Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Так. – говорю тихо, але погляд він сам за себе говорить.
- Тоді відкрий ротик – відкриваю, а Руслан годує мене з виделки. Перші відчуття не зрозумілі, я навіть жувати боюся, а коли роз смаковою смак, то виявляється все не так жахливо, як я уявляла.
- Як? – запитую та сам куштує для нього це норма, нічого звичного, а для мене.
- Ну… - роблю паузу навмисно – це цікаво, навіть смачно, але не моє. Я віддам перевагу традиційні класиці.
- Це ти про що саме?
- Ну ось так і не знаю одразу. Але не люблю оці всі експерименти. Чесно я не великий гурман, мені чим простіше тим і краще .
Приступаю до страв, які замовляла сама. Салат виявився дуже смачний, а от оці шу ще гірше ніж саранча. Я навіть смак описати не можу. Навіть на вигляд не викликає апетиту, а от страва Руслана куди цікавіша. І чому не замовила собі м'со, шу вона з гребінцем захотіла, подивіться на неї. Олю, і коли ти встигла стати таким гурманом. Булиш страви і зрозумілі для мене - ні я обрала саме дивне та ще й не дуже смачне. Можливо комусь і зайде, але не мені.
- Олю, чого не їси? Не смачно?
- Чесно, так – знизую плечима – Щось не моє.
- Хочеш замов собі ще щось, ти ж крім салату нічого не їла. Десерт наприклад.
- Ти, що забув я не по солодкому.
- Пам’ятаю – підіймає руки до гори – Ну, так не годиться, двигайся до мене.
- Навіщо.
- Олю, – тон наказовий, але спокійний. Роблю те що просить хлопець, тепер ми дуже близько, що я навіть відчуваю через тканину жар чоловіка.
- І ? – дивлюся з викликом.
- Буду тебе годувати.
- Що, ні – обурюся та мотаю головою в різні боки.
- Лисичко, я ж все рівно тебе нагодую.
- Але ж… - відкриваю рот цим і користається Рус простягає мені виделку з дуже смачним м’ясом – Ммм, а це смачно. Слухай, ти ж вже не будеш, а навіть якщо і хочеш, то уступи дамі – напевно, це наглість, але це справді дуже смачно, тому я беру прибори та сама їм ребра.
- Це вперше коли дівчина відбирає в мене їжу - відпиває вино.
- Знаєш все буває вперше – дивлюся на хлопця, а потім відрізаю шматок м’яса та підношу до його рота. Той не довго думаючи забирає.
- Годує також. З твої рук це ще смачніше.
- Все досить з тебе.
- Їж я замовлю ще.
- Замовляй, бо я не віддам – і посміхаюся.
Руслан робить замовлення, яке дуже швидко приносять. Тепер у нас обох є страви. І вечір плино пливе. Ми багато говоримо, сміємося, я ніби поринула в казку. Посидівши деякий час, Руслан розраховується та ми покидаємо заклад.
- Не холодно? – турботливо запитує.
- Ні, мені завжди спекотно біля нього.
- Ходімо ще пройдемось, а потім я викличу таксі і відвезу тебе.
- А…, як же твій автомобіль ?
- Я ж пив, а що з ним станеться, завтра заберу – бадьоро говорить.
- Оу, ну, тоді ходімо. Тепер я тебе поведу в одне місце – у мої голові одразу склався розклад подій.
Не чекаючи відповіді хлопця тягну його у бік скляного мосту, тут, якихось десять хвилин, але по дорозі завітаємо до одного ларька.
- Чекай, тут, тільки обіцяй не повертатися – тепер команди роздаю я для Руслана. І це так не звично.
- І, що ти вже вигадала? Мені одразу лякатися?
- Ні, постій, а потім можеш – посміхаюся та йду у потрібний напрямок на останок знову даю наказ – І не повертайся, а то ображусь.
- Добре - чую, коротке Руслана і чомусь мені здається він посміхається, як і я зараз.
Підходжу до вже добре відомого кіоску, де ми з Таєю частенько беремо шаурму. Тут вже навіть наші вподобання добре знають. Замовляю для нас з Русланом дві зі свининою, та подвійним гострим соусом. Надіюся хлопцю сподобається. Ще беру два айрани.
- Дякую – розраховуюся та забираю пакет.
- Приходь ще і подругу свою не забудь – говорить Алік. Нам вистачає з подругою лише посміхнутися йому декілька разів і м’яса він кладе у двічі більше ніж іншим.
- Обов’язково.
Бачу спину Руслана одразу, як і обіцяв не повертався, ну я надіюся.
- А, ось і я!
- Олю, я вже збирався тебе іти шукати, де ти була.
- Черга – бубню та простягаю пакет хлопцю – Тримай.
- Що це?
- Шаурма! – здивовано дивиться Рус.
- Олю, обіцяй тільки не сміятися – говорить серйозно.
- Добре, тільки ти мене так не лякай.
- Я ніколи не їв нічого подібного – серйозності йому не відбавляй.
- Серйозно? – посміхаюся – А бургери, картошку фрі і іншу жирну та шкідливу їжу?
- Ні!
- То що ж ти тоді їси?
- Я за здорове харчування.
- Отже траву полюбляєш, цікаво.
- Чому, одразу траву, так зелень присутня у моєму раціоні, а ще я їм білки, жири та корисні вуглеводи.
- Оу, серйозно, ну ти і зануда.
- А, ми з Таєю часто полюбляємо таке поїсти.
- Я й не сумніваюся, до речі, а як ви з нею познайомилися. Такі різні, але близькі.
- Оу, це точно!
Далі починається моя довга та цікава розповідь про нас з Таєю. Руслан зацікавлено мене слухає, не перебиває.
- Крута в тебе сестра, бережи її! – говорю.
- Знаю!
- Але, ти її дуже образив вчора своєю поведінкою.
- Знаю і не знімаю з себе провини, але коли побачив двух неймовірно гарних та дорогих мені дівчат, мене понесло – він сказав двух, маленька дівчинка в середині мене танцює.
- Рекомендую, вибачитися!
- Все зрозумів та прийняв!
- Ось і прийшли – говорю коли ми ступає на міст.
Не дивлячись на те що на дворі середина осені і вечори прохолодні, тут досить людно. Грають вуличні музиканти. Своя атмосфера, вайб, який проникає під шкіру. Розміщуємося на одній зі лавок. Даю Руслану його лаваш та айран. Ми відкриваємо, ще гарячу шаурму, яка пахне краще всякої не зрозумілої саранчі, я ще довго її згадуватиму.
- А це смачно і чому, я раніше нічого подібного не їв – говорить хлопець після трапези.
- А я ж казала – завершую їсти сама, відпиваю айран під пильним поглядом хлопця – І якщо глянути зі сторони, то вона пп: одні овочі та м’ясо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вмій програвати, Рія Тас», після закриття браузера.