Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

- Ви серйозно? – здивувалась Віра, ледь не плескаючи в долоні від захвату.

- Ми ж нікуди не поспішаємо,  - розсміявся її реакції Антон.

Вони вийшли з автівки, і Волков впевнено повів дівчину в зарості беріз і сосен, які були навмисно посаджені по черзі. Дерева були не надто високі, ліс тут був молодим, десь років з десять тому висаджений. Але якраз між такими, молоденькими соснами і ялинками полюбляли рости маслюки. І грибників тут було кожну осінь дуже багато.

- Ой, дивіться, це ж маслюк? – Віра вказала собі під ноги на велику коричневу шапку, притрушену хвоєю.

- А я звідки знаю? – розвів руками Волков. – Я думав на грибах тямишся ти.

- Я тільки гливи і шампіньйони знаю,  - зізналась Віра.  –І то в магазині. І ви не знаєте, як їх збирати?

- Нажаль.

Віра оминула звабливий, схожий на підсмажений коржик грибок, і покрокувала далі. Іноді під ногами зустрічались такі самі коричнево-пісочні шапочки, що росли то поодинці, то сім’ями. Згодом ліс ставав старішим, і грибів поменшало. Але і навіть без того щоб їх збирати, прогулянка все одно Вірі подобалась. Повітря чисте, напоєне запахами осені, відчуття «загубленості», відокремленості від усього світу, наповнювало душу якоюсь особливою атмосферою.

- А це мухомор! – дістаючи телефон зраділа Віра, коли впізнала хоч щось під ногами. Схилилась над червоною шляпкою, щоб сфотографувати. – Дивіться який він гарнюній.

Антон не дивився на той дурнуватий гриб. Він спостерігав, як спланував маленький березовий листочок Вірі на волосся. Наблизився до дівчини, і вона автоматично відступила до берези, впираючись спиною в білий стовбур.

- Що ви робите? – пошепки запитала дівчина, забувши про гриби, і все навколо.

- Листочок, - невпопад відповів Волков, доторкнувшись пальцями до її волосся.

- А я вас розкусила,  - нервово посміхнулась Віра. – Ви маніяк, заманили мене в ліс, і хочете зґвалтувати!

- А ти проти?  - Антон зробив ще один крок, до Віри, відрізаючи їй шлях до втечі. В штанях у нього напружилось і занило. В ніздрі забився запах її тіла, і в голові почало паморочитись.

- Ні,  - видихнула дівчина, і облизала пересохлі від нервів губи.

Вони дивились один одному в очі, і розуміли, що хочуть одного  і того ж. Гарячого, пристрасного сексу. Опинитись на одинці, в  одному ліжку, шкіра до шкіри, губи до губ, подих до подиху.

- Як добре що наші бажання співпадають, - ледь торкаючись Віриних губ прошепотів Антон. І поцілував дівчину, не в силах опиратись своєму бажанню.