Читати книгу - "Кінь Перуна"

– То виходить, що в замок мені не можна?

– Власне.

– А Руженка там?

– Хоч заприсягтися...

– І щоб я не марнував часу на пошуки, Морена наказала тобі, Митрію, розповісти мені усе?

– Тьху, – од несподіванки гном навіть не образився. – Ти йому – голене, а він тобі – стрижене. Чи не доводилося тобі чути таких розумних слів, що попереджений вчасно – те саме, що й озброєний?

 Найда лиш хмикнув.

– Краще було б тобі сохнути ще якийсь час в безнадії? Морена однаково зуміла б дати тобі якось знати про Руженку. Хто зна, мо’ Юхим саме з цим і йшов до тебе? Тільки тоді ти знав би лише те, що вони б захотіли розповісти. А не всю правду...

– Так у чому ж вона, та правда?

– А в тім, що ти становиш загрозу богам Давнім, і вони заманюють тебе в пастку! Бо тут, у Галичині, Єдиний надто сильний.

– Що ж мені робити? Я зовсім нічого не розумію... Віриш, Митрію?

– Вірю, бо відмалку тебе знаю... Але це зовсім нічого не означає. В людях бувають такі сили приховані, що ого-го! І коли настане час...

– Думаєш і зі мною так?

– Упевнений... І ради на те, Найдо немає жодної... Сказав би сиди тихо, та нічого не вийде. Однаково вигадають, як виманити. Хто в забави Богів замішаний, вдома за припічком не відсидиться. Ну, й Руженці там не мед...

– Знущаються?

– Ні, думаю, аж так далеко не зайшло. Але все ж – хрещена душа, однісінька серед нечисті... Там же, в замку Морени, і песиголовці, і мавки, і перелес... Ой! Ну, всілякі, одне слово...

– Значить, іти?

– Одне можу порадити, хлопче. Шукай собі спільників. І добре було б – могутніх...

– Яких ще спільників?

– Сам подумай, голова ж у тебе на плечах, не качан капусти. З ким хочуть боротися вони? Ото ж бо... Сон пам’ятаєш?

Найда мимоволі озирнувся на хрест Успенського собора.

– Думаєш?

– Упевнений...

– Гм... Подумати треба. Але ж я так і не знаю, як потрапити в замок.

– Коли будеш готовий до подорожі, поясню. Лиш не думай, що то буде просто. Замок Морени далеко в горах і шлях туди ой-йо-йой...

– Я й не думаю...

– Найдо! – раптом пролунав здалека голос Юхима. Він стояв осторонь, очевидно, таки не в змозі надто наблизитися до освяченого місця. – Найдо! Нам треба поговорити!

– А я що казав! – потер задоволено руки Митрій. – Тепер вислухаєш послання Морени. Цікаво, що вони вигадали. Іди до нього сам, я вдома чекатиму. І гляди ж, що б він тобі там не наплів, що б не казав, чим би не заманював – поки зі мною не побачишся, в дорогу не пускайся. Збагнув?

– Та ж не маленький... – буркнув Найда і підвівся.

Юхим так і претеліпався за ним, як вибрався з ріки, мокрий-мокрісінький. Навіть із жабуринням у волоссі. Видно – пильною мала бути розмова...

– Слухай, Митрію, – ще притримав Найда гнома, що вже хотів шмигнути у трави. – А кого ж ми тоді поховали? Кого оплакували?

– То пусте, – махнув рукою чоловічок. – Фантом, лялька... Не бери в голову.

– Ну, а як же ж все-таки вони її..., – почав було ще парубок.

– Синку! – аж скинувся домовик. – Я ж битий час тобі товмачу, з ким дочиніння маєш! То ж Богиня! Богиня! Второпав?

– Звісно, – процідив крізь зуби Найда. І рушив назустріч Юхимові.

Коваль чекав його весь напружений, зібраний, готовий до бійки, хоч на обличчі мав криво почеплену посмішку.

– Чого тобі? – похмуро озвався першим Найда.

– Кажу ж: поговорити треба, – вичавив з себе Юхим, і посмішка перехилилася ще більше.

– То балакай...

Найда був готовий вислухати Юхима в будь-якому випадку, але показувати це не поспішав. Коваль, дарма що трішки дурнуватий на вигляд, як це часто трапляється з великими і вайлуватими чоловіками, був розумним і міг би щось запідозрити, якби його найлютіший ворог (Найда) ні сіло, ні впало раптом перетворився мало не на приятеля. Між ними стояла смерть Руженки.

Юхим трохи пом’явся з ноги на ногу і нерішуче запропонував:

– Мо’, в корчму зайдемо?

– Ф’ють! – присвиснув Найда. – З якого б це дива я мав з тобою по корчмах ходити? – Найда так увійшов в роль, що навіть сплюнув на землю між собою і Юхимом.

Образа була важкою. Коваль побуряковів, а кулаки стиснув так, що аж побіліли суглоби. Але пересилив себе.

– Думаєш, я не знаю, що ти з Руженкою сотворив? То ж через твої чари, через вовчу шкуру, якою ти її нагородив, вона у вир скочила! – продовжував викрикати Найда.

– Не хочеш у корчму, – пустив повз вуха слова Найди Юхим, – то, може, до мене зайдем? Розмова важлива, повір... Я й сам тебе не надто люблю... Бо ж якби вона до тебе поночах не бігала, може, й не довелося б у Велеса помочі просити. Але тут таке заколотилося, що мусимо бодай на годинку замиритися... І побалакати...

– Ти й перед тим, як купував Руженку знав, що її серце мені належить, – не давав переконати себе Найда. – То ж і дивуватися не мав чого. Тим більше... – він уїдливо посміхнувся.

Такої наруги вже не стерпів би жоден чоловік. Не стерпів і Юхим. Зі швидкістю атакуючої змії метнувся вперед його кулак і з хряскотом впечатався парубкові в чоло. Надто впевнений у своїй безпеці, Найда не чекав удару і, змахнувши руками, беркецьнув у траву.

– Тримай за зубами свого язика, – прогарчав Юхим, – якщо не хочеш позбутися і того, і того... Заради Руженки я ладен балакати з тобою, гімнюху, але ображати не смій! Приб’ю... Не подивлюся, що дружинник. А там ще побачимо, хто князеві Данилу буде миліший – простий дружинник чи вправний зброяр?

Цей нежданний спалах люті привів до тями парубка, і він мовчки підвівся. Бійка