це якийсь новий жарт, узяв книгу, переконався, що з її сторінками все як належить, але де Клерк швидко забрав книгу й купюру і пояснив суть справи:

— Послухай, деякі бейрутські друкарні серйозно підозрюються в підробці єдиної європейської валюти нового зразка номіналом у двадцять євро і введення фальшивих купюр у мережу дистриб’юторів в Африці та Латинській Америці, а віднедавна і в Середній Азії. Наскільки нам відомо, в Афганістані. Було проведено обшук усіх друкарень, здатних на сучасний друк такого рівня, але докази не знаходилися, доки ми випадково не натрапили на твою книжку.

Тут втрутився ліванський полковник:

— Ми почали цікавитися тобою після того, як ти прийшов сюди по свій зошит, пам’ятаєш?

Хтось захопив життя Фаріда Абу Шаара, грався з ним без дозволу так, наче це загальна власність. Це почалося в ту мить, коли він зайшов у «Друкарню братів Карамів», у день, коли сонце зникло за мінаретами Блакитної мечеті.

— Як мій зошит і книжка пов’язані з підробкою валюти? Я зовсім не розбираюсь у друці, я прийшов у друкарню випадково, і взагалі, я просто коректор.

— Так, але ця твоя книга надрукована на термографічному папері ТР 250, вага 120 грамів, що складається на чверть з льону і на три чверті з бавовни й повністю відповідає стандартам ISO з ваги та цупкості: його можна торкатись і гортати тисячі разів, а він не псуватиметься.

Фарід звернув увагу, що папір у його книжці товстий, не такий, як зазвичай використовують для книгодруку.

— Невже ти не розумієш? Це той самий папір для євро. Сьогодні існують способи, які дозволяють встановити склад паперу з абсолютною точністю! — різко мовив нідерландець, знову підсунувши йому фінські двадцять євро, які покрутилися світом, щоб повернутися в Бейрут у його валізі.

Тепер уже Фарід торкнувся банкноти, а другою рукою потягнувся до своєї книги, що лежала перед Йоопом Ван де Клерком, і почав порівнювати на дотик папір євро і папір своєї книги. А потім подивився вгору, в обличчя слідчого, як людина, яка спускається в кабіні ліфта і дивиться через скляні двері на тих, хто стоїть на поверсі, де ліфт не зупинився.

Він був готовий протистояти й отримати своє покарання, поки був переконаний: вони привели його, щоб запитати про те, що відбувається між ним і дружиною власника друкарні. Він приготував слова про свободу дій дорослих людей у їхньому житті й цитати з «Пісні Пісень» Соломона про жінку і кохання, але замість цього опинився під зливою питань, поставлених сухою протокольною мовою, а полковник почав записувати його відповіді в журнал показань.

— Де ти надрукував свою книгу?

— Я не друкував її.

— У тебе є інший примірник?

— Ні, у мене був тільки один примірник, який ви забрали.

— Хто його надрукував?

— Я не знаю, знайшов його якось вранці на столі.

Двоє чоловіків перезирнулися.

— Мій рукопис украли, коли я забув його на робочому місці серед паперів.

— Ти вважаєш, що книга була надрукована в «Друкарні братів Карамів»?

— Не знаю.

— Ти бачив такий шрифт і такі друкарські орнаменти в друкарні?

— Я переглядаю тексти до друку. І я не бачив такого шрифту «сулюс», він давно вже не використовується для друкування книжок. Це найкрасивіший і найскладніший арабський шрифт і для письма, і для друку.

— Ти плутаєш слідство і вигадуєш для нас казочки…

— Я нікого не плутаю! Я розповім вам мою історію від самого початку. Я випустився з університету з дипломом з арабської мови та літератури. Мій рукопис коштував мені багатьох днів і ночей без сну, але видавці як один, ніби змовившись, відмовлялися його друкувати. Я зустрівся десь із двадцятьма, і жоден не взяв на себе труд почитати хоча б рядок з нього. Потім я прийшов у цю