Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

– О! – Єва забрала напій із механічної руки. - Не турбуйтеся про неї. Вона не їсть та не п'є. Вона робот.

- Що таке робот? - Запитала Мегден.

Хостія розглядала Матр, схиливши голову набік.

– Чому робот не п'є?

- Просто не п'є, та й усе. Вона працює на батареях, - спробувала пояснити Єва, передаючи напій назад.

– Це правда. Мати – машина. Хитромудре пристосування.

- Вона іграшка, маму-с.

- Саме, - з посмішкою підтвердив Ровендер. - Ти ж не годуєш свої іграшки, правда?

- А, зрозуміло, - розуміюче закивала Хостія. Інші члени сім'ї наслідували її приклад.

– Проходьте, сідайте, – запросив Фішіан, розкладаючи на підлозі подушки. – Розкажіть нам про свої мандри.

- Так, давно ти в нас не бував, Ровендер-с, - додала Хостія, сідаючи на подушку. Мегден принесла подушки для Єви та Матр.

Так Єва та її супутники насолоджувалися гостинністю Хостії та її родини. Всі слухали, як Ровендер переказував історію зустрічі із дивною істотою на ім'я Єва Дев'ять. Він описав зухвалу втечу від злого мисливця і розповів про дивовижні стосунки з Отто, гігантською тихоходкою.

Потім Фішіан навчив Єву народної пісні рибалок-альціонів. Внісши текст у омніпод, Єва приєдналася до хору:

Міцний вітер у спину дув, В чоботи водою плескала, І дарувала нам дари Щедра хвиля морська. не я приніс дари —Щедра хвиля морська. Пісню ми тобі співаємо, Щедра хвиля морська.

- Хостія, ми вдячні за все, що ви для нас робите, - дякував Ровендер, з важким рюкзаком у руках ідучи за Євою.

Дівчинка і робот йшли за господинею по хисткій драбинці, заставленій рибальським спорядженням, у порожнє горищне приміщення над будиночком. Єва почула, як у кошиках тихо пофиркують вертиплавці.

— Ти ж знаєш, Ровендер, у нашому домі ти завжди бажаний гість, — сказала Хостія, відчиняючи круглі двері. - Ви всі з бажані гості.

— Дуже вдячний, — обізвався Ровендер, притримуючи двері для Єви та Матр.

- Дякую, - сказала Єва, входячи в двері і киваючи Хостії.

— Ми дуже цінуємо вашу гостинність, місіс Хейвпорт, — додала Матр, простягаючи відкриту долоню. Хостія завагалася, розглядаючи вени-дроти, а потім коротко поплескала по ній своєю рукою.

Горище виявилося зменшеною версією вітальні, тільки під низько розташованим вікном стояв ряд порожніх рибальських кошиків, від яких йшов солонуватий запах. їх на плетеній підлозі.

- Туалет розташований нижче рівнем, - сказала вона і розгорнула ковдру. – Хтось хоче ще щось поїсти чи випити? Може, морського розсолу?

- Ні, дякую, Хостія. Ти й так багато зробила для нас. О, і я мало не забув… – сказав Ровендер і, діставши з кишені вокси, що залишилися, простяг господині. - Я приніс Зузі його улюблений сніданок.

- Дуже вдячні і дуже цінуємо, - відповіла Хостія, приймаючи дар. – Зузі буде у захваті.

Ровендер широко посміхнувся, а Хостія попрямувала до дверей. Вона затрималася біля порога і, обернувшись, звернулася до Єви:

- Вам не обов'язково йти вранці. Ви можете залишатися тут скільки захочете. – Очі Єви заблищали: вона вже передчувала, як вранці поблукає ринком, познайомиться з місцевими жителями і навчиться рибалити, як вони з Матрами поживуть із родиною Хостії. Господиня продовжила дуже серйозно: - Однак ти повинна знати: дорсеанець, що йде по твоєму сліду, все одно що вертиплавець, що переслідує рибу-павука, - не важливо, наскільки глибоко занурити, він завжди наздоганяє свою здобич. - Вона помахала рукою. - Доброго шляху, Єва Дев'ять і Мати-Робот.

Хостія вийшла і зачинила за собою двері.

- Так, не дуже втішно прозвучало, - констатувала Матр і, підкотившись до вікна, подивилася з-за шторки на пустельну площу внизу. - Містер Кітт, як ви гадаєте, Бестіїл насправді тут?

- Ні, я так не думаю. – Ровендер витяг чергову пляшку і взявся перекладати подушки. – Альціони живуть тісною спільнотою. Якби хтось бачив його у місті, до Хостії дійшли б чутки.

Єва, що стягує сумку та жилет, перехопила його погляд.

- Вночі ми точно будемо в безпеці, якщо не будемо висуватись і привертати до себе увагу, - сказав він їй.

– А далі? - Запитала Єва, стягуючи омніпод з зап'ястя.

Вона зняла взуття та шкарпетки і кинула омніпод в один із кедботів, а потім із насолодою завалилася на пухку подушку з червоним візерунком. Як добре було поворухнути босими стопами в прохолодному повітрі.

– Завтра вранці я проведу вас до переправи та попрощаюся. - Ровендер підклав подушку під ногу і розглядав рану, що все ще не загоїлася, на щиколотці.

- Незважаючи на відмінності між нами, містер Кітт, - сказала Матр, викотившись у центр кімнати, де відпочивали Єва та її провідник, - я перша готова визнати, що без вашої допомоги ми не змогли б піти так далеко.

- Так, Рові, дякую! - Єва підповзла ближче, обхопила його руками і тицьнулася в щоку.

Здивований Ровендер навіть не ворухнувся.

– О! До речі! - Сказала Єва, відповзаючи до своїх речей і риючись у них. - Я ж хотіла подарувати тобі це.