Читати книгу - "Приховані гріхи, Світлана Литвиненко"

  Емілія прокинулася вже вранці наступного дня. Заспокійливе подіяло і вона спала міцно, тому прокинувшись  відразу і не зрозуміла де знаходиться і що з нею трапилося. З кухні доносився приємний аромат свіжоприготовленого супу. І на якусь мить Ема подумала, що це Олег готує для них сніданок. Вона навіть зіскочила з ліжка та кинулася на кухню ще перебуваючи в якомусь затуманеному стані. Та побачивши Нелю все згадала, повернулася до реальності. До тої реальності, яка розривала їй серце та душу.

-Ти як?- запитала Неля у подруги розвертаючись до неї обличчям.

-Мені легше. Дякую, що подбала про мене,- Ема сіла на стілець,- ще й досі не можу повірити, що це відбувається зі мною… Але знаєш, зараз я вже думаю по-іншому… це добре, що ми з Олегом більше не разом…

-От бачиш, сьогодні ти вже дивишся на все по-іншому,- Неля аж посміхнулася від почутого, зрозумівши, що подрузі справді полегшало,- я тут суп приготувала, правда легкий, бо холодильник твій геть пустий. Однак у морозильнику знайшла кусочок м’яса курки. З нього і приготувала. Сподіваюся ти не заперечуєш.

-Звісно, що ні. Ще раз дякую тобі, що ти зараз поруч зі мною.

-Перестань. Зараз супчику насиплю. Разом поснідаємо і ти мені розповіси, що саме почала думати по-іншому,- Неля із навісної шафи дістала тарілки та насипала супу собі та подрузі,- а в тім, я здогадуюся чому ти так говориш. Ти так говориш, бо не кохаєш більше Олега, а кохаєш Ігоря. До речі, Ігор Олександрович тобі телефонував. І я…

-Ти з ним розмовляла?- здогадалася Ема.- Неля, ти що йому все розповіла?

-Звичайно що ні. Ображаєш подруго, невже ти думаєш, що я взагалі не розумію, що можна говорити, а чого ні.- Неля вдала, що образилася.- Я сказала, що ти спиш і тільки.

-Вибач, не ображайся,- Ема тяжко видихнула,- Ігор рано чи пізно без сумніву про все дізнається. Буде у мене все розпитувати, а я, звісно, що приховувати правду не стану. Ігор мені допоміг з приватним детективом.

-Якщо не станеш викаблучуватися, то Ігор, ще не раз буде тобі допомагати й надалі,- Неля почала їсти суп.- А ти чого не їси? Не подобається?

-Суп смачний,- Емілія теж почала їсти відчувши, що розмова про Ігоря почала підіймати їй настрій.- А що до Ігоря ти помиляєшся. Між нами тільки ділові стосунки, дружні.

-І тому ти називаєш його Ігорем. Добре, присікатися до тебе не буду. З часом ти говоритимеш, що я мала рацію,- Неля витерла губи серветкою.- Ігор Олександрович повинен знати правду, але його дружина Каміла Романівна повинна і надалі вважати, що ти заміжня. Бо інакше ти втратиш роботу. А в тім не страшно, якщо будеш з…

-Неля зупинися, поки я на тебе і справді не образилася,- Ема доїла суп,- ти смачно готуєш. У мене думки зараз про інше. Про Олега. Я повинна з ним зустрітися якомога скоріше, а не чекати, коли він захоче зустрітися зі мною.

-Підемо на зустріч разом… Точніше, хочеш я піду на зустріч разом з тобою?- запитала вже серйозно Неля.

-Ні, я сама впораюся. Може б краще було і не треба, бо почне виправдовуватися,- почала розмірковувати Емілія.

-Треба піти й влаштувати їм такий скандал, щоб на довго запам’ятався. І повір, тобі полегшає після того, як ти їм викажеш все що наболіло на душі, а потім розвернешся та з високо піднятою головою підеш і будеш будувати нове життя,- порадила Неля.

-Це у твоєму стилі, але я на таке навряд чи здатна. А ще я тут подумала, що можливо нова дружина Олега нічого і не знає про мене…

-Якщо не знає, то повинна дізнатися,- Неля почала прибирати посуд та мити його під краном,- за якого чоловіка вийшла заміж. За брехуна та зрадника. А в тім та стерва навряд чи не знає. Гадаю вона все знає. Хитра, мабуть, знала як чоловіка на свій бік переманити. Завагітніла, та ще й таточка свого попросила, щоб роботу хорошу Олежику підкинув. Захомутала мужика повністю. Хоч вона і стерво, а в таких варто вчитися, щоб не залишатися самотньою.

-Неля, а ти вмієш підіймати настрій,- посміхнулася Ема,- знаєш, я вчора на ту Марину теж була зла, навіть більше ніж на Олега. Але вже сьогодні я на неї образи ніякого вже не тримаю. І зустрічатися я з нею не хочу і запитувати у неї теж нічого не хочу. Я тільки востаннє з Олегом хочу поговорити. Про те, у мене зараз починають з’являтися сумніви. А чи варто це робити?

-Звісно варто,- Неля витерла руки рушником,- він з тобою так, а ти що і слова йому не скажеш. У тебе є його адреса? Ти ніби вчора говорила, що є.

-Є, приватний детектив про все дізнався. Але Неля, якщо вчора я готова була туди йти, то сьогодні я швидше за все на це не наважуся. Мабуть, краще дочекатися, коли Олег сам зателефонує.

-Емка, ну ти й видала! Ти оце серйозно чи як?- Неля аж розвела руками.- Не думала, що ти злякаєшся і даси задню. Я то ще розумію, чому до них додому не хочеш йти, щоб не бачити ту стерву, не засмучувати її. Яка ж у тебе благородна місія... Ну добре, я піду до них і передав Олегу, тому негіднику папірець в якому ти напишеш, що хочеш з ним зустрітися і де. То як тобі моя ідея?

-Неля я тебе люблю,- вигукнула Ема та кинулася обіймати подругу,- так і зробимо. Сьогодні ж, цю ж хвилину. Я призначу йому зустріч у найближчому кафе, де я на нього буду чекати. Неля, а якщо він не прийде?

-Ще і як прийде, примчить, наче песик, і почне  тобі небилиці розповідати. Та ти головне - не вір усьому підряд, думай своєю головою, не розвішуй вуха.

-Гаразд. Та я й сама знаю, що вірити Олегу більше не можна.

  Емілія написала у записці коротко і дала зрозуміти, що їй все відомо. А подруга виконала свою частину плану, віднесла записку Олегові прикинувшись кур’єром. Олег ніколи раніше не бачив Нелі й не знав, що вона подруга його вже колишньої дружини.

-Дякую, - сказав Олег забираю записку і хотів було зачиняти двері.

-Вибачте, але відповідь ви повинні дати відразу. Чи прийдете ви на зустріч?- Неля не зводила з нього очей намагаючись запам’ятати всі емоції, які з’являться на обличчі Олега, коли він буде читати записку, щоб потім про це переповісти Емілії.