Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Минуло декілька днів від того, як ми побували біля маєтку сенатора, і відтоді я жодного разу про це не запитувала у Деяна. Мабуть, саме це дало йому знати, що я про все здогадалася. Але цю тему ми однаково не підіймали. Насправді мені навіть поговорити з ним не було коли, адже Юрії нарешті стало краще, і я більше часу проводила поруч з нею.

Вона тепер була при тямі, і навіть більш-менш щасливою, але зовсім не розмовляла, навіть не намагалася. Спершу ми подумали, що вона все забула, але потім, за її діями та емоціями, стало зрозуміло, що якщо вона і забула щось, то лише вміння розмовляти. Її погляд все так само закохано дивився на Ігоря, а на мене із цікавістю. Та і магію вона використовувала досить спокійно та легко, взагалі не переймаючись через Демона.

Тепер вже не доведеться самотужки розпалювати багаття, достатньо буде руху рукою моєї любої подруги. Звісно ж, ми намагалися спілкуватися з нею пишучи слова на землі, але толку це однаково особливого не мало, вона просто байдуже змахувала рукою та займалася своїми справами. 

— Наступним буде місто Мал, — промовив Деян, поки ми проїздили повз дивного смугнастого стовпа біля дороги, що, мабуть, показував межу між князівствами. Раніше я таких не бачила, можливо через сніг чи мою неуважність. — Так і не зрозумів. Як правильно його називати, Малське князівство, чи Князівство Мал?

— Малське, — промовив Ігор, чий настрій був до неймовірного гарним. 

— Невже в гільдії цього не навчають? — жартома промовила я підморгнувши оком. 

— Я молодий працівник гільдії, і взагалі не мав би покидати стін Євіанни, якщо тобі цікаво, — із посмішкою відповів він.

Тут було село за селом, і жодного спаленого чи розграбованого. Сюди племена Каганату не дісталися. Та місцевий князь не відсиджувався осторонь, а посилав війська до інших князівств, яким пощастило менше.

Нам весь час траплялися солдати, що йшли дорогою нам назустріч. Цікаво, що на їхніх щитах було зображення золотого сонця, що відрізнялося від гербів інших князівств. Обличчя ми від них вже і не ховали. Чи то через сусідство з Євіанною, чи може через відсутність злоби на все живе через війну, а вони взагалі не звертали уваги на мене та Юрію. Та і загалом люди тут були щасливішими, хоча й видно було тривогу через зелені спалахи вночі, до яких місцеві навіть не встигли звикнути. 

— Що це за гори? — запитала я, побачивши щось дуже далеко на горизонті, що ледь було видно. — Гномські?

В цей момент Юрія із посмішкою хлопнула себе по лобі, наче розчарувавшись в моїх знаннях. Мені навіть на мить здалося, що вона щось пошепки промовила. Деян теж посміявся. І лише Ігор, що тільки після мого запитання помітив те, що я вже бачила протягом декількох днів, розділяв моє нерозуміння. Я спробувала краще пригледітися до гір, але вони були настільки далеко, що ледь силует було видно, не кажучи вже про щось інше.

— Це Євіанна та імператорський замок, Діано, — нарешті промовив Деян, після чого я ледь не приєдналася до Юрії в її втраті дару мови. 

До Євіанни мало бути ще місяць шляху, може трішки менше, якщо гнати коней. Я іноді сприймала розміри Євіанни в розповідях, як перебільшення та прикрашання, але тепер я зрозуміла, що це справді неймовірно велике та високе місто. Вже тут, далеко від неї, у мене від її виду подих перехоплювало, а що ж буде, коли наблизимось ще ближче? То може правду казали, що від одного кінця Євіанни до іншого можна не дістатися і за тиждень? Відчувала себе нічим та ніким порівняно зі столицею Імперії. Воістину, магія та гроші — страшна сила, що здатна побудувати таке.

— Зрозуміло. Гарна мотивація прискорити хід, — відповіла я їм.

— Так, тим, що виросли в Євіанні, таких, як ти, не зрозуміти, — сказав Деян. — Але скажи, чи плануєте відвідати сам Мал? Він стоїть в декількох днях від імперської дороги, але якщо вам треба, то можемо і туди з’їздити.

— Нам немає чого там робити, а особливо якщо для цього треба витратити декілька днів, — відповіла я та задумалась, чи справді мені б не хотілося побачити ще одне місто. Але все ж здоровий глузд пересилив дитячі бажання. — Точно нічого там робити, не будемо втрачати час. 

Вже під вечір нам трапилася корчма, в якій ми й вирішили перечекати ніч. Чим ближче до Імперії, тим більше людей на дорогах, і тим більше корчмарів пропонували свої послуги.

В головній залі, де було багато столів, половина з яких стояли порожніми, було багато людей. Якісь були схожими на справжніх торговців, а не таких, як Деян, а інші були в обладунках та при зброї. Мабуть, найманці з Імперії, що вирушали битися на стороні Князівств. Були й місцеві, але не так і багато.

Абсолютно різний люд, і якби це все було десь далі від Імперії, де імперців, як і чужинців загалом, не любили, то тут вже була б неймовірного масштабу бійка.

Деян заплатив за житло та їжу, і ми сіли за один зі столів, очікуючи поки нам не принесуть замовлене ним. Юрія мовчала, але я по її обличчю бачила, що вона вже фантазувала на тему того, чого такого смачного їй принесуть.

— Була тільки одна вільна кімната, — промовив Деян.

— Байдуже, — відповіла я спостерігаючи як помічниці корчмаря несуть до нас миски та глечик.  — Не треба витрачати зароблені гроші дарма.

— На їжу треба, — почувся голос тієї, кого ми вже точно не очікували почути. Юрія ледь стримувала сміх та корчила винувате обличчя. — Хі-хі-хі-хі.