Читати книгу - "Ілюзія Бога"

30

У своїй книзі (Susskind, 2006) Саскінд наводить блискучі аргументи на користь застосування антропного принципу до мегавсесвіту. За його словами, ця ідея не до вподоби більшості фізиків, що викликає в мене глибокий подив. Я вважаю її розкішною — можливо, через те, що дарвінізм відкрив мені очі на реальність.

31

Цю наклепницьку тезу ми розглянемо в сьомому розділі.

32

Це звинувачення суголосне ухильницькому підходу NOMA, претензійні положення якого розглянуто в другому розділі.

33

У Британії в аналогічному сенсі вживалася фраза «внутрішньоміські квартали», яку дотепно й уїдливо перефразував Оберон Во на «внутрішньоміські квартали обох статей».

5. Витоки релігії

Із погляду еволюційного психолога, повсюдна надмірність релігійних ритуалів, зокрема витрачені на них час і ресурси та завдані ними біль і страждання, так само промовисто, як і яскраве забарвлення сідниць мавпи-мандрила, свідчать про те, що релігія дає людині адаптивну користь.

Марек Кон

Еволюційний імператив

Кожен має улюблену теорію, яка пояснює походження релігії та її наявність у всіх людських культурах. Релігія втішає і розраджує людей, згуртовує, задовольняє наше бажання розуміти сенс свого існування. Невдовзі я повернуся до цих пояснень, але наразі хочу почати з питання, першочергове значення якого ви невдовзі зрозумієте: дарвіністського питання про природний добір.

Ураховуючи, що ми — дітище природного добору, потрібно зрозуміти, які чинники природного добору заохочували в нас потяг до релігії. Особливо актуальне це питання з огляду на еволюційний принцип економії. Релігія дуже марнотратна й пишна, а дарвіністський природний добір зазвичай виявляє і усуває будь-яку надлишковість. Природа — це скупий бухгалтер, який невдоволено видає кожну копійчину, нетерпляче зиркає на годинник, в очікуванні на її повернення, та карає за найменше марнотратство. Невтомно й неперервно, як писав Дарвін, «природний добір щодня, щогодини обстежує по всьому світу найдрібніші зміни, відкидаючи погані, зберігаючи та складаючи добрі, працюючи нечутно, невидимо, де б і коли б тільки не постала до цього нагода, над удосконаленням кожної органічної істоти». Якщо дика тварина заводить звичку займатися чимось непотрібним, природний добір віддасть перевагу її суперникам, які, на відміну від неї, витрачають свій час і енергію на виживання та розмноження. Природа не допускає пустопорожніх розваг. У ній панує дух безжального утилітаризму, навіть якщо на перший погляд здається інакше.

І при всьому цьому хвіст павича може спершу здатися апофеозом пустопорожності. Він явно не сприяє виживанню свого власника. Проте він приносить вигоду генам власника, виділяючи його з-поміж його менш видовищних суперників. Хвіст павича — це рекламне оголошення, яке виправдовує свою вартість на ринку природи тим, що приваблює самиць до того, хто його розмістив. Те саме стосується зусиль і часу, які австралійський птах-наметник витрачає на свій курінь. Для нього це своєрідний зовнішній хвіст, виготовлений зі шматків скла, хмизу, кольорових ягід, квіток і навіть, якщо пощастить, намистин, брязкалець та кришечок від пляшок. Або візьмімо звичку, яка не пов’язана з рекламуванням — наприклад, «мурашіння» — звичку деяких птахів, скажімо сойок, «купатися» у мурашниках або в інший спосіб назбирувати собі мурах на пір’я. Нікому не відомо, яку вигоду приносить мурашіння. Можливо, його функція гігієнічна й пов’язана з видаленням паразитів із пір’я. Є й інші гіпотези, але поки що жодна не має на своєму боці переконливих доказів. Невизначеність у цьому питанні не заважає (і не повинна заважати) послідовникам Дарвіна з високою мірою впевненості припускати, що мурашіння «для чогось» потрібне. Проти цього не заперечуватиме навіть здоровий глузд, але дарвіністська логіка йде ще далі: на її підставі можна обґрунтовано стверджувати, що, якщо птахи не виконуватимуть цього ритуалу, їхні статистичні шанси на генетичний успіх зазнають збитків, хоч ми й не знаємо, як саме це відбудеться. Такий висновок базується на двох засновках: по-перше, природний добір карає будь-яке марнування часу й енергії; по-друге, зі спостережень ми знаємо, що птахи постійно приділяють час і енергію мурашінню. Якщо спробувати виразити цей «адаптаціоністський» принцип в одному реченні, то найкращим претендентом на повноту, хоч і не без надмірності та перебільшення, будуть слова гарвардського генетика Річарда Левонтіна: «Усі еволюціоністи одностайні в тому, що практично неможливо бути більш ефективним за живий організм у його природному середовищі»75. Якби мурашіння не приносило користі для виживання й розмноження, природний добір давно б залишив лише особин, які не марнують на нього час і енергію. Те саме будь-який дарвініст може сказати про релігію. Ось чому слід передусім розглянути її в світлі природного добору.

Релігійні ритуали так само ваблять око еволюціоніста, «як павичі на залитій сонцем галявині» (вислів Дена Деннетта). Релігійна поведінка — це людський аналог мурашіння або будівництва куренів у більшому масштабі. Вона так само поглинає багато часу й енергії та виділяється такою самою надмірною пишнотою, як оперення райського птаха. Релігія може наражати набожного індивіда та інших осіб на смертельну небезпеку. Впродовж історії тисячі людей зазнали тортур за відданість своєму віросповіданню та пережили тяжкі переслідування з боку фанатиків іншого, яке ледь відрізняється від їхнього. Релігія пожирає ресурси, причому інколи в колосальному масштабі. Щоб з’явитися, середньовічні собори вимагали сотень людино-століть роботи, але ніколи не використовувалися ні для житла, ні для якоїсь безсумнівно практичної функції. Чи можна їх назвати своєрідними павичевими хвостами в архітектурі? Якщо так, то кому адресувалося їхнє рекламне оголошення? Духовна музика та церковний живопис майже повністю монополізували доступ до мистецьких талантів Середньовіччя та Ренесансу. Ревні віряни гинули за своїх богів і вбивали заради них інших; сікли свої спини до крові, присягали на довічну безшлюбність або мовчання — і все заради своєї віри. Для чого тоді вона? Яка користь від релігії?

Під «користю» в дарвінізмі зазвичай розуміється збільшення шансів на виживання генів особини. Проте в цьому дарвіністському означенні користі бракує одного уточнення: вона не обмежується генами, які розміщені в організмі конкретної особини. Користь також може бути спрямована на три інші цілі. Одній із них присвячена теорія групового добору, до якої ми повернемося згодом. Друга випливає з теорії, яку я обстоював у книзі «Розширений фенотип»: може виявитися, що особина, за якою ви спостерігаєте, діє під маніпулятивним впливом генів іншої особини, наприклад паразита. Ден Деннетт нагадав нам, що звичайна застуда так само повсюдна серед усіх народів світу, як і релігія, але з цього не випливає, що ця хвороба дає нам користь. Можна навести величезну кількість прикладів, коли паразит маніпулює поведінкою тварини в такий спосіб, щоб збільшити свої шанси поширитися на тіло інших тварин. Цю ідею я узагальнив у своїй «основній теоремі розширеного фенотипу»: «Поведінка тварини покликана збільшувати шанси на виживання генів, які керують цієї поведінкою, незалежно від того, чи розміщені вони в тілі цієї конкретної тварини».

По-третє, в «основну теорему» замість терміна «гени» можна