Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

    Епс Фендерсон активно ворушив губами та бурхливо жестикулював. Здається, він щось казав королеві, але Фелікс майже його не чув. У кузні завжди було дуже галасливо, але зараз крім звичного гуркоту, якась крихітна мавпа всередині його вух несамовито била у величезні тарілки.

   Поступово Епс разом з ковалем стали трохи розпливатися в сторони й Феліксу довелося часто моргати, щоб два силуети зійшлися назад у свої постаті. Він ніколи не почував себе так паршиво. Навіть тоді, коли був шестирічним хлопчиком. Фелікс вже давно забув виснажливі дні свого дитинства і вважав, що найжахливіше в його повсякденному житті – це вечори, коли він має бути присутнім на безглуздих святах та весіллях жителів Айронвуда. Він давно вже не пам'ятав, що таке поганий фізичний стан.

Коли дивна дівчина з іншого світу говорила в будинку вітражника про хвороби, він чудово розумів, про що йдеться. Люди в її світі відчували те ж саме, що і він, тільки ще гірше. Адже йому було погано просто так, а лише після непомірної витрати своїх сил. Сьогодні все тіло ломило, у вухах стояв набридливий шум, і Король почував себе зовсім знесиленим. Хоча серце в нього не боліло. Він взагалі не міг уявити, що то за почуття, коли твоє серце болить. А вона начебто казала, що лікує серця. Так що в їхньому світі з людьми твориться щось взагалі неймовірне та моторошне.

Фелікс уже пожалкував, що зробив ноги хлопчиська нормальними. Безликі жителі села, немов по ниточці витягували все його нутро, і сьогодні через це зцілення, вони схопилися за найщільнішу нитку, бажаючи витягнути з нього все. Абсолютно все. І вони зробили це з її допомогою, звичайно. Якою б дурною не здавалася дівчина з іншого світу, якимось чином їй таки вдалося змусити його вилікувати “людину зеленої води”. Король вилікував "людину зеленої води"! Він досі не міг повірити, що дійсно зробив це. Ситуація, що склалася, дратувала його. Фелікс сам дав їй можливість вплинути на нього, адже й подумати не міг, що вона справді зможе. Та вона й сама начебто не збиралася нічим його дивувати, просто її щирі наївні пориви призвели до того, що їй вдалося вразити його. І він, звичайно, міг обдурити її, ніби слова Трістана зовсім не здивували його, або припустити, що сам Трістан говорив неправду, але жителі Айронвуда ніколи не брехали. Брехня - зрада перед самим собою. Брехня призводить до того, що після смерті люди стають сухими корчами або чорною землею. І Козлоногий не пішов би на брехню, він і за життя має не дуже шикарне існування. Усі в Айронвуді мріють стати рослинами. І всі кажуть правду. А Фелікс своєю чергою і так занадто багато брехав, прикидаючись мешканцем села. Тому йому довелося стримати слово.

Він не сподівався почути від Козлоногого подібних слів. Фелікс із Трістаном – однолітки, і за життя Батька проводили багато часу разом. У ті часи, жителі Айронвуда також уникали людей з дивними відхиленнями у фізичному тілі, але Батько вчив Фелікса ставитися до них, так само як і до всіх інших. І він ставився до них як до рівних, а особливо потоваришував із Трістаном. Батько обіцяв вилікувати ноги Козлоногого, але не встиг. А потім почалася вся та морока, яка складала все його життя... Вічна робота Фелікса на масу незадоволених ним же людей. Без мети, без подяки. І ось, коли Фелікс, нарешті, приходив відпочити, погуляти зі своїм другом, він зустрічав важкий благаючий погляд Трістана. Щодня хлопчик чекав, що Фелікс зробить його ноги людськими, і щодня цей погляд перетворювався з благаючого на обвинувачуючий. Тоді ще маленький король хотів вилікувати свого друга, справді хотів. Але щодня, приходячи зі складів, він клав на подушку свої білі від знемоги руки, які пекли вогнем у кожній клітині. Він не спав по пів ночі через те, що просто не міг дихати. Іноді йому здавалося, що всі мешканці Айронвуда забрали навіть повітря. Він просто їх зненавидів, усіх до одного, і Трістана в першу чергу.

Фелікс підтримав ідею Діянов про переселення людей зеленої води в один будинок на околиці, з якого їм не слід було виходити. Він терпіти не міг священнослужителів тутешнього храму, адже їхня релігія була чужа йому. Як Батько не намагався її прищепити, рідною вона так і не стала. Але він таки їх підтримав. Вперше. Він хотів прибрати свого друга з поля зору, оскільки почуття невиконаної обіцянки не давало йому спокійно жити. А виконання її, обіцяло Феліксу втрату останніх залишків своїх дитячих сил. "Люди зеленої води" роками жили у своєму будинку, приховані від інших очей. Фелікс почав забувати, як виглядав Трістан. На святі в честь прославлення Батька, він дивився на сцену, для пристойності. Дивився, але не бачив мешканців сірого будинку. Він їх не бачив. Так, перша ненависть переросла в байдужість і ця байдужість укорінилася в ньому так сильно, що позбутися її було вже неможливо. І він завжди думав, що байдужість до існування один одного взаємна. І ось вони, слова, що пролунали з вуст його колишнього друга... Як він міг зберегти до короля таке ставлення після того, що за стільки років він так і не вилікував його ноги? Більше того, король вдав, що Трістана просто немає у Великих Садах. І як Джейн змогла влучити в ціль? Невже Козлоногий розповів їй про їхню дитячу дружбу?

Фелікс завжди вважав, що зцілення людей або відродження землі може призвести до його загибелі, і поклявся собі нізащо не робити цього вчинку. І він не розумів, чому так легко піддався. Чому зробив те, що не збирався робити ніколи. Він завжди робив лише те, що сам хотів. Навіть якщо його дії суперечили всім правилам та вмовлянням.

Виходить... Він все ж таки хотів. Десь у самій глибині душі, так глибоко, що не дозволяв собі навіть усвідомити це, він хотів зцілити когось із них. Хотів ще тоді, в дитинстві, і навіть не знав, чи здатний... Але тепер знає. І більше не випробовуватиме своїх сил на міцність. Цікавість задоволена повною мірою.