Читати книгу - "Авантюра XL"

Я не заснув після цього, бо в сусідній кімнаті почав ходити аргентинський єврей, який зупинився тут на кілька днів. Дверей у кімнатах і туалеті нема, тож усе добре чути.

Аргентинець ходив у туалет, назад, надвір, усередину.

Потім зчинилися такі звуки, що я подумав: ох у бідолашного й пронос! Лише через якийсь час я зрозумів, що то він курить через водяний бульбулятор коноплю.

(з коментарів в інтернеті)

taurus_li

Не Бук:)

pani_grunia

Чапаю, в Україні нема таких бестселерів. Нє, про поноси й мошонки — якраз повно, але з латинськими реаліями автора — не було. Піши ісчо, умоляю!

parasolya

А я от цього не прочитала. Бо подумала, що нєрвна. Та ще й ось насіння гризу.

33

між сьомою та дев’ятою ранку мені наснився цілий монтон[74] народу: kovalll, svinni, giggster, cytrusova, karpenter, pani_grunia, prymara, lenininpoland.

усі — люди, до яких у мене досить сильне емоційне ставлення,

і всі, крім Примари, — кого я знаю в реальному житті

(і шо характерно — усі встигли повідкривати собі лайвджорнали[75]).

ми по одному приходили переночувати в будинок Коваля

(уві сні це був будинок моєї бабусі в Коломиї),

і всі жили як родина чи комуна.

Гігстер, як завжди, ставився до мене з незрозумілою сумішшю приязні та неприязні. Цитрусова сумно спробувала тицьнутися до мене, але я дружньо привітався й відійшов, не бажаючи більше нічого. з Карпентером, як завжди, найтепліше з можливих ставлення. Свінні дивився на всіх іронічно. теж для нього характерно.

мені снилося, що ми всі померли і в раю.

але непокоїло:

якщо це рай, то чому в будинку

так вогко й темно,

і якщо це рай, то ми б мали ходити голі, як янголи.

ми дивилися на картину на стіні:

в одному з варіантів два давньогрецькі воїни змагаються,

а їхні жінки зі страхом визирають з-за їхніх спин;

в іншому варіанті та сама картина набула

виразного індійського стилю, як у камасутрі:

чоловіки перетворились на слонів, а жінки сидять на їхніх спинах, уже теж як воїни — індійські принцеси.

— у-ху-ху, ясно, що так цікавіше! — сміємося ми з Карпентером.

Карпентер обирає одну з дівчат, вони парою змагаються проти Коваля з його партнеркою.

Карпентер із дівчиною перемагають.

змагання суто дружнє, бо це ж рай — тільки, як тепер зрозуміло, не християнський, а радше якийсь вікінгівський.

далі ми з Примарою проти переможців: чуваки беруть дівчат спина до спини, тримаючи за лікті, і дівчата б’ються ногами.

але так утомлює, тому ми беремо бойових подруг на плечі.

усі сміються,

розважаються.

тоді Примара перетворюється на Пані Груню й водночас на мою маму,

я сідаю на підлогу, а вона пестить моє волосся.

з голови починають випадати десятисантиметрові жмутки —

бо місяць тому мене стриг Коваль, а зістрижене волосся так і залишилось.

але потім з волосся

вилазять товсті білі

черв’яки-личинки,

Пані Груня схоплюється й починає зі страху кричати.

— ні, ні, ти не такий! — кричить і плаче вона.

усі збігаються дивитися на черв’яків, а я втікаю з будинку.

* * *

прокинувся, почуваючись фізично не дуже доб­ре — з відчуттям розбитості та, що значно гірше, немитості.

уранці в голові крутилася фраза:

«вночі мені наснився Каунт Бейсі», — наскільки пам’ятаю, найперша фраза в лайвджорналі Примари.

учора вперше за місяць курив не кілька цигарок, а майже пачку, і відчував провину перед власним здоров’ям.

крім того, уперше за кілька місяців довго лазив в інтернеті й через це теж відчував провину.

(зі щоденника)

Здається, я дуже щаслива людина: мені не минуло й двадцять п’ять років, а я здійснив практично всі дитячі мрії — усі, крім однієї: попрацювати моряком (готуюся!).

Сьогодні цілий день ходили ґватемальським лісом — усе, як у дитячих мріях: у брезентових штанах, у чоботах по коліно, футболка без рукавів і тропічна засмага. Прокладаючи собі дорогу мачете.

З планшетом-мапою та кутником шукали та позначали дерева на будинок — керуючись не стільки вимірами, скільки естетично-екологічними міркуваннями: де поряд багато дерев, беремо одне; де тільки одне — його залишаємо. Найкрасивіші, найбільш лапаті та вкриті мохом дерева — звісно, належать не нам, а лісові.

34

як легко, виявляється, відрізнити

сосну, кипарис, евкаліпт і ялину —

навіть не за кроною, а просто за корою.

ранками по горах пливе туман,

а вечорами далеко внизу

запалюються вогники містечка.

улюблений напій Тома́са, охоронця на фермі, —

ка́че: ферментоване людське лайно,

зеленувата рідина п’ятдесятиградусної міцності.

Тома́с має двадцять вісім дітей від близько два­дцяти жінок

і не утримує нікого з них.

удає із себе напівдурника,

але після тижня спілкування розумієш,

що це його стратегія

уникнення відповідаль­ності —

як у житті, так і на роботі,

де він виконує передусім обов’язки блазня

при князеві-власникові ферми.

дон Елеасар, власник,

володіє квадратними кілометрами земель,

і він аж ніяк не капіталіст —

він з аристократії,

з дідусями-родичами Романових,

з батьком-секретарем президента Мексики Міґеля Алемана

та з ексцентричними ідеями замість бізнесових проектів.

у нього дев’ять породистих страусів.

кажуть,

кожен коштує десятки тисяч доларів —

а користі жодної.

й Елеасар планує купити тигра.

і от старий дивак-феодал

зустрів молодих диваків-люмпенів.

(зі щоденника)

Сьогодні майже завершили фундамент. Поряд лежать готові, уже очищені нами від кори стовбури — і це переповнює мене більшою гордістю, ніж перекладені з англійської книжки чи надруковані статті: комплекс інтелігента, який нарешті почав виготовляти щось матеріальне, працювати фізично — руками. Привіт Льву Толстому.

власне, це як здійснення ще однієї мрії:

маємо проект-фантазію,

і при цьому нас ніхто не контролює,

а просто надає всі ресурси:

деревину, цемент, інструменти.

та ще й годує і як на Ґватемалу дуже добре платить.

а далі — вперед: робиш «комо ту льо вес», тобто

як ти це собі бачиш.

(зі щоденника)

2 жовтня 2006

Спалив паперову фотографію дівчинки з Техасу, Ерін… Звісно, це саме знак того, що спалення не допоможе. Ох уже ці привиди можливих кохань. Були б стосунки — мабуть, і вичерпалися б. Або ж навпаки. А так найгірше: «А раптом?..»

35

(зі щоденника)