Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Час смертохристів. Міражі 2077 📚 - Українською

Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Час смертохристів. Міражі 2077" автора Юрій Миколайович Щербак. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 112
Перейти на сторінку:
сцену вийшов улюблений спічрайтер гетьмана, академік Академії літератури і мистецтв Никифор Саливон. Коротун з густою гривою поетично сплутаного сивіючого волосся ніжним сопілчано-тонким тенором заспівав:

— Гуцулко Ксеню... я тобі на трембіті... лиш одній в цілім світі... розкажу про любов.

Хтось тихо пройшов до ложі Гайдука і майже нечутно сів позаду. Гайдук повернув голову і уважно подивився на незнайомого, але не пізнав його — виблискували лише скельця пенсне. Чорний капелюх з широкими крисами затіняв обличчя. Незнайомий уважно стежив за подіями на сцені, не звертаючи уваги на Гайдука.

— Прутень! — захоплено вигукнув Никифор Саливон. — Завдяки Ксені це запашне архетипне праукраїнське слово увійшло до всіх словників світу, стало символом сексуальної експресії й дітородної сили українського чоловічого органу...

Гайдука дратувала присутність незнайомця за спиною. Навіть спало на думку подзвонити начальнику охорони Тенгізу — спитати, хто сидить поряд. Але відкинув цю думку, бо ніхто випадковий опинитися тут у цей вечір не міг.

— Ксеня збагатила світову культуру неперевершеними описами орального сексу. Її тонке спостереження... про запах сиру рокфор під час цієї процедури стало відомим як «синдром Ксені» й прикрасило всі підручники сексопатології...

— Не рокфор, а камамбер! — вередливо втрутилася Ксеня, кинувши злющий погляд чорних старечих очей на академіка.

— Що-що? — не зрозумів глухуватий Никифор Саливон, чим викликав зливу сміху в залі.

— І вам подобається ця гидота? — неголосно спитав незнайомий Гайдука. — І це — вершина культури українського народу? Якщо це так, то такий народ не має права на існування.

— Ви хто? — спитав Гайдук.

— Я — Фрідман. Рафаїл Фрідман.

— Гайдук, — представився генерал.

— Знаю, знаю, Ігоре Петровичу, — м'яко запевнив Фрідман. — Багато чого про вас знаю. Правда, гадаю, що і ви дещо про мене знаете. Чи не так?

— Тільки в рамках офіційної інформації, — сухо відповів Гайдук.

— Давно хотів з вами познайомитись, — зняв капелюха Фрідман. — Жарко.

Він провів долоною по спітнілому чолу. Під капелюхом була чорна кіпа.

— Може, повечеряємо разом? Є тут неподалік, біля Золотих Воріт, непоганий ресторанчик. А цей маразм, — Фрідман презирливо наставив долоню у бік сцени, — їй-богу, не вартий вашого дорогоцінного часу.

— Добре, — погодився Гайдук.

Йому справді стало гидко від побаченого: стара курва час від часу цілувала своїх охоронців у стрінги, з-під яких випирали гормонально гіпертрофовані прутні. Саливон продовжував виводити солодкі рулади на честь столітньої богині, пересипаючи їх, як і промови гетьмана, цитатами з Біблії та резолюцій ООН про необхідність подолання демографічної кризи і збільшення народжуваності на Землі.

Вони вийшли в порожній коридор, де на них чекали шестеро охоронців Фрідмана — всі в чорних капелюхах та довгих чорних сюртуках, як їхній босс, і двоє джигітів Гайдука.

У ресторані "Golden Gate" їх завели до окремої кімнати в підвалі. Ресторан був порожній, відвідувачів у той вечір Гайдук не помітив. їх привітав власник ресторану, літній японець, з яким Фрідман перекинувся кількома словами, після чого, церемонно вклонившись, японець зник.

Пили тепле саке з фарфорових чашечок.

Фрідман мав вигляд молодої, тендітної, несміливої людини з ніжною, майже дівочою шкірою обличчя, лагідним поглядом темнокарих очей, сивіючою борідкою і ще чорними вусами. Говорив тихо, з якимось дивним акцентом, слухав співбесідника уважно, похитуючи головою на знак згоди.

«Тулуз-Лотрек, — раптом подумав Гайдук. — Ось кого він мені нагадує, хоч і далеко не карлик. Чому? Надто велика голова? Пенсне? Але ж ніяких ознак алкоголізму і сифілісу. Гарний агентурний псевдонім: «Тулуз-Лотрек».

— Те, що відбувається зараз в Опері, є світовою ганьбою, остаточним кінцем того, що колись називалося українською культурою, — продовжував розвивати тему Фрідман.

— У кожній культурі чи маскультурі є подібні явища, — зауважив Гайдук. — Інша справа — чи треба з них робити державну політику.

— Це не державна політика, а особистий піар гетьмана. Йому конче потрібно, щоб наприкінці вечора, коли ця... ця... bitch... отримає золоту статуетку богині, вона прошамкотіла «Слава гетьману!»

Фрідман знову надів капелюха, обличчя його стало темне і невиразне.

— Ви не любите все українське, це зрозуміло, — сказав Гайдук. — А що ж ви любите?

— Багато чого, — зблиснув скельцями пенсне Фрідман. — Ось наприклад таке:

«Чи знає ще хвиля Південного Бугу

Яку тобі, мамо, чинили наругу?

— з ледь притлумленим щирим болем продекламував Фрідман.

Чи відають ще вітряки серед поля,

як серце твоє знемагало від болю?

Чи ж ні осокір, ні верба неспроможні

розвіять твій сум, твої думи тривожні?

Чи з посохом квітнучим ходить ще Бог

Між пагорбів світлих і темних відлог?»*

— Гарно, — щиро сказав Гайдук. — Це хто?

— Вам сподобалось? Це Пауль Целан. Мій улюблений поет. Він перетворив Чернівці на столицю світової поезії. Я дав гроші на меморіальний комплекс Пауля Целана, відкрив інститут його імені, спонсорую європейський фестиваль поезії в Чернівцях. Його батьків убили українські фашисти в 1943 році. Так само, як і моїх у 2048-му. Ніколи не прощу, — зітхнув він.

— Я розумію ваше горе і співчуваю. Але ви напевно знаєте, що підчас тимчасової окупації Буковини біля трьохсот українців служили в каральних групах «секурітаде». Переважну більшість цих злочинців спіймано і покарано. А в боях проти румунських окупантів загинуло понад десять тисяч молодих українців. Є різниця? Врешті-решт, ще Зеєв Жаботинський казав, що нормальна нація має право мати своїх мерзотників і злочинців.

— Лехаїм, — підняв чергову чашечку саке Фрідман. — Як у посадової особи, у вас не може бути іншої реакції. Але статистика в таких випадках не допомагає. Адже мій батько був кумиром Чернівців, улюбленцем усієї України. А мати...

*пер. Петра Рихла

Віддавала всю душу учням, серед яких — тисячі українців. Ні, я цього не збагну. У вашому народі живе ген ненависті до жидів, москалів, ляхів, циган, чорних, жовтих, до всіляких пришельців. Ви всіх звинувачуєте у ваших бідах, тільки не себе. І ген заздрості. Як ракова пухлина. З таким набором генів жоден народ не виживе. Не створить державу. Ваш народ приречений.

— Вам що — краще на цій землі бачити румун чи Чорну Орду? — ледве стримуючи зростаючу лють (ось він, цей ген ненависті), мовив Гайдук, благаючи себе стриматись, розуміючи, що цей «Тулуз-Лотрек» навмисне провокує його, як досвідчений тореадор бика: необачно підставишся — отримаєш смертельний удар в серце.

— Не гарячкуйте, генерале,

1 ... 44 45 46 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час смертохристів. Міражі 2077», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час смертохристів. Міражі 2077"