Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Карпатське танго 📚 - Українською

Читати книгу - "Карпатське танго"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Карпатське танго" автора Тетяна Пахомова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 75
Перейти на сторінку:
мене справжнім відкриттям латиноамериканців і їхніх звичаїв. Хоча сюжети фільмів були смішні й по-дитячому наївні, та цілком виправдані для країн із великою кількістю неписьменного люду. Я старанно ворушив губами, повторюючи кумедні фрази:

– Я кохаю Педро… Мої почуття до нього сильніші, ніж тайфун… Він для мене як сонце…

– А ти сказала йому про це?.. А що буде, як дізнається Родріґес?..

– Я не можу сказати Педро про своє кохання. Родріґес не дізнається… Я довіряю цей секрет тільки тобі й Санті…

Нестриманість Санти на язик розкручувала сюжет іще на десять серій. Додавалися й інші щирі та брехливі персонажі, які розмотували клубок подій далі… Фільми були прості й життєві. У них діти від народження носили в собі таку неймовірну таємницю появи на світ, що інколи навіть їхні матусі важко виходили з абсолютної амнезії, здивовано споглядаючи вже дорослих нащадків. Зло було прогнозованим, добро завжди перемагало – і старші глядачі, і втричі більша молода аудиторія вчилися на помилках Санти, Педро, Родріґеса, раділи чужому щастю й більш упевнено шукали власне. Рецепти його теж були прості: шиття, майстрування, кулінарія завжди розгорталися в перспективний бізнес, як і здобута прихильність якоїсь багатої людини. Мені подобалися ці серіали. У них ніхто не змушував персонажів помирати заради ідей чи вірити в ще щось, окрім вічних людських ідеалів. Буде добре тобі – буде добре й державі.

Під час невеликих перерв я працював «коником» для Мейбелін: садовив її собі на плечі. Мала пришпорювала мене товстенькими ніжками й захоплено верещала, учепившись руками в моє волосся. «Коник» мчав невеликим подвір’ям навколо пекарні, будинку й розлогого дерева, викликаючи радість глядачів: Кларіс, Ізабель і великого червоного папуги. Я спинявся, відхекувався й театрально видавав у бік Ізабель завчену фразу:

– Я кохаю тебе, Ізабель… Мої почуття до тебе сильніші, ніж тайфун. Ти для мене як сонце…

Мала пирскала від сміху, потішалися й жінки. Здивований червоний ара смішно крутив головою, намагаючись розгледіти мене зусібіч. Сеньйор Томас викочував із пекарні возик із розфасованими в коробки ароматними булочками. Хлопці мали везти їх до міста.

– Може, я піду з ними? – пропонував хоч якусь допомогу.

– Ні, Андреу, у жодному разі. Ти лікар. І маєш ним залишатися. Ти обрана людина, що має робити велику справу. Колись давно я прийшов додому до священика. Він був зайнятий прибиранням хліва. Я все розумію: і те, що він теж людина, і те, що заробітки в нього маленькі, але я не зміг більше ходити до нього ні на проповідь, ні на сповідь. От, – здвигнув плечима сеньйор Томас, – сам не знаю, чому так. Тож, пане лікар, ваше призначення вище, аніж булочки. Кожен має займатися тим, що в нього виходить найкраще.

Ну що ж, кесарю кесареве – розумна й проста істина. Та я повинен не тільки займатися тим, що можу робити найкраще. Я маю стати найкращим у своєму найкращому. Знову час для схованих у кишенях аркушиків: дістаю, перечитую й запам’ятовую. Ходжу по оселі й уголос повторюю. Мейбелін із цікавістю спостерігає за мною.

Мова, знання й наполегливість залишать мене тут. Стоматологія не потребувала великого словникового запасу: я лікував переважно те, що бачив. А от лікар загальної медицини має і запитувати, і говорити, ще й утішати. На інше нема чого й сподіватися.

Та-а-ак… Знову час до телевізора. Марія Кончіта Алонсо – кумир мільйонів іспаномовних глядачів. Чорнява невисока співачка хрипким голосом якось натужно співає-вигукує про життя, сповнене кохання й пристрастей. Пісня штовхає до повторення її енергійних рухів. Разом із Мейбелін танцюємо й повторюємо за Алонсо приспів. Ось і новий серіал розпочинається. Моя маленька подруга засинає, згорнувшись калачиком на канапі. А я й далі тихо повторюю за акторами їхні репліки. З кожним днем мій запас слів зростає.

У когось зі своїх клієнтів сеньйор Томас знайшов надзвичайно цінну для мене річ – іспансько-польський словник. Невідомо, як він опинився тут, на краю світу, та ми з ним – майже земляки. Записую іспанські слова й запам’ятовую, запам’ятовую… У суботу ввечері вдвох із сеньйором Томасом ідемо в місцевий паб. Тут дуже гамірно. Усі чоловіки вітаються один з одним, наче не бачилися цілу вічність. Це місце – зона їхньої особистої свободи й підтвердження власної успішності. Ми беремо по одному коктейлю й пляшку кока-коли. Маленька доза алкоголю навіть не відчувається, та й вона зайва: по телебаченню розпочинається футбол між збірними Мексики й Сальвадору. Усі притихають і зосереджено цмулять свої напої й кока-колу. Мені подобаються бойовий дух і наполегливість сальвадорців. Вирішую вболівати за них.

– А вони молодці! А ви за кого, сеньйоре Томас?

Хоча спитав я, здається, тихо, та чомусь чоловіки з-за найближчих столиків обернулися й підозріло дивляться на мене. Сеньйор Томас спокійно відповідає:

– Так, Андреу, мексиканці – молодці… Вони ще себе покажуть, надеруть дупи цим задавакам. Скуштуй кока-колу, синку.

Чоловіки втрачають інтерес до мене й починають цілим пабом відчайдушно вболівати за мексиканців. Мексиканці виграли! Справжня фієста для розкутих чоловіків: обійми, рукостискання й поплескування по спинах, нові порції коктейлів. Близько дванадцятої ночі повертаємося притихлими вуличками додому.

– Гарно було сьогодні, – вдихаю насичене пахощами навколишніх тропічних лісів нічне повітря.

– Так, Андреу, – погоджується сеньйор Томас. – Я давно мрію про те, щоб мої хлопці подорослішали і я ходив би з ними до пабу. Та тепер Бог дав мені тебе, і це добре, – поплескав мене по плечу. – До речі, без образ. Якщо ти хочеш стати своїм у цій країні, ніколи не хвали сальвадорців, особливо під час футболу. А ще краще – ніколи не хвали ні Сальвадор, ні сальвадорців.

– Чому, сеньйоре Томас? – стишено запитую в чоловіка.

– Уяви собі, що до тебе додому нишком прийшли люди. Вони бідні, добре поводяться, тобі їх шкода, і ти думаєш: «А чого? Нехай живуть, вистачить і їм, і мені». Та натомість вони починають насміхатися й обзивати тебе. От що б ти зробив?

– Та вигнав би їх, звісно, – намагаюся зрозуміти Томаса.

– От і ми всі про те саме… У Сальвадорі майже стільки люду, скільки й у нас, але землі там значно менше. От вони потроху і почали перетинати кордон із Гондурасом й займати тихцем наш землі, будувати будинки, влаштовувати бізнес. Ми не мали нічого проти, хоча й тут земель для плантацій не надто багато. А що, християни ж, як і ми, говорять по-іспанськи. Ми допомагали і людям, і сусідній країні вижити в цьому світі. Усі добре

1 ... 44 45 46 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карпатське танго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карпатське танго"