Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дим і попіл, Абір Мукерджі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дим і попіл" автора Абір Мукерджі. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 79
Перейти на сторінку:
class="p1">Один із них схопив за руку Не Здавайся та притиснув його обличчям до стіни.

— Відпусти,— гаркнув я, скочивши на ноги.

Алленбі поглянув на мене як на калюжу багнюки, в яку він примудрився вступити. Руку Не Здавайся заломили за спину під неприродним кутом. Обличчя його так і розплющилося об один із портретів, розвішаних на стіні.

— Не очікував так скоро вас побачити, Віндгеме,— промовив Алленбі.

— Руки геть від мого офіцера, або я сам його звільню.

Він повернувся до своїх людей.

— Відпустіть.

Сикхи ослабили хватку, і Не Здавайся шумно видихнув та повернувся, притискаючи до себе пошкоджену руку.

— Що вам потрібно, Алленбі? — запитав я.

— Розслідування передали під егіду «Відділу Н»,— заявив він.— Це більше не справа поліції. Ви з вашими офіцерами мусите негайно піти.

— Хто віддав наказ?

— Невже вам дійсно потрібно про це питати? — гмикнув він.— Слухайте, Віндгеме, я мушу виконувати наказ.

— Я теж,— відрізав я.— Саме збирався заарештувати цю жінку.

Брехня, авжеж, але на користь справи.

Алленбі поглянув на місіс Данлоп.

— Ви нікого не заарештовуватимете, Віндгеме.

Якусь мить я оцінював ситуацію. Їх троє, нас двоє.

Хтозна, де зараз Мондол, але сумніваюся, що в бійці він чимось допоможе. Не те щоб ми збиралися битися з Алленбі та його горлорізами. Таке просто немислиме. Зрештою, вони ж британські військові офіцери, не кажучи вже про те, що сикхи завбільшки з добре вгодованого бика. Я перехопив погляд Не Здавайся, і на мить здалося, що він готується до наступного раунду з сипаєм, який його скрутив. Сержант, може, і гарячий, але точно не самогубець.

Алленбі повернувся до своїх людей.

— Проведіть цих джентльменів.

Та не встигли вони і кроку зробити, Не Здавайся закричав і накинувся на того, хто мало не вивернув йому руку. Те ще видовище — така собі атака легкої бригади[20]в особі однієї людини — і з такими ж результатами. Він наскочив на чоловіка, як я припускаю, намагаючись збити його з ніг, але спромігся лише трохи його похитнути. Сикх витріщився на нього, не в змозі повірити, що утнув маленький бенгалець; сам я, якщо чесно, теж не йняв віри власним очам. У Не Здавайся ж вигляд був такий, ніби він щойно з розгону вдарився головою об стіну. Сикх отямився і викинув уперед кулак завбільшки зі свинячий окорок, Не Здавайся відлетів на інший кінець кімнати. Він так ударився об стіну, що на підлогу посипались світлини в рамочках і свідоцтва. Сикх додав удар чоботом під ребра. Не Здавайся зігнувся від болю. Я кинувся між ними, доки сикх не завдав моєму сержанту більшої шкоди.

Алленбі гавкнув наказ, відкликаючи свого бойового собаку.

— Забирайтеся звідси, Віндгеме,— гримнув він,— доки я вас обох не заарештував.

Не Здавайся явно не міг відшукати свої ноги. Він повільно мацав руками навколо себе серед осколків скла та поламаних рамок, ніби збираючи уламки самого себе, що бризнули в різні боки. Я допоміг йому підвестися й, оскільки він однією рукою тримався за ребра, неспішно повів до дверей і вниз сходами. На вулиці, тримаючись за бік, він сам обережно пішов до автомобіля. Вибіг водій і відчинив перед ним дверцята. Не Здавайся, поморщившись, забрався всередину.

— А це вже цікаво,— завважив я, сідаючи поруч.— Ви в курсі, що він міг вас убити?

Банерджі похитав головою.

— Гадаю, він уже почав видихатися, сер.

— Хоча за спробу вам вищий бал. Як ребра?

Не Здавайся опустив очі на груди і розплився в широкій усмішці.

— Добре,— запевнив він, розстібаючи кітель.

Щось блиснуло у світлі. З-за пазухи він повільно витягнув зім’яту світлину, трохи меншу за аркуш паперу.

Я підняв на нього погляд.

— Що це?

— Один зі знімків зі стіни Данлопівського кабінету. Коли той бовдур пришпилив мене до неї, я дещо помітив. Мусимо йому подякувати...

— Що? — розгубився я.— Що ви помітили?

Він передав фото мені.

— Дивіться самі.

Я взяв і уважно розглянув знімок. Один із групових портретів. Вояки вишикувалися біля будинку, який здався знайомим. Хтось стояв, важливі особи сиділи на стільцях, а групка індусів чекала збоку. Я упізнав будівлю. Військовий шпиталь у Барракпурі. Вдивився в обличчя і раптом побачив те саме, що і Не Здавайся. У центрі світлини на плетених стільцях сиділи Данлоп і директор шпиталю, полковник Маꥳр. За ними стояла група, і посеред неї — два британські офіцери в білих лікарських халатах поверх одностроїв. Та понад усе мене вразила одна індуска, з правого краю. Аж мороз пробрав, коли я побачив обличчя Рут Фернандес, яка дивилася просто на мене.

Двадцять три

 
орт забирай...— вирвалося в мене.

— Тепер зрозуміли, чому я мусив забрати цю світлину так, щоб Алленбі та його люди не здогадалися? — пояснив Не Здавайся. Він промокнув розбиту губу хустинкою.

— Ваші зусилля я оцінив,— похвалив я.— Але все одно почувався б дуже погано, якби сикх вас убив.

— Дуже зворушливо,— кивнув він.

Я перевернув світлину. На зворотному боці вицвілим блакитним чорнилом були написані слова: «Барракпур, січень 1918 р.».

— Ось і зв’язок між сестрою Фернандес і Аластером Данлопом,— завважив Не Здавайся.— Вони обоє працювали в Барракпурському військовому шпиталі 1918 року. Я потрусив головою.

— Цього не може бути. Якщо службові записи Рут Фернандес правильні, то її не могло бути на цьому фото.

В авто, що мчало на Лал-базар, я пояснював Не Здавайся:

— Равалпінді. У записах зазначено, що вона провела там рік із вересня 1917 року. То що ж вона робить за тисячу миль звідти на світлині з Барракпура?

Сержант відповів не одразу, можливо тому, що його щелепа розпухла, ніби він набрав повен рот камінців.

— Може, дата неправильна? — прошамкав він.

— Сумніваюся,— не погодився я.— Хоча ми завжди можемо уточнити у Маꥳра в Барракпурі. Раптом у нього теж така світлина є?

Не Здавайся покосився на мене.

— Як я зрозумів, «Відділ Н» щойно недвозначно повідомив нас, що ми більше не відповідаємо за це розслідування. Сумніваюся, що вони зустрінуть нас із розкритими обіймами, якщо ми туди повернемось. Це ж військове містечко.

— Дві жертви знали одна одну, і пов’язує їх Барракпур,— сказав я.— Враховуючи те, що ми більше не

1 ... 44 45 46 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дим і попіл, Абір Мукерджі"