Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

Лист Андре остаточно збив Лів з пантелику. То він казав, що поспішати не можна, треба все продумати і підготувати, то раптом підкидав хмиз у її вже й без того палаюче багаття ненависті до брата.
Потрібно було терміново відволіктися, щоби не думати про все це.
— Ходімо на пляж, — запропонувала вона Алессіо.
Він сидів у своїй сторожовій альтанці біля воріт і явно не очікував її появи. Піджак скинув на спинку стільця, на сорочці розстібнута половина гудзиків. Погляд Лів мимоволі пробіг цією оголеною смужкою тіла між гудзиків. Засмага колишнього рибалки в обрамленні білої тканини здавалася ще виразнішою. Привабливішою.
— Так, звичайно, — одразу ж підскочив зі свого місця і виструнчився, всім своїм виглядом нагадуючи готового до бою солдата. Кинувся поспіхом застібати гудзики, ховаючи від очей жінки свої прекрасні м’язи.
— Я тільки сходжу переодягнуся, — жінка посміхнулася і зникла.

Море завжди допомагало Лів заспокоїтися і привести думки до ладу. Їй дуже хотілося поринути у його прохолодні хвилі та забути про все на світі. Але зараз вона не збиралася плавати, їй цікавіше було поговорити з охоронцем. Жінка постійно стежила за його думками, побоюючись, щоб у них не спалахнуло чогось зайвого. Остерігалася Лів і за себе. Алессіо був чарівним, навіть більш ніж. До того ж, вона ніколи не залишалася ось так уночі наодинці з гарним молодим вампіром. Одного разу Жаннет розповідала їй, що перевагу віддає виключно новонаверненим, адже вони більш пристрасні. І більш чуттєві. Не те щоб Андре чогось із цього бракувало. Можливо, бракувало самій Лів. Перш, ніж в ній зародилася пристрасть до її чоловіка, вона сприймала його як друга, вчителя, опікуна. І лише ближче до своїх двадцяти років помітила в собі закоханість, яка розгоралася у велику пристрасну любов без шаленого поспіху. А коли дивилася на Алессіо — ох! Важко було не замріятися якраз таки про пристрасть. І шалений поспіх. 

«Про що я думаю!» — дорікнула сама собі Лів, знімаючи довгу смарагдову спідницю й одягаючи легку чорну сукню до колін. Їй хотілося змінити тему. Але альтернативний варіант був лише один — Артур. Про нього думати вона хотіла ще менше.

«Це ж лише думки! — прошепотів внутрішній голос. — Навіть якщо ти уявиш собі бурхливу ніч із цим мачо, нічого страшного. Це ж лише думки!»

Лів погодилася з цим тихим голосом, але пообіцяла собі, що нічого подібного не уявлятиме.

Коли вони вже йшли тьмяно-жовтим узбережжям, в думках Алессіо була... жалість!
«Вона все ще страждає», — з сумом думав він.

І Лів знала, що це про неї.

«Але навіть смуток гарно виглядає на її обличчі, — розгортався його внутрішній монолог. — Вона виглядає як тендітний підліток. Цікаво, скільки їй років?»

Лів хотіла відповісти, що практично в шість разів старша за нього, але вирішила не лякати хлопця цією цифрою. 

— Поглянь на Місяць. — сказала Лів, бажаючи відволікти його. — Найтоншої роботи срібний серп. Ідеальний вигин.
— Та-а-ак... — протягнув хлопець, піднявши очі до нічного світила.

Але в думках його замиготіли образи про ідеальні вигини Лів. Він знову глянув на неї, швидко відвів погляд, боявся, що отримає від неї їдкий коментар з цього приводу. Чорний батист хоч і обтікав груди жінки, але водночас надійно драпірував її бюст до самих ключиць.

— Мені завжди Місяць подобався більше за Сонце, — сказав він і знову поглянув у небо.

Ніч була чудовою, майже безвітряною, приємно прохолодною. Хоч холод і не міг завдати шкоди вампірам, Лів не любила мерзнути. А от Андре ставився до будь-якої погоди абсолютно байдуже. Або ж вона просто не вловлювала зміни його відчуттів.

Зоряна ніч і молодий Місяць — це все було прекрасно, але жінка не могла не думати про те, що поруч іде новонавернений у розстебнутій білій сорочці, яка тріпотить від їхнього швидкого руху.

«Там, під його одягом, сильні руки рибалки, прес кубиками ... Його шкіра все ще зберігала засмагу, хоча за кілька місяців, швидше за все, вона стане молочно-блідою, як у всіх новонавернених вампірів. Мине кілька років, перш ніж його оновлене тіло адаптується до сонячного світла і знову зможе хоч злегка засмагати. Він пахне морем і чимось, що нагадує зелену шкірку на грецьких горіхах».

«Вона схожа на Місяць — загадкова й така дивовижно красива дочка ночі. Її шкіра, така... біла і наче напівпрозора. Нагадує мармур... Античний мармур».
— Алессіо, — Лів майже вигукнула його ім'я. Вона ще не придумала, що сказати, але говорити хоч щось було потрібно. Інакше її зведуть з розуму всі ці думки, які крутилися в неї в голові, перемішуючи з думками самого Алессіо.
— Що? — він глянув на неї.
Вони вже стояли біля самої води.
— Давай пошукаємо камінці, — Лів сказала перше, що спало на думку. — Не прості, звичайно, дивися уважно, і ти обов'язково побачиш ті, які відрізняються від інших. Я зустрічала тут багато різних халцедонів. Вони були сіруватими чи блакитними, але от якби знайти карнеол...
«Який ще карнеол? — запротестував її внутрішній голос. — Камінь, який розпалює пристрасть! Вам двом тільки карнеолів зараз не вистачає!»
— Найімовірніше, це не те місце, де його можна зустріти, — додала вона, ніби поправляючи саму себе.
— Але раптом нам пощастить, — Алессіо чомусь сподобалася ця ідея. — Як він виглядає?
— О, я навіть не знаю, як його описати... Це такі помаранчеві камінці, чи червонуваті, чи з рожевим відтінком. Але, найімовірніше, тут ми їх не знайдемо.

«Тут не місце для пристрасті», — додала про себе.