Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

— Ага, — юнак зашарівся. — Досі не певен, чи мене візьмуть.

— Візьмуть, повір.

Зараз вони візьмуть будь-кого. А всі ті перевірки — данина старим традиціям.

Скажеш йому про це?

— Але я не розумію деяких важливих речей, — зізнався джура. — Як без них стати справжнім лицарем? Питав у вчителя багато разів, але він пояснити не вміє, тож я вдавав, наче затямив, хоч насправді нічого не збагнув, проте якщо йому зізнаюся, вчитель мене закопає, бо думає, наче я все знаю, а завтра випробування Ради Сімох осавул, і якщо раптом про це спитають, то я...

— Стій, — зупинив мовний потік Пилип. — Що саме ти не зрозумів?

— Як працює місячне ярмо, — відповів джура і присоромлено втягнув голову у плечі. — І де треба ночувати, аби не спіткало прокляття Звіра...

Га-га-га!

Світ має жорстоке почуття гумору.

— Сідай, — характерник умостився на траву обабіч дороги. — Існує два простих правила, які мені відкрив учитель, а потім нагадали в курені вартових. Потрібно лише мати таляр, перо та мапу, яку тобі видадуть після золотої клямри.

Пилип дістав із наплічника атлас, з яким ніколи не розлучався, олівець та срібну монету. Оглянув кінчик олівця, кількома швидкими рухами ножа підгострив його та звернувся до джури, який усівся поруч:

— Увага на мапу, — він розгорнув сторінку з північним волинським паланком, де цьогоріч ще не бував. — Скажімо, повня застала тебе у селі Нуйно. Береш монету, кладеш центром на місце ночівлі, обводиш олівцем.

Грифель оббіг навколо здоровецької монети.

— Правило перше: сюди тепер три місяці зась, — Пилип показав олівцем на чималий шмат земель усередині кола та легенько заштрихував його. — Тобто не дай трьом наступним повням застати тебе в цьому колі у жодному випадку.

— А вчитель казав, ніби другу дозволено, бо...

— Правда у тім, що ти не захочеш відчути другу повню. Насильницьке обернення під ярмом місяця значно гірше за перше перетворення.

Джура здригнувся і зблід.

— Про третю повню скажу просто: Звір оволодіє тобою назавжди.

Наче це щось погане.

— Аби не заплутатися, позначай кожну мітку датою. Не покладайся на пам'ять, вона точно підведе.

— Зрозумів!

Характерник постукав олівцем по мапі.

— Веди облік безперестанку і тоді не втрапиш у халепу. Вартові зазвичай мають кілька віддалених місць для ночівель на повню, потім вертаються до свого паланку — аж допоки ярмо не спаде з першого місця, а далі по колу...

Юнак почухав носа.

— А яке друге правило?

— Правило ночівель. Якщо дві-три ночі поспіль ти був в одному місці, це нестрашно. Але якщо їх буде десять, вважай, що тебе застала повня. Що в такому випадку треба робити?

— Брати монету і малювати коло з позначкою. Наступні три повні там зустрічати не можна.

— Правильно, — кивнув Пилип. — Саме тому з нашого брата такі кепські господарі.

— Не можна надовго затримуватися в одному місці, — джура забарабанив собі по носі так жваво, аж чхнув. — Ой, вибачте... А якщо тільки дев'ять ночівель і потім кудись поїхати на ніч та повернутися?

— Нашу угоду неможливо втиснути у цифри годин, днів чи миль, друже. Ці правила мають лише допомагати зберегти себе та людей навколо.

Скільки людей зберіг ти, Пилипе?

— Доля характерників, що намагалися обдурити прокляття, однакова: всі були зламані Звіром. Не грайся з цифрами, бо програєш. Нашому брату дозволено спинитися лише після смерті.

— Зійду в небо синє дубком чорнолистим, — пробурмотів джура. — Головне тепер не наплутати нічого...

Як думаєш, скільки він протягне?

— Складно хіба спочатку, далі ти швидко привчишся серед вартових. Всі системи ротацій у куренях розроблені так, аби уникнути місячного ярма, — Пилип повернув монету до кишені. — Остання порада, особисто від мене: коли зустрічаєш повню в полі, то ночуй краще під нашим дубом. Там легше.

— Дякую! Отже, правило повні, правило десяти днів і правило дуба.

— Правильно, — посміхнувся Пилип. — Маєш ще якісь питання? Не соромся перепитувати.

— Не збагну, звідкіля такі дивні умови...

— Спитай Ґаада при нагоді.

Характерник сховав олівець та атлас.

— Ех, шкода, що не ви були моїм учителем, — зітхнув хлопець. — Тобто я знаю, що так не можна казати, але мені за кілька хвилин стало зрозуміло все, чого мені не могли втовкмачити кілька місяців! А ви маєте джуру?

На мить Пилип побачив ранок у полі: він розплющує очі, на вустах смак крові, біля табірного вогнища розірване тіло...

Молода плоть така солодка.

Характерник похитав головою. Марево зникло. Юнак сприйняв його жест за заперечення.

— Коли вчитель показуватиме листування між дубами, то допитуйся, доки всього не зрозумієш, — додав Пилип.

— Так і вчиню.

— І не плутай братерські прізвиська! Один мій товариш надіслав листа брату Бугаю замість брата Тугая та вплутався у конфуз.

Джура почухав носа — то був його жест роздумів.

— А якщо я спробую написати тому, хто вже помер?

Після війни Пилип надсилав учителю лист за листом (може, цього разу вдасться?), але послання не зникали, тремтіли краплинами крові на темній корі, мовчки промовляючи: нема до кого летіти...

— Це марно. Не витрачай час.

— Дякую, пане лицарю, — джура глибоко вклонився.

— Дякую за урок і допомогу. Я піду відпочивати... Нехай Мамай допомагає!

— Навзаєм.

Джура побіг до Буди, а Пилип згадав, що хотів було розшукати Гната. Треба встигнути до загальної зустрічі.

Мені теж цікаво, у що він влип.

***

— Ходіть до татка!

Брати Деца і Чекан похмуро споглядали, як їхні мідяки перекочовують до нового власника та зникають у його кишенях.

— Якого дідька, Енею? — прохрипів брат Деца. — Четверта партія поспіль!

— Махлює, шулер, — буркнув брат Чекан. — Глянь на цю шельмівську пику.

З братами Децою й Чеканом, давніми знайомцями із куреню вартових (доволі приязними хлопцями, якщо справа не стосувалася картярських програшів), Гнат гаяв час до зустрічі зі своєю старою ватагою, на котру очікував пізніше ввечері.

— Та куди вам, бовдурам, — він показово засукав рукави та покрутив руками. — 3 вами й махлювати не треба!

Брати грали непогано, але й поряд не стояли з професійними картярами столичних