Читати книгу - "Доторк"

— Тепер нечасто леді отримує напій від незнайомого чоловіка, — почала вона. — Дуже ґречний жест. Такі жести тепер рідкість. — Вона торкнулася рукою волосся, а тоді кігтеподібними нігтями витягла сигарету з пачки й нахилилася, щоб Барні підпалив. Жінка стиснула його долоню своєю й піднесла вогонь до сигарети. — Такі гарні й довгі пальці. Ти піаніст?

— Скульптор.

— Митець! А ти й не схожий. Митців скорше уявляють з кошлатими бородами й у брудному одязі, сандалях і з запахом таким, ніби вони ніколи не миються. А не так гарно вбраними, у темному костюмі й краватці. — Тоді вона піднесла пальці до його обличчя. — І обличчя в тебе таке гладеньке. Не як у тих усіх гіпі й бітників, знаєш, вічно під наркотою, з вільним коханням, ну й так далі. — Вона не вгавала й розводилася про те, як усіх гіпі й згубних студентів-демонстрантів потрібно викинути з країни, бо вони підривають демократію та вільне підприємництво.

— Ходімо кудись звідси, — запропонував Барні.

— Так рано? Ти щойно прийшов. — Вона владно роззирнулася навколо й одним помахом руки обвела приміщення. — Ніч щойно почалася. Ще люди навіть не почали виходити.

— Але я мушу йти, — заперечив він, погладжуючи її руку.

— Який ти нестримний чоловік. Такий завзятий, просто прийшов і збив жінку з ніг. Мені подобається. Мене вже давно не збивали з ніг, але випиймо ще одну, на коня.

Вона випила ще один подвійний скотч, дражнячи Барні поглядом і тручись об нього коліном, щоб розвіяти сумніви, а тоді нарешті дозволила накинути чорне мереживо собі на плечі. Він відчув, яка в неї худа спина, гострі й кощаві лопатки. А коли вони підвелися, Барні з жалем побачив, яка вона кістлява.

— Ну пішли, Ромео ти мій імпульсивний, — хихотнула вона. — Макдуфе, проводжай[12].

Біля дверей вона спіткнулася, Барні швидко вхопив її за талію — гострі ребра, які чітко проступили під ковзким шовком сукні, викликали відразу. На мить він задумався, чи не кинути її десь, але не був упевнений, чи дійсно цього хоче. Раніше його приваблювали худорляві жінки, і різке протиставлення з пухким тілом Карен робило ситуацію ще цікавішою. Там буде темно й швидко, її сексуальність гратиме більшу роль, ніж кістлявість. Якщо не думатиме про кощаве тіло, схоже на видовжені фігури Джакометті, усе піде добре.

Але не думати про це було неможливо, бо, хоч би де Барні торкався, усюди відчувалися лікті, коліна, ребра, а коли жінка пригорталася до нього, долоні намацували на її спині випнуті хребці, які можна було порахувати, наче кульки величезної вервиці.

Вона жила неподалік, у жалюгідному багатоквартирному будинку. Коли підходили до ліфта, Барні побачив її відображення в дзеркалі й швидко відвернувся з думкою про те, що колись вона була молода й прекрасна, а він зараз кохатиметься з розмитим образом її минулої.

Кімната нагорі була мила (такий інтер’єр він називав «модерн з доставленням додому»), а запах свіжозрізаних квітів приємно здивував. На дивані серед подушечок лежало півдесятка дорогих на вигляд ляльок. За відчиненими дверима він бачив спальню, рожеве шенілове покривало, всипане м’якими іграшковими собаками, котами, тиграми й ведмедиками.

— У тебе є діти? — здивувався Барні.

— Не мели дурниць, — захихотіла вона. — Це все мої.

Він знову замислився, чи не буде краще піти, але вона залоскотала його під підборіддям і сказала:

— Приготуй собі випити, — вказуючи на пляшку й кілька склянок на боковому столику. — А я піду перевдягнуся в щось зручніше.

Це місце, кожне її слово (навіть «щось зручніше») потрохи гасило його очікування — Барні починало здаватися, що він потрапив у якусь бурлескну сцену. Її одяг, чорне мереживо, що час від часу визирало з-під сукні, давало йому відчуття, ніби він уже переживав цю мить і знав, що буде далі. (Він, мабуть, приречений вічно відстежувати назад свої маршрути — переживати всі ситуації з відчуттям дежавю, яке розмиває реальність густим шаром сну.) Барні знав, що вона вийде в серпанковому чорному негліже, розкинеться на рожевому шенілі, серед м’яких іграшок, і запросить його до себе розпростертими обіймами. Та коли він почне з нею кохатися, щось станеться. Він не міг пригадати що. Застановився, що треба припинити ці думки, інакше від цього вечора нічого не залишиться. Налив собі ще випити. Поки чекав, його не покидало слабке відчуття, наче він щось забув, а за кілька хвилин вона таки вийшла в чорному негліже.

Жінка вимкнула майже все освітлення, і хоча зазвичай світло йому подобалося, Барні був вдячний, бо тепер воно різало йому очі.

— Ти зовсім не такий, як інші, — єдвабно прошепотіла вона, поки він діткнувся до її шиї. — Знаєш, як поводитися з леді.

Барні пригадав старого знайомця, що розповів йому, коли Барні вперше йшов підчепити собі дівчину: «Стався до леді, як до шльондри, а до шльондри — як до леді». Ця наука йому добряче пригодилася в молодості, мусив визнати він, і то більше з леді, ніж зі шльондрами.

Проте він відкрив для себе, що цілувати її було неприємно. Губи тонкі й паперові, а шкіра відразливо волога. Барні вирішив обмежитися тим, що погладжував її щоки й шию. Вона допомогла йому зняти із себе негліже, він розстебнув їй бюстгальтер і гладив тіло, коли руки відкрили, що її шкіра не така гладенька, як він очікував після обличчя та шиї. Її всю вкривали виразки. Барні швидко забрав від неї руки, і коли побачив, як вона нерухомо лежить із заплющеними очима, розтуливши вуста й чекаючи, то на одну страшну мить подумав, що жінка мертва.

Барні уявлення не мав, що то за виразки, але вони повністю вкривали її спину, стегна, ноги, і раптом він знову відчув слабкість і нудоту. Потрібно забратися звідси якомога швидше.

Він відсторонився, і коли вона підвелася щоб глянути, що не так, вказав на ванну. Опинившись усередині, він на повну викрутив воду й змив воду в унітазі, щоб приховати позиви до блювоти. Коли вийшов, то відразу попрямував туди, де на кріслі висів його одяг.

— Що таке? — запитала вона,