Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

Його губи на моїх, а член всередині мене. Він різко вдаряє стегнами. Вигинаюся в його руках. Він знову цілує мене. Жар його тіла охоплює моє. Повітря не вистачає, коли він так цілує й пестить мене. Усі принципи й установки летять у трубу, коли він міцно стискає мої стегна. Боляче й солодко одночасно. Кожен поштовх підносить мене на вершину порочної пристрасті. Я буду горіти, катована власним сумлінням, але не сьогодні.

Він врятував мене сьогодні, і все, що я відчуваю — подяку. Обіймаю, стискаю його, коли його губи ковзають моєю розпаленою шкірою.

— Нумо, Соне, — шепоче він.

Поштовхи стають сильнішими, наполегливішими. І в одну мить пружина, яка до цього закручувалася внизу живота, розпрямляється, тілом проноситься солодка хвиля задоволення. Далі кінчає і Вадим, притискаючись до мене спітнілим чолом.

Хочеться запитати — це все? Що далі?

Але я не можу. У мене в очах застигають сльози задоволення. Хочеться розридатися від подарованої насолоди.

Чоловіча рука дбайливо підіймає мене зі столу, погладжує спину, поки я ганчірочкою лежу на Зимнєву.

Божевілля.

Я чіпляюся за нього, поки мене просто обіймають. І що, так нормально? Бос і секретарка? Тато б сказав, що я вже не секретарка, а секретутка. Але мені так добре в чоловічих обіймах. Можна ще кілька хвилин? Я потім піду, чесно-чесно.

Зимнєв відхиляється й відходить до мийки, щоб викинути презерватив. Так ось навіщо він відходив тоді, коли мало не довів мене до оргазму.

— І все? — хрипко питаю я, не розуміючи, що мелю.

— Ні, зараз продовжимо, — він переводить на мене погляд.

Ходою хижака повертається до мене, тримаючи в руках кілька квадратних пакетиків. Я переводжу на них погляд і нервово ковтаю. Він серйозно?

***

О, так. Зимнєв цієї ночі був серйозним, як ніколи.

Прокидаючись вранці, я почуваюся так, ніби всю ніч скакала на коні. У той час, коли нормальні люди йдуть спати, я думала, що зможу втекти, коли Зимнєв засне. Авжеж. До середини ночі я думала, що зможу піти, до світанку поповзти геть, а потім уже здалася і вирішила залишитися.

Ворушу ногою — м’язи напружені й болять. Внизу так і взагалі.

Я сьогодні ходити зможу? Тішить, що хоч на роботу не треба. Моє керівництво сопить мені в спину поруч. А якщо воно не прокидається, отже, можна спати. Та і прикинувши подумки, розумію, що сьогодні субота.

І міцна рука боса на моїй талії не дозволяє втекти з місця подій. Завмираю, коли мені починають погладжувати живіт. Пальці ковзають вище до грудей, окреслюють їх і завмирають на ореолі. У поперек миттю починає упиратися твердість. Я ж прикидаюся сплячою, хоча так і хочеться стогнати, коли палець відтягує злегка сосок. Цей дотик віддається пострілом у тілі. Я думала, що я вже все — вичавлений лимон до кінця й без залишку, але моє тіло вважає інакше.

Воно прокидається, саме вигинається під чуттєві ласки. Дихання збивається, коли його губи торкаються моєї шиї. Це все неправильно. У мене взагалі відчуття, що я відпрацьовую вчорашню допомогу.

Його член знову впирається в мене там, де вже так волого, що можна затопити все ліжко. Звісно, образно кажучи.

Сантиметр за сантиметром він входить у мене. Не можу стримуватися і стогну від його натиску.

— Кричи, Софіє, — шепоче він мені на вухо порочним голосом.

Не стримую себе. Стогну з кожним болісно-повільним поштовхом, від кожного руху я ніби помираю і знову оживаю. І коли задоволення знову розквітає в моєму тілі, відчуваю, як Зимнєв миттю виходить із мене. Спиною тече тепла волога, а я розумію, що цього разу ми не оберігалися.

— Вадиме, — з жахом видаю я. — Ви в мене кінчили?

Поки тіло здригається після оргазму, мозок гарячково міркує.

— Ні, я встиг, — відповідає чоловік. — Ти приймаєш таблетки?

— Ні, мені немає для чого.

— Ось тому я вчора й запитував про чоловіка, — бос відкочується від мене.

Я різко підскакую й тікаю у ванну. Ніби це дуже допоможе.

Тільки залажу туди і вмикаю воду, як шторка відсувається й до мене приєднується Зимнєв.

Я зацьковано дивлюся на нього.

— Досить, — белькочу я. — Я більше не можу.

Між ніг уже і справді боляче. Член у боса величезний.

— Я просто помитися, — відповідає Зимнєв, а в його очах з’являються вогники.

Він забирає в мене лійку. Налаштовує воду трохи холоднішу, ніж я люблю. Але я й так палаю поруч із ним.

— Всього лише запобігання, — відповідає він, розвертаючи мене до стіни.

Нервово смикаюся, коли перші краплі води потрапляють на спину. Зимнєв обережно веде по спині рукою, змиваючи свої сліди.

А до мене починають доходити його слова про запобігання. Це ж я втекла у ванну після нашого незахищеного сексу. А що могла зробити секретарка? Правильно, набрати сперми і всередину. Ось тобі й дитина від боса. Тут мене не з ввічливості або з турботи купають, а щоб не залетіла.