Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

– Це правда, що ти найняла її на посаду свого секретаря?

– Вона дівчина розумна, здатна, відповідальна. Чому б і ні?

– Шкода. Мені б зараз помічники не завадили. Твоя подруга непогано так допомогла мені і з організацією заручин, і з документами.

– Заручини?

– А, так! Нам з тобою до вечора треба повернутись і бути готовими, якщо не хочемо з’явитися перед гостями в такому вигляді.

– Тільки не кажи, що…

– Так, сьогодні десяте вересня і день наших заручин.

– Мені цікаво, як ти збирався проводити їх без мене?

– Я просто вірив, що знайду тебе до призначеного часу, – безтурботно знизав плечима чоловік і так само продовжив іти вперед. – Як бачиш, у мене це навіть вийшло організувати. Нам просто потрібно до заходу сонця повернуться. На щастя, зараз лише ранок.

Тінько мій, та ти, я бачу, оптиміст! А ще князем вампірів називається ... Ну і який з тебе король зла, створіння темряви і тиран? Ти ж зайчик, сонечко, мамина квіточка… із зубками…

– А нам ще далеко? – запитала, дивлячись на чергове древнє дерево.

Ліс, що оточує Тенебріс місцеві називають Вічним, адже не кожен, хто в нього ступить без належної підготовки, може повернутися. А так було не завжди: ще двадцять-тридцять років тому монстри тут були явищем рідкісним, з якими зустрічалися лише Файдени, але з невідомих людям причин породження темряви активізувалися, розплодилися і стали шастати чи не на кожному кроці. І ось думаю, а чи не пов'язаний якось Ругун із цим явищем?

– А нам ще далеко?

– Я тебе й з першого разу почув.

– Тоді чому не відповідаєш?

– Іриніє, я розумію, що ти втомилася, але повір – мені не набагато легше. Не треба мене діставати.

– Хто сказав, що я втомилася? І зовсім я не втомилася!

– Чому ти сьогодні якась примхлива?

– Сам примхливий!

– Іринія?

– Що?

– Тебе чимось напували?

– Та ніби ні?

– А годували?

– Не пригадаю.

– Дивно.

– Що саме?

– Не тільки твоя поведінка, а й джерело видається незвичним. Темрява з тебе так і витікає.

– Це образа?

– А ти не відчуваєш? Та хоч під ноги подивися.

Сперечатись не стала просто подивилася вниз: під ногами розтікалася темрява, але я її не відчувала. Тобто вона є, походить від мене, але контроль над нею відсутній. Штука на кшталт анестезії, коротко кажучи.

– Це не моє, – ніби дитина, яка провинилася, почала виправдовуватися.

– Ти справді не відчуваєш?

Ще раз глянула під ноги, відліпила від павутиння білі туфлі, зробила крок на непокриту силою землю. Павутинка поповзла слідом і знову оточила.

– Ти впевнена, що не вживала нічого підозрілого?

– Не дуже, бо через рану тиждень пробула непритомна… Рана! – несподівано згадала про те, що ще недавно доставляло дискомфорт. Її не було. – Але як? Навряд чи мазь Кіери була такою вже мегадієвою… Ругун? Ні, навряд.

Після пробудження болю, як і крові, не було… Невже все ж таки псевдо-фамільяр? Він уміє ще й зцілювати?

– Тиждень, поки мене не було, Кіера лікувала мене маззю зі світлим пилком, але нічого подібного не було, проте сьогодні... тобто вчора... Ругун сказав, що проведе церемонію ввечері, то чому зараз світанок?

– Ти в мене питаєш?

– Гаразд, це не так важливо. Зараз є проблема серйозніша: як мені позбутися цього?! Я її навіть не відчуваю. Варіант перший: у мене алергія на світлу магію (от як раз спочатку була мазь, потім ще й контактування з гібридним колом). Варіант другий: Ругун зі мною щось зробив. Варіант третій: те, про що я не здогадуюсь. Ти маєш ідеї, як це виправити?

– З таким я стикаюся вперше. А Ізумі не може тобі допомогти?

– Якщо ти не помітив, вона непритомна і дуже втомлена. Невідомо, коли вона прийде до тями.

– Тоді давай для початку повернемося в замок, але підемо в обхід, щоб ненароком не зустріти людей.

– А якщо зустрінемо монстра?

– Іриніє.. Мені нагадати, що я князь вампірів, а ти – вбивця монстрів?

– Чому одразу «вбивця»? Я звичайний санітар породжень темряви.

– Сані… хто?

– Проїхали. Давай тоді додамо ходу.