Читати книгу - "Українське письменство"

на Украйну / Заросли тернóм» або в другому місці: «Злые люди у соседа / Хату подожгли»[341], і видовжування паристих рядків, що перетворює всю поезію на чотиристопово-хореїчну («Бандурист! Орел наш сизый / Хорошо тебе, родной» — «Маркевичу»), і, нарешті, неправильні наголоси, розставлені на власних іменах («Стоит в селе Суботóве»).

Зате у Бєлоусова можна вказати і такі випадки, коли, мимоволі піддавшися первотворові, він забуває про принципи своєї передачі й дає рядки, що наближаються побудуванням до Шевченкових (Огня искра великого», «И не угасает», «Ана давнем пожáрище»). Помітно це і в практиці перекладу шевченківського дванадцятискладового вірша. Інші перекладачі дають його або в шестистоповому хореї, або в чотиристопових амфібрахіях: у Бєлоусова в перекладі «Кавказу» («І тебе загнали, мій друже єдиний») протягом одного абзацу зустрічаємо і ту, і іншу тонізацію («И тебя загнали, друг ты мой единый», — хорей; «Живи же в отчизне бессмертной душой» — амфібрахій).

3. Віддання евфонії Шевченкової у Бєлоусова таке ж випадкове, як і в інших перекладачів. Він не намагається будь-що-будь зберігати ні порядку рим, ні звукових, ні лексичних повторів, характерних для ориґіналу. Відоме місце вступної поезії Шевченкової до поетичного журналу 1850 р. («Лічу в неволі дні і ночі») він тільки переказує блідо і мляво:

Каламутними болотами В болотах топких да в бурьяне Між бур’янами, за годами Три года грустно протекли; Три года смутно протекли; Из хаты многое забрали, Багато дечого взяли Украдкой в море отнесли; З моєї темної комори Украдкой схоронило море І в море нишком однесли; Моє не злато-серебро — І нишком проковтнуло море Мои лета, мое добро, Моє не злато-серебро — Мою тоску, мои печали — Мої літа, моє добро, Все, что в незримые скрижали Мою журбу, мої печалі —