Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

Через силу поставивши «автограф» у всіх потрібних місцях, Віолетта простягнула новоспеченому керівникові його екземпляр контракту, а свій сховала в сумочку. Ну здрастуй, кабала терміном на рік. Але нічого, це тільки тимчасова капітуляція. За відведений час вона знайде для своєї студії пристойний зал, а що стосується дітей із клубу офіцерів... Може, станеться диво і, наприклад, якась політична партія вирішить організувати там штаб-квартиру, орендує кілька приміщень і допоможе з ремонтом?! Так уже було з одним ДК, де тепер красиво і охайно, а в місцеві дитячі гуртки продовжують прибувати дітки.

– Якщо вже ми закінчили з формальностями, ідемо, я проведу тебе невелику екскурсію, – Тимур склав документи в папку і встав з-за столу.

Втекти, їй зараз хотілося тільки цього, але Віолетта змусила себе ще трохи потерпіти присутність ненависного однокласника (а тепер ще й шефа) і пройшла за ним, з кожним кроком все більше дивуючись побаченому. Чотири зали, у клубі Гаджиєва було цілих чотири зали з дзеркалами на всю стіну! Великий танцювальний плюс три меншого розміру: один для танців і два зі станками для гімнастики і розтяжки, але в яких теж можна було танцювати. І другий зал зі станком, той, який був найближче до холу, повністю належав їй!

Оздоблений у золотисто-бежевих тонах, він радував око одним своїм виглядом, а паркет на підлозі був просто чудо. У Віоли виникло несвідоме бажання переодягнутися у тренувальні туфлі і негайно його випробувати, але поруч стояв Гад, який, здається, чуйно стежив за її реакцією, так що спрага швидше залишити клуб лише зросла. Нічого, вона ще тут натанцюється, коли боса поруч не буде.

– Дякую, мені станок якраз дуже не завадить, – Віолетта спробувала зобразити хоча б подобу доброзичливості.

– Так, це універсальний зал, тут у тебе розв'язані руки, – Тимур широким жестом обвів приміщення. – Радий, що ти залишилася задоволеною.

Задоволена-то задоволена, ось тільки є один факт, який не просто бентежить, а змушує дивно себе почувати, дуже-дуже дивно. Поки вони прогулювалися по володіннях Гаджиєва, Віолетта не могла не побачити на стінах коридорів і залів безліч світлин. Вона і раніше помітила знімки, ще коли Тамара Олексіївна проводжала її до кабінету президента, але тоді шалено хвилювалася перед зустріччю з Гадом і особливо не придивлялася, що на них зображено, зате зараз мала чудову нагоду розгледіти все до найменших подробиць.

Так, у танцювальних клубах зазвичай розвішують різноманітні дипломи, фото з турнірів, де зображені найкращі моменти виступів або церемонії нагородження, щоб мотивувати учнів. І Віолетта б не здивувалася, якби тут були знімки самого Тимура і Хелен, просто якісь випадкові танцюристи або навіть відомі танцівники світового рівня (ті ж Юлія Загоруйченко і Рікардо Коччі). Ні, зображення Гаджиєва і Дорохової, звичайно, були присутні (на одному знімку засвітилися навіть Ритка і Вовка), але нітрохи не менше (а то і більше!) було світлин Ярослава і Віолетти починаючи з дитинства (вірніше, з шостого класу, коли їх пара вперше зустрілася на паркеті з парою Тимура і Олени) і закінчуючи тим останнім турніром в одинадцятому класі. І як на це реагувати?!

– Ну як тобі? Подобається? – Гад указав очима на найближче фото, потім обвів поглядом й інші на цій стіні. – Хороші кадри. Тобі дуже пасує медаль за перше місце. Втім, як і мені.

– Роль переможця пасує всім, – нейтрально відповіла Віола, насилу стримавши тремтіння в голосі, і злегка відсунулася від боса, який крокнув до неї.

– Е ні-і-і, не всім, – хитнув головою Тимур і зробив ще один крок. – Є ті, хто просто створений для того, щоб перемагати. Наприклад, ми з тобою... як пара...

«Як пара?!» – не повірила власним вухам Віолетта.

– До побачення, Тимуре Алієвичу! – дзвінкий дівочий голос ледь не змусив Віолу підстрибнути. Дівчинка-підліток якраз вийшла з жіночої роздягальні і попрямувала до холу. Це, напевно, з нею у Тимура був індив. Мабуть, учениця теж була в душовій, а потім сушила довге волосся, оскільки досі тут.

– До вівторка, Ірино. І не забудь змінити накаблучники, – відповів він вчительським тоном, на очах підібравшись.

– Так-так, ми завтра з матусею поїдемо купувати, – відгукнулася дівчинка і підійшла до Тамари Олексіївни, яка вже діставала з шафи її куртку і черевики.

– Мені теж уже час іти, – Віолетта швидким і плавним рухом протиснулася повз Тимура, що наполовину загороджував вихід із залу, і, скориставшись нагодою, швиденько втекла.

Він, судячи з усього, хотів її зупинити і продовжити розмову, тому що рушив слідом, але в хол увійшла багато одягнена жінка з хлопчиком років дев'яти і привіталася з Гаджиєвим.

– Це я вам телефонувала, хочу сина записати, – вона розстебнула модне пальто з тонкою хутряною облямівкою. – Віталій, знімай куртку.

Чудово, Віолі пощастило, можна злиняти по-тихому! Гад скрипнув зубами і ледь стримуючи роздратування попросив адміністратора видати новому тренеру комплект ключів від усіх необхідних приміщень і показати розклад вже сформованих дитячих груп. Віолетта простежила поглядом, як Тимур у компанії відвідувачів, які шурхотіли бахілами, йде в бік малого танцювального залу, прийняла ключі і сфотографувала розклад. Побачивши навпроти денних груп прізвище Олени, вона написала своє проти вечірніх груп, одяглася, стягнула зі взуття бахіли і скоріше рушила до виходу, поки Гад не повернувся.

На вулиці Віола викликала таксі до найближчого торгового центру, до якого рукою подати, і вирішила скрасити очікування прогулянкою. Вона неквапливо йшла повз вітрини бутіків і салонів, які вже потихеньку переодягалися в новорічне оздоблення, на ходу плануючи, куди краще втиснути заняття з учнями із «Фіалки». А й справді, хоча снігу ще не бачити, але на горизонті грудень, а там і до різдвяно-новорічних свят рукою подати. Цього року Віолетта хотіла для себе тільки одного подарунка: щоб якимось неймовірним чином Гаджиєв передумав тут залишатися і знову поїхав. Чи дослухається до її прохання добрий і справедливий Дідусь Мороз?