Читати книгу - "Серце гріє"

Гай замовк. Повітря із хрипінням виривалося з могутніх грудей.

Закінчилися заняття в корпусі землі. На осінні вулиці висипали маленькі нітто-хей. Повітря наповнилося веселими, дзвінкими голосами.

— Я казав, що ти мій найкращий учень, найталановитіший, найрозумніший. Я помилявся. Розуму в тобі багато — мудрості ні на гріш. Сили багато, а щиросердності — ні на мізинець. Навчився ти багато чого, а найголовнішого так і не вивчив, не зрозумів. І мені тебе цього навчити над силу.

Із цими словами Гай вийшов із кімнати, залишаючи й цього свого учня наодинці з думками.

Десятий день, місяць осіннього рівнодення

Майя сама не розуміла, чому ноги понесли її в храм Тахінії. Зазвичай дівчина обходила його стороною, щоб зайвий раз не зустрічатися з Інжерою. Але зараз Майї просто необхідно було поговорити з кимось, хто не буде брехливо переконувати її, що все залагодиться, не буде дивитися на неї зі співчуттям, від якого стає тільки гірше.

У храмі було тихо. Останні відвідувачі залишали пожертвування біля статуї богині Сі Ванму, кланялися та виходили з білої зали.

Інжера з іншими послушницями запалювала золотаві свічки. Вона перша помітила молодшу сестру й посміхнулася, мовляв, чого треба. Та коли Майя підійшла ближче, Інжера немовби помітила щось у її обличчі, вибачилася перед іншими й відкликала сестричку вбік, під гаптоване накриття.

— Щось трапилося? Тебе не було кілька днів — нам сказали, ти на завданні. Що сталося?

У словах і погляді Інжери не було звичної зарозумілості й зневаги. Здавалося, вона дійсно стурбована дивною поведінкою молодшої сестри.

— Ну ж бо, не мовчи. Щось трапилося на завданні? Хтось постраждав?

Майя закусила губу, дивлячись на Інжеру крізь завісу сліз.

Старша сестра несподівано для самої себе міцно обійняла молодшу, притискаючи її до грудей. Тіло Майї затрусилося від нестримних ридань. Майя оплакувала все — втрачені можливості, свою підліткову самовпевненість, Дарта, який не хоче жити нормальним життям, і любий серцю Ормрон, який був таким близьким і в якому їй тепер не було місця.

Поступово ридання вщухли.

— Пробач, я, здається, намочила тобі туніку, — прошепотіла Майя, витягаючи з кишені носовичок.

— Дурниці. Висохне. Ходімо, сядемо он там, — Інжера обережно підштовхнула сестру до мармурової лави.

Дівчата сіли поруч. Інжера й досі обіймала сестричку однією рукою. Майя спробувала закласти руку в кишеню, але поранений палець так розболівся, що хустка випала з долоні.

— Що це? — Інжера втупилася в заклеєний палець сестри. — Ти… Не може бути! Велика Сі Ванму, Майє, як ти… навіщо ти це зробила?

Інжера з жахом вдивлялася в бліде обличчя сестрички.

Майя схлипнула.

— Це через Дарта, еге ж? Ходили чутки, що його захопили, а ви, безголові, потяглися його рятувати. Це правда? Це через нього? Я вб’ю цього поганця!

— Він не винен. Я сама так вирішила…

— Майє, але як же так? Давай залікую, — запропонувала сестра, знімаючи пластир.

Інжера прошепотіла заклинання. Майя відчула м’яке тепло у хворому пальці, за мить воно відлетіло разом із раною.

— Дякую.

і.

— Отже, це межа? Ти використала всю свою магію, і тепер…

— Так. Тепер я звичайна людина, не здатна користуватися чарами.

— Із цим нічого не можна вдіяти? Ох, чому ж я про це запитую, певна річ, ти не знаєш. Я поговорю з грандмайстринею Тахінією, може, вона що-небудь підкаже.

— Не треба, — заперечила Майя. — Я йду з Ормрона.

— Як це йдеш? А батьки? А я? Ти ж нічого не знаєш про світ за стінами, Майє, ти не можеш так просто піти!

— Гай підписав дозвіл. Я не можу тут залишатися, Інжеро. Просто не можу. Тут усе немовби промовляє: «Дивися, чого ти могла досягти!» Мені й так важко. А там, за стінами, я буду такою, як усі. Ні кращою, ні гіршою. Врешті-решт, можливо, це доля. Може, там я дійсно зможу зробити щось видатне, стану не просто однією з сотень випускників Ормрона.

— Як це «просто однією з сотень»? Майє, ти така дурна, що просто дивно! — щоки в Інжери порожевіли, аметистові очі потемнішали, немовби вона силкувалась приховати бурю емоцій, що вирувала в серці. — Ти ніколи не була «просто однією з сотень». Хіба я б тоді заздрила тобі?

— Ти мені заздрила? — очі в Майї розширилися від подиву.

— Звичайно. Всі навколо тільки й говорили, яка Майя чарівна, гарна, добра, чуйна й таке інше. Ніхто просто не помічав моїх успіхів на твоєму тлі. Батько постійно говорив: «Авжеж, вітаю тебе з новим званням, Інжеро! А Майя сьогодні залікувала коліно в хлопчика, який боявся йти в лазарет», або: «А Майя підібрала на вулиці покинутого собаку й відвела до притулку», а Майя те, а Майя це…

— Він справді так казав? — від подиву дівчина навіть забула про свої неприємності. — Я ніколи цього не чула. Тільки: «А Інжера отримала пояс! А Інжера отримала дарчу грамоту, а Інжеру похвалила сама Тахінія…»

— Знаєш, дідусь завжди каже: «Інжера — це розум нашої сім’ї. У ній зібралися всі таланти наших предків. А Майя — це її серце. Маленьке сонце, що освітлює життя родини Політріс». Я коли це чула — зеленіла від заздрощів. Мені так хотілося, щоб дідусь похвалив і мене!

— Але він хвалив тебе! Постійно! Я взагалі звертала увагу тільки на першу частину фрази, що ти найрозумніша, найобдарованіша й усе таке, а друга частина — це ніби для того просто, щоб я не почувалася цілковитою нікчемою. Тому я так тобі заздрила, думала, що ти дідусева улюблениця…

Інжера міцно обійняла сестру.

— Яка ж це все дурість. Я так на тебе лютилася, що навіть якось підклала жабу тобі в портфель.

— То це була ти? Великі боги, як я тоді налякалася! Вона ж могла там задихнутись або вистрибнути на дорогу — її б розчавили. Ну, знаєш, це було підло!

— Я старалася, — посміхнулась Інжера.

— Зате я разів зо два поливала твоє ліжко водою з вази для квітів. А ще закопала в саду твій підручник з магічної трансформації, — не лишилася в боргу і Майя.

— Чорт, а я