Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У той момент обіймати таку посаду могла тільки людина «сім’ї», оскільки сам Міндох, як відомо, очолював близький до Януковича Олександр Клименко. Зробити таку кар’єру лише за п’ять років та ще й у такому регіоні, як Донбас, випадкова людина не могла. Але у Бондаренка були впливові покровителі. Його зв’язки не обмежувалися одним тільки Сичинавою. Однофамілець Вадима Бондаренка — Едуард Бондаренко, який разом із ним перебував у фракції ПСПУ, ще з початку 2000‑х років був партнером Віталія Белякова, який очолював «сімейну» компанію ДРФЦ. А у 2012 році вже сам Едуард Бондаренко очолив підконтрольну «сім’ї» компанію «Донбасенерго». Ці факти дозволяють стверджувати, що Павло Губарєв зовсім не був «людиною з нізвідки», як вважалося спочатку, а насправді завжди був пов’язаний з оточенням Януковича.
Після виборів 2006 року Губарєв зайнявся рекламним бізнесом. Щоправда, за твердженнями обізнаних людей, це був більшою мірою бізнес Вадима Бондаренка, в якому Павло був лише молодшим партнером. У 2008 році Губарєв став директором у компанії ПКФ «Рекком», засновником якої була мати Вадима Бондаренка — Ніна Іванівна. Пізніше Губарєв зареєстрував уже власну компанію «Патисон», яка займалася розміщенням реклами. До політики ж майбутній «народний губернатор» на деякий час охолов. До своєї раптової появи на політичній арені у 2014 році він практично не світився на публіці.
За словами колишнього прес–секретаря донецького мера Олександра Лук’янченка Максима Ровінського, за раптовою появою Губарєва у березні 2014 року стояв саме Вадим Бондаренко, який був тіньовим організатором висунення свого давнього знайомого у «народні губернатори». «У мене немає доказів, але я впевнений, що в тому, як Губарєв потім проявився, Бондаренко зіграв певну роль. Чи то він давав йому гроші, чи то через нього Губарєва фінансувала Росія. Але щось точно було», — розповідав Ровінський, даючи коментар для цієї книги.
За словами Ровінського, Губарєв активізувався у період революційного протистояння в Києві. Політична криза, що охопила країну, не могла залишити його байдужим. Будучи російським націоналістом–євразійцем Губарєв, звичайно ж, ніяк не міг співчувати українським націонал–демократам та їхнім європейським устремлінням.
«Коли почалися всі ці процеси на Майдані, в якийсь момент виник і Губарєв. Я ходив на акції донецького Євромайдану до пам’ятника Шевченку і пам’ятаю, що одного разу він просто з’явився на одній із цих акцій і щось знімав на камеру. До цього я не бачив його тривалий час. Ми привіталися. Він жартував, був спокійний і не анонсував якихось особливих планів, — розповідає Максим Ровінський. — У цей період він якось потрапив до [секретаря Донецької міськради] Богачова, запропонував йому проект провладного інтернет–телебачення. Приніс йому бюджет. А Богачов вирішив проконсультуватися зі мною, оскільки нічого не розумів в інтернет–медіа. Він запитав мене, чи розбираюся я в цьому, і наскільки реальні ті цифри, які йому приніс Губарєв. Там була відносно невелика сума — щось близько 200 тисяч гривень. Я подивився і сказав, що за ці гроші можна купити тільки обладнання. Але для того, щоб усе це працювало, потрібно буде витрачати щомісяця приблизно таку ж суму. Платити людям зарплату тощо. Наскільки я розумію, на підставі мого вердикту Богачов у підсумку відмовив Губарєву у фінансуванні».
Після цієї зустрічі Губарєв на якийсь час знову зник. Чим займався майбутній лідер проросійського заколоту в цей період — не ясно. Сам Павло Губарєв про це у своїй книзі майже нічого не писав. Згадував тільки, що був присутнім на з’їзді депутатів усіх рівнів у Харкові 22 лютого. Однак уже після повалення Януковича, за тиждень до весни, Губарєв знову з’явився в Донецьку. І, за словами Максима Ровінського, який зустрів його тоді, це була вже зовсім інша людина.
«Він з’явився за кілька днів до тієї сесії міської ради, на якій він вийшов і зачитав свій ультиматум (ідеться про події 28 лютого, докладніше далі. — Авт.). Це був кінець лютого, коли Янукович уже втік. Один знайомий тоді попросив мене поїхати з ним на якусь зустріч, куди він не хотів їхати один. Ми приїхали до готелю «Шахтар Плаза». Там був Губарєв, із ним три озброєних охоронця. Він поводив себе вже абсолютно інакше. І це була разюча різниця з тим днем, коли я його останній раз зустрів на акції. Тепер він був таким, яким потім його всі бачили на мітингах. Його ви–раз обличчя, мова, звички — все змінилося. Вже потім багато говорили про те, що він вживає якісь препарати. Не знаю, чи було це правдою. Але поводився він дуже дивно.
Він почав розповідати, що ця країна вже не залишиться такою, якою була. Він сказав, що за ним стоїть Росія, що його підтримують міліція та СБУ, і він збирається стати народним губернатором. Я сприйняв його тоді як божевільного. Він ніс повну ахінею, що дуже скоро тут буде окрема держава, що всі будуть знесені, і сказав, щоб ми ставили йому питання про те, якою буде ця держава. Я відразу ж запитав жартома, як він ставиться до приватної власності. Це був тролінг, але він не зрозумів цього, і почав серйозно пояснювати, що приватну власність буде збережено. Тоді ж Губарєв сказав, що хоче виступити на сесії міської ради, і ми повинні для свого ж блага надати йому слово, інакше він сам його візьме. Коли я зустрівся з Лук’янченком і розповів йому про це, мер відповів відмовою. Тому, коли Губарєв прийшов на сесію, слова йому вирішили не давати», — розповів Ровінський.
За свідченнями Ровінського та інших очевидців, які бачили Павла Губарєва в цей час, він вільно пересувався містом із трьома озброєними людьми і не мав проблем із правоохоронцями. На зустрічі він приходив з автоматниками. Було очевидно, що у Губарєва є якісь вельми впливові покровителі, і з цієї причини він не боїться, що хтось
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
