Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

—То значить ти "Койот", — зло виплюнув він.

— Якого біса, Кейт?! Ти "Койот"? Ти, хоч, знаєш, які у мене з ними стосунки? — ну, тут у мене вже зірвало вежу. Забагато потрясінь за сьогодні.

— Слухай сюди, мій любий! Хто я, де я перебуваю і з ким спілкуюся - тебе не стосується! І нехай буде тобі відомо, що я "Койотом" була задовго до тебе! — випалила й осіклася. Зрозуміла, що сказала зайвого. Метью дивився на мене, не відриваючись, і палив поглядом.

— Тобі буде відомо, що я твій чоловік. І я у своєму праві знати, хто ти, де ти й з ким спілкуєшся, — зло сказав він.

Я відвернулася до вікна і стала спостерігати за мінливим краєвидом. Я дуже раділа, що Майя майже весь час спала. І дуже сподівалася, що вона не чує, як ми сваримося. Я спробувала зосередитись.
 

— Кеті, спробуй заспокоїтися. Нехай сердиться, нехай ненавидить. Наші суперечки мені на руку. Так він легше відпустить мене, — подумала, скріпивши серцем.

— А навіщо тобі йти? — глухо озвалося серце.— Тому, що нам не по дорозі. З ним надто небезпечно. Можу постраждати не тільки я, а й донька, — буркнула, забороняючи серцю щось відповідати.

— Ти покинеш угруповання, — тихо сказав Метью.

— Переб'єшся! — зло випалила я, так і хотілося сказати, щоб він зупинив машину. Але я пам'ятала про Джорджа.

— Я не дозволю, щоб моя дружина була у групуванні мого ворога. Хоч ми й підписали угоду про перемир'я, але я протистояв "Койотам" багато років. Так, що ти залишиш їх, завтра ж, а я закипіла. Пропустивши новину про перемир'я, я видала:

— Усе вирішується набагато простіше. У тебе не буде дружини, я завтра подам на розлучення, — він скривився, але нічого не сказав. А мені це зачепило душу.

— Чому він не заперечив? Я йому не потрібна? — билося всередині.

— То ти ж сама від нього біжиш, навіщо тобі його заперечення? — єхидно помітило серце. — Тебе не зрозуміти, люба. То ти біжиш, то ти хочеш, щоб він лишився. Та ти егоїстка, люба.

— Егоїстка... — ця думка засіла глибоко в голові.

— Так! — не вгамовувалося серце. — Ти тільки-но сказала, що подаєш на розлучення, хоча зовсім не збиралася розлучатися. А він ще й довідався, що тримав снайпера ворога в ліжку.

Мені нічого не залишалося, окрім як погодитись. Все ж таки серце виявилося правим. Я не хотіла розлучатися - душа так і хоче бути з ним, але розум...

— Дивись, чого надумала. Я не дам розлучення! Хоч ти перебуватимеш у сотні ворожих угруповань - розлучення я не дам. І не сподівайся! — я ошелешено дивилася на Метью.

— А вона ще скаржиться! — продовжувало коментувати серце.

*****
 

Після вчорашнього ми не розмовляли. Вже вранці я змогла з ним заговорити сама. Мет привіз нас з Маєю до себе, відвів у кімнату і пішов. При цьому не видавши жодного слова в мій бік. Чорт, я мало не збожеволіла! Все ж таки, його останні слова, безсумнівно, радували. Але ось, ранок вбив весь настрій. З самого ранку Метью зателефонував знайомий і сказав, що не зможе сидіти з малюком, бо допомагатиме нам. Він якийсь геній-зломник. А Мет не став сперечатися. Я була трохи розгублена і безцільно блукала особняком. Мій погляд упав на дворецького, він і став нашим порятунком.

Ближче до обіду, ми з Метью роз'їхалися хто куди. Я до "Койот", а він, здогадуюсь, що до себе в офіс. Я, взявши одну з його машин, срібний позашляховик Мерседес, їхала містом і трохи заспокоювалася. Навіть чомусь бездумно почала посміхатися. Але згадавши про викрадених дівчат, швидко зібралася. Припаркувавши машину біля будівлі бази "Койот-індастріс", я попрямувала всередину.

У холі мене зустрів Саймон. Він м'явся і мене це насторожило.

— Що трапилося? — запитала я.

— Жерар не в дусі. Він рве і кидає. Офіс на головному поверсі порожній.

— О, Боже... — в голові причаїлася думка, що Метью вирішив розірвати угоду.

— Ага... — погодився напарник.

— Ти дістав інформацію, яку я просила?

— "Право справедливості" - організація під крилом в уряду. Займаються відмиванням грошей та замовними вбивствами. Ватажок - людина на прізвисько "Барон", — я скривилася.

— Джордже...

Коли двері ліфта відчинилися, я побачила просто страшний погром. Таке відчуття, що на головному поверсі стався ядерний вибух. Людей не було, столи перекинуті, скрізь валяються документи.

— Мда... він не змінюється, — з докором подивилась я на бардак.

— Якого біса ви тут робите?! — почувся загрозливий голос Жерара з надр офісу.

— Жерар, любий, я приїхала не для того, щоб тебе заспокоювати. Тож кажи, що треба і я йду! — випалила. Він відірвався від роботи "урагану" і подивився на мене і мене хитнуло від його збожеволілого погляду.

— Вони забрали її. Вони забрали її! — повторював він як мантру. Я, не вагаючись, підійшла і вліпила йому ляпас, потім другу, третю. На четвертій він усунувся.

— Жити набридло? — прогарчав він.

— Ні, ну ти подивися, — обернулася я до Саймона, — сам зажадав, сам громить, не приходить до тями, а ще питає, чи мені жити набридло.

— Що трапилося? — запитала, порахувавши до десяти.

— Вони забрали мою дружину, — рикнув Жерар у відповідь.

— Хто вони?

— Ті, хто вчора перестріляв моїх людей.

— Ось так ось. Фух! Ну, хоч не Мет, — подумала і сказала:

— Ясно, збирайся. Ми їдемо за спорядженням та до місця, де тримають дівчат. До нас приєднаються "Бродячі пси". У "Барона" у лапах знаходиться сестра ватажка та дружина одного з членів угруповання. І вони мої подруги! Так, що давай, бери себе в руки, — ляснула я його по плечу.