Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова"

— Так ти кого будеш супроводжувати? Якщо ж тебе притягуємо до не твоєї роботи, вибір за тобою.

— Як це щедро з вашого боку, — Давид ловить себе на думці, що розмовляти іронією він навчився в Солі. До цього чи то потреби не було, чи то модель поведінки була іншою. А, можливо, це вона його й довела до цього стану? Шалена жінка.

— Що ж ти знову починаєш?

— Та гаразд-гаразд. Я вибираю по-старому. Подивлюсь за старшим подружжям Гмирь. Згадаю минулу посаду.

— Домовилися, — Сергій киває, приймаючи таку відповідь. — До речі, а чого ти пішов із цієї посади? Як ти з особистої охорони в СБ компанії перейшов?

— Та був там один випадок. З онуком Гмирі. Не впорався я із завданням.

— Так і тебе що, так понизили?

— Та ні, сам пішов. Тут якось спокійніше, відповідальність менша.

Давид працював спочатку в будинку Гмирі. І коли до них потрапила інформація про те, що в ліцеї, де навчається молодший онук начальника, розповсюджують наркотики, Давиду доручили розібратися та знайти винних. Винні й постали перед законом, та тільки не Кравець знайшов їх. Це ж не хвацький фільм із купою спецефектів. І не спецслужба державного рівня, де легко можна у два дзвінки дізнатися про все, що завгодно.

Він довго нишпорив. Але все помилковим слідом. Начальник хоч і зітхав у відповідь на односкладні відповіді про те, що поки ведеться розслідування, Давидові нічого не говорив.

Ситуація річної давнини дуже підкосила впевненість Кравця у своїх силах і вміннях. Хоча й не підкосила впевненість Павла Сергійовича в ньому. Той навіть спочатку опирався переходу Давида на іншу посаду. Потім, звісно, погодився. Вони ж не підлітки, які не можуть поділити дівчину на вечірці.

Проте, за Давидом залишили право обирати — от як сьогодні. Якщо він хоче заробити більше грошей за більшим тарифом, будь ласка, — можете супроводжувати сім’ю на заходах. А хочеш, можеш до начальника навіть на каву зайти.

І за цим усім Давид досі не може зрозуміти, наскільки слова Соломії мають право на існування. Звісно, чоловік легко може зняти рожеві окуляри. Та й він не настільки сентиментальний, щоб вірити: якщо до нього Гмиря гарно ставиться, то й до всіх так.

Увечері, коли час наближається до вистави, у Давида навіть виникає абсолютно хлоп’яче бажання все скасувати. Сказати, що в нього прихопило живіт або вигадати ще одну неправдоподібну версію. Усе ж бачити Солю він поки не готовий. Учора в них був емоційний вечір.

Кравець, коли в ліжку вже прокручував увесь день, дозволив собі усміхнутися. Адже йому здавалось, що в якийсь момент він ризикує отримати від дівчини твердим предметом між очима. Соломія налаштована була войовничо. А він і справді дурень. Прийшов із претензіями, як пацан, що образився на весь світ.

Те, що йому з першого погляду сподобалась жінка, ще не дає йому зелене світло вважати її своєю. І Давид це розуміє, чесно. Але всередині нього підіймається щоразу, коли думає про це, абсолютно тваринний інстинкт. Щось давнє, старе та невідоме. А ще те, за що в суспільстві можна відхопити. Емансипація ж мала вже скасувати ці прадавні інстинкти? Чи то генетична мутація в Кравця виявилась?

Як би він себе не стримував, у якийсь момент Давид не витримує і пише дівчині.

«А дружні стосунки завжди передбачають походи із чоловіком за запрошенням «плюс один»?»

Соля відповідає не одразу. Рівно стільки, скільки Давиду потрібно, щоб зрозуміти — він написав дурницю, яку слід видалити. І тільки-но його пальці доходять до цієї функції в месенджері, як пані журналістка читає його повідомлення.

«Ти за мною стежиш?»

«Не за тобою. Я на роботі»

У холі оперного театру вже набивається багато людей. Давид час від часу кидає погляди на Павла Сергійовича з дружиною. Ті вільно переміщаються між іншими відвідувачами. А Кравцю і залишається тільки слідувати по п’ятах, перебуваючи на відстані.

«Ти казав, що твоя робота — це нудьга і спостереження за камерами».

«Не намагайся мене спіймати на брехні. І ні, я тут не за тобою стежу. Це теж частина моєї роботи».

Надсилає повідомлення та поглядом знаходить Солю серед натовпу. Вона настільки ж шикарно виглядає, як у їхню першу зустріч. Коли вони їздили до притулку, вона була звичайною дівчиною його кола спілкування. Сьогодні в холі театру, як і в заміській резиденції, інша жінка. Розкішна, начебто вона все життя знаходилась у королівській родині, не менше. Рівна спина, піднята голова, погляд, яким вона холодно, але ввічливо обдаровує кожного.

Чорна елегантна сукня — усе ж таки до театру прийшла. І що не вписується в цей образ, але вже його не псує — бейджик. Давид його не одразу помічає. Але потім розуміє: Соломія тут як журналістка. Треба ж. Макара з нею поки що не спостерігає.

І це змушує чоловіка самого замислитися, а чи така справа, як він уже собі накрутив у голові, поки морально готувався до цієї зустрічі?

До Соломії завжди хтось підходить. Вона ні на мить не залишається одна. Серед гостей Давид навіть вгадує когось. Ось, наприклад, чоловік з імпозантною зачіскою — колишній диригент місцевого оркестру, він же за сумісництвом — дівер Гмирі. А ось — начальниця Солі, головний редактор журналу знову з неймовірною зачіскою, що претендує на порушення законів гравітації. А ще одна жінка — режисерка, вона ж подруга дружини Гмирі.