Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Справи так і лежали на столі, одиноко розкинувши крила. З них, насправді, Маєвському потрібні були лише дві, Жанни і креейтора Івана. І навіть те, що свою Жанна вихопила й забрала, планам Тихона не завадило. Всього одна деталь, і все потроху ставало на свої місця і обіцяло добряче пролити світло на справу. Місто народження Жанни! Воно було зовсім іншим, ніж до цього вважав і де інфу про неї шукав Тихін. Всього одна помилка – а скільки головного болю! 

А щодо креейтора, який з появою Тихона став в офісі показуватись все рідше, все теж було досить цікаво. Його вирішив Тихін залишити на десерт, а зараз потрібно було поговорити з Жанною. 

– Я не буду робити повторний запит твоєї справи, якщо ти відповісиш на два питання! – випалив він набравшись хоробрості. Для кращого “ефекту присутності” показово вальяжно обперся руками на її стіл і тримав своїм чіпким професійним поглядом її фіалкового кольору очі, що вже починали наливатись гнівом. 

– Тихоне, я зайнята. Трохи от зайнята, намагаюсь втримати наше агентство на плаву! А ви мені заважаєте! 

– Це мені я так відомо! Респект, як каже молодь. Без жартів! Ти – молодець. Але питання все-одно є. Всього два. То як? 

– Ніяк! Хочеш, то йди та проси Мирона вдруге витрачати папір, якого у нас і так мало, бо хтось не додумався зробити замовлення! 

– Гаразд, і справді попрошу ще. – Тихін вже розвернувся йти, та в останню мить його блеф спрацював. 

– Добре вже, давай свої питання! – вибухнула гнівно Жанна. 

– Це вже краще. Питання перше: чому ти намагалась забрати в мене свою справу? 

– Як з тобою важко! 

– Чекаю на відповідь. Чим швидше отримаю, тим швидше ти зможеш повернутись до потрібної нам всім роботи. 

– Добре. Але пообіцяй, що не будеш сміятись!

– Сміятись? Серйозно? 

– Серйозніше нікуди! 

– Не буду. Сміятись. – Тихін вдав саму серйозність. 

– В мене там фото жахливе! – на одному подиху випалила Жанна. 

– Що?! – закашлявся Тихін. – Фото? Ти через фото влаштувала той цирк? 

– Ти обіцяв! 

– Та я й не сміюсь же! Розбіратись намагаюсь! 

– Так, через фото! Я не хотіла, щоб ти його бачив!

– Ну ти даєш. Ти що там, в бікіні стоїш? 

– Ага, хіба в парашуті! Я там важу під девяносто кілограмів! А фото змінити не встигла! – Тихін вже ладен був повірити, що Жанна з нього знущається, чи жартує, та сьозинки в її очах зіграти не можна було. Отже, справді через фото? 

– Добре, я не буду просити Мирона про дублікат. Можеш працювати. – розвернувся і вже вдруге зібрався йти, та Жанна знову зупинила. 

– А яке друге питання? – пролунало в спину Маєвському. 

– Воно… особистого характеру. 

– Чекаю! – Жанна вийшла з-за столу і невідривно слідкувала за Тихоном. Тепер вже він відчув себе в пастці і пожалкував, що взагалі почав цю розмову. 

– Ок. Сама попросила. Чому ти втекла з моєї квартири? 

– Втекла? Чого це втекла, я просто пішла. Мені… було час іти! – почервоніла Жанна. 

– Не сміши! Я хочу почути справжню причину! – підійшов впритул Маєвський. 

– Я просто… злякалась! Задоволений? 

– Мене злякалась? Я ж не дозволяв собі нічого… зайвого. 

– Не тебе, а… себе… поцілунку… і взагалі… – якось по-дитячому розвела руками. 

– Вибач, даремно я. займись роботою. Я буду в себе!

Чомусь незручно стало Маєвському. Розвернувся, щоб іти, та телефон в кишені задзвонив на весь офіс.

***

Дзвонив хороший знайомий Тихона. Той, якому Маєвський встиг передати інформацію, яку помітив в особовій справі Жанни. 

“Привіт, знайшов, скинув на мейл” – як завжди лаконічно повідомив і завершив виклик. 

“Це щось! Це вже щось!” – пробурмотів Тихін чорному екрану сматфона і швиденько повернув до свого кабінету. Та дійти туди сьогодні не судилось. Відволік шум у коридорі. Пробурчавши собі під носа “Ну що там ще”, Тихін побрів на звук. 

І застиг в коридорі. Вальяжний, може навіть трохи вайлуватий шеф “Золотого пера” зник вмить, як тільки Тихін побачив джерело того гаму. На його місце в його костюм заселився звичний до небезпеки і постійної зібраності капітан Маєвський. 

Миттєво оцінивши обстановку, він навіть звично потягнувся до кобури зі зброєю на поясі. Тільки от лихо, її там звісно ж не було. Табельна зброя капітана мирно чекала його в квартирі в сейфі, бо заявившись зі зброєю в “Перо”, наш “Штірліц” був би надто близьким до грандіозного провалу.

В коридорі злякано збились в купку Аріна, Ірина, менеджер і Мирон. А навпроти, заблокувавши вихід, стояв виряджений “по класиці” гість: в чорній шкірянці, чорній балаклаві і пістолетом, теж, відповідно чорним. Здалеку Тихін не міг ручатись, та, дав би відсотків 80%, що іграшка скоріш травматичної дії. Але навіть якщо й так, гарантії, що кустарно вона не перероблена під вогнепальну, не дав би, мабуть, ніхто.  

Тому Маєвський намагався максимально оцінити ситуацію та накреслити виходи з неї. В коридорі він не був надто в безпеці, та й побачити його “гостю” нічого не вартувало. Треба було лишень трішки змінити кут зору.