Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

Вона розгорнула перед ним пов'язану вдень тасьму. Нитки кольору слонової кістки з туніки і товсті нитки кліматканини з гольфів перепліталися із солом'яним волоссям дівчинки, де-не-де перериваючись яскравими бусинами.

- Простягни руку, - сказала Єва, розправивши тасьму на колінах.

Ровендер опустив пляшку і просто дивився. Єва взяла його велику загрубілу руку, повернувши долонею вгору, і поклала на тасьму. Вона зробила зашморг і почала зав'язувати кінці навколо зап'ястя друга.

– Я навчилася плести по одному голографічному шоу, – сказала дівчинка. - Це особливий браслет, браслет дружби, і я зробила його спеціально для тебе. Так ми назавжди залишимося у тебе в пам'яті. І ти знатимеш, що де б ти не був, куди б ти не йшов, ми твої друзі назавжди. Назавжди. - Вона схлипнула і закінчила вузол. - Ось, - промовила Єва, оцінюючи свою роботу, - добре виглядає, правда? - Погляд блідо-зелених очей Єви трохи затуманився. Застиг.

Ровендер підняв руку і витріщився на тасьму, пов'язану навколо його широкого зап'ястя. Він кинув погляд на дівчинку та робота. Обидві мовчки дивилися на нього. Схопивши свій пошарпаний плащ і пляшку, він попрямував до виходу.

- Пройдуся селом, щоб переконатися в твоїй безпеці, Єва Дев'ять, - сказав він. Накинувши капюшон на голову, Ровендер відчинив двері і озирнувся через плече. – Відпочивай. Завтра важкий день.

З цими словами Ровендер Кітт вислизнув у ніч.

Село Лакус поринало в сон під звуки далеких гуркотів грому.

Гучні крики вертиплавців вирвали Єву з глибокого сну. Вона побачила, як крізь шторку, що колишається, сочиться бузкове передранкове світло. Не вилазячи з-під ковдри, дівчинка підповзла до вікна подивитися на село, що прокидається.

Внизу одна група альціонів збирала спорядження для ранкової риболовлі, поки інша розкладала кружальцем у центрі площі невеликі килимки.

Матр перебувала в сплячому режимі, нерухомо стоячи в темному кутку із заплющеними очима. Сумка та жилет Єви лежали поруч із нею. Рюкзак Ровендера теж був у кімнаті, але найдовгішого провідника ніде не було.

«От було б чудово зробити кілька голограм Лакуса, перш ніж ми поїдемо», – подумала Єва.

Рухаючись якомога тихіше, вона натягла товсті гольфи і взяла кедботи.

– Пройдена відстань – тридцять чотири кілометри, – голосно сповістили черевики. Єва вимкнула крокомір у підошві, але незмінно пильна Матр опритомніла.

– Доброго ранку, Єва, люба. Чи добре ти відпочила? – поцікавилась робот.

- Доброго ранку, Матр. Угу, нормально поспала, - сказала Єва, натягуючи кедбот і відчуваючи, як він щільно охоплює ногу. - А де Рові?

Матр підкотилася до вікна і визирнула назовні.

– Містер Кітт відбув сьогодні вранці, щоб забронювати нам місця на пором у Солас. Сказав, що скоро повернеться, щоб попрощатися.

Єва сунула другу ногу в черевик. І намацала там омніпод. Вона витягла прилад, кинула його в кишеню туніки і нарешті одягла другий кедбот.

- А ти куди зібралася? - Матр повернулася до Єви. – Містер Кітт наполегливо просив, щоб ми залишалися тут.

«Матр не дозволить мені прогулятися. Доведеться вигадати хороший привід».

– О, мені просто треба… Ем, в туалет, - сказала Єва, тицьнувши пальцем у нашивку на рукаві і відступаючи до дверей. – Ну, знаєш, доки Анатоскан не прибив мене.

– Звичайно. Я проведу тебе. - І Матр підкотилася ближче.

– Не треба. Ні, правда, тобі не обов'язково йти зі мною, - заперечила Єва. Матр пильно дивилася на неї, моргаючи з характерними клацаннями. - Бестіїла тут немає, пам'ятаєш? - Єва загорнулася в плащ і штовхнула двері. Мутна ранкова прохолода проникла в кімнату. — Постереж мої речі, — сказала вона, махнувши у бік сумки та жилета. – Я зараз повернуся. Гаразд?

– Добре. Повертайся швидше, – зітхнула Матр.

– Звичайно. Не хвилюйся. Одна нога тут, інша там. - Єва посміхнулася і зачинила двері.

"Треба швидко", - подумала вона.

Стоячи зовні, Єва дивилася, як зоря забарвлює Лакус золотистими штрихами. Кільцеві ряди переплетених один з одним сферичних будиночків, з яких і складалося село, здіймалися до світанку, як стінки гігантської миски. Через всю конструкцію по діаметру кола тяглися мотузки з різнокольоровими прапорцями, що тремтіли під поривами ранкового вітерця. Єва дивилася, як з усіх хатин з'являються жителі Лакуса, що прокидається до життя. Холодок пробіг по спині дівчинки, і вона прошмигнула до сусіднього будиночка, де розташовувався туалет. Єва відчинила двері і побачила всередині двох альціонів, що бовваніли один з одним.

– Привіт! Я Єва, - привіталася Єва, піднявши руку.

Одна з альціонів щось шепнула іншій, і обидві проскочили повз неї на вихід. Єва скористалася дуже просто влаштованим туалетом. «Сподіваюся, решта в цьому селі більше схожа на сім'ю Хостії», – сказала вона сама собі і витягла з-під накидки омніпод.

Стоячи на доріжці та збираючи зображення села та її мешканців, Єва раптом почула ту ж переливчасту музику, яка звучала тут учора ввечері.

Єва завмерла і прикрила очі, заворожена чудовим багатоголосством.

– Людська дитина, – почувся їй у музиці шепіт із придиханням.