Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників 📚 - Українською

Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 72
Перейти на сторінку:
а смерть пішла до Бога.

— Боже, якийсь солдат прийшов, хоче побачить вас. Двадцять п'ять год прослужив. Царя бачив, а Бога не бачив.

— Добре. Нехай стає на службу до мене, на твоє місце, а ти будеш три года ходить по землі і людей забирать.

Повернулася смерть і пішла. Через три роки назад прийшла, а солдатові здалося, що минуло всього три дні.

— Куди йдеш? — затримав солдат непрохану гостю.

— До Бога.

— Наказано нікого не пускать.

— Я по ділу до нього.

— Тоді постій на моєму місці, а я піду й доповім йому про тебе.

Лишилася смерть чекати, а солдат пішов до Бога.

— Чого, солдате, прийшов?

— Смерть прислала.

— Скажи їй, щоб іще три роки стареньких-стареньких людей забирала.

— Добре. Вернувся солдат.

— Ну, що Бог сказав? — допитується смерть.

— Та сказав, щоб ти три роки старенькі-старенькі дуби гризла.

Думає смерть: «Що таке? Ніколи ж не було такого, щоб наказано мені дерева гризти…» Але пішла. Гризла три роки старенькі-старенькі дуби, ледве прийшла, втомлена.

— Куди йдеш? — знову питає солдат.

— До Бога.

— Наказано нікого не пускать.

— А я по ділу до нього.

— Постій на моєму місці, а я піду й доповім йому про тебе.

Прийшов солдат до Бога.

— Чого, солдате, прийшов?

— Смерть прислала.

— Скажи їй, щоб три роки середнього віку людей забирала.

— Добре.

Вернувся солдат, а смерть допитується:

— Ну, що Бог сказав?

— Та сказав, щоб ти ще три роки середнього віку дуби гризла.

Пішла смерть. Гризла три роки середнього віку дуби, ледве-ледве прийшла.

— Куди йдеш? — знову питається солдат, як тільки ступила смерть на поріг.

— До Бога ж.

Вперлася смерть, щоб таки їй пройти, але солдат не пустив.

— Постій на моєму місці, а я піду й доповім.

Прийшов солдат до Бога.

— Чого, солдате, прийшов?

— Смерть прислала.

— Скажи їй, щоб малих дітей три роки забирала.

— Добре. Вертається солдат.

— Ну, що Бог казав? — питається смерть.

— Бог сказав, щоб ти молоді дуби три роки гризла.

Пішла смерть. Через три роки приходить.

— Куди йдеш? — питає солдат.

— До Бога.

— Постій. Піду доповім.

— Ні, я уже піду.

Вперлася смерть, що й годі було солдатові її втримати. Пішла-таки до Бога. Подивився Бог на неї та й питається:

— Що з тебе стало? Не пізнати тебе.

— Хочеш, Боже, щоб я дев'ять років гризла дерева і міцна була?

— А хто тобі казав дерева гризти?

— Солдат.

— Покличте його сюди.

Покликала смерть солдата до Бога.

— Солдате, нащо ти казав смерті три роки старі дуби гризти?

— У мене дома отець і мати старенькі, вона б їх загризла.

— А нащо казав гризти середнього віку дуби?

— Та от я сам середнього віку…

— А нащо казав молоді дуби гризти?

— У мене дома є діти маленькі…

— Ну, добре, — каже Бог. — На тобі цього білого коня, іди вже від мене.

Сів солдат на білого коня, їде. Темно вже стало, а в лісі, край дороги, бачить, мовби вогник горить. Придивляється, а то — пір'ї на жар-птиці.

— Брати чи не брати? — питається у коня.

— Бери… Від біди не одмахнешся.

Забрав солдат пташине перо. Куди їхать? Хіба до царя стать на службу? Приїхав солдат у царський дворець, а про те старе сідло і не думає. Прийняв його цар, дав роботу — доглядати царських коней.

Ідуть увечері конюхи у царські конюшні, беруть із собою лампи, свічки, а солдатові того не треба. Бере пташину пір'їну, заткне у стріху — і світить вона. Та донесли конюхи цареві на солдата, що має він дивну пташину пір'їну, яка вночі світиться.

Наказав цар солдатові принести ту пір'їну. Подивився цар на те диво — перо жар-птиці — і каже:

— Дістань мені з дна морського золоту пані. Коли дістанеш — віддам тобі перо жар-птиці, а не дістанеш — накажу зварить тебе в кобилячому молоці.

— Добре, я подумаю…

Прийшов солдат до коня і журиться. Кінь і каже:

— Я тобі казав, що буде біда. Але щось придумаємо… Накупляй барвистих стрічечок в онучників, і поїдемо до моря. Але там не зівай: розвішай на ліщині оті стрічечки, а коли з моря вийдуть морські люди, щоб подивитися на диво-стрічки, то ти хватай щонайгарнішу дівчину і скорій сідай на мене.

На другий день прийшов солдат до царя і каже:

— Поїду я за золотою панею.

Поїхав солдат до моря, розвішав на ліщині різнобарвні стрічки, а морські люди почали одна за одною вилазить із води — та до тих стрічок. Аж останньою вийшла з хвиль красива-прекрасива дівчина, з довгими-предовгими косами. А солдат з-за кущів, схватив ту дівчину за косу, сів з нею на коня — і до царя.

Привіз солдат у царський палац золоту пані, але ж хвіст її у бочці з водою, бо без води не може жить, задихається. Пожила вона щось із тиждень та й каже цареві:

— На дні моря є у мене золота комода — придане моє. Коли дістанеш її, то я тоді вийду за тебе заміж.

Викликав до себе цар знову солдата і сказав:

– Є на дні моря золота комода — придане золотої пані. Поїдь і дістань її звідти. Коли не дістанеш, то звелю зварити тебе в кобилячому молоці.

Пішов солдат в конюшню до коня, радиться з ним.

— Не дістанемо ми з дна морського золоту комоду — приданого золотої пані. Хай цар заварює молоко на тебе. Попросиш у його, щоб дозволив тобі попрощатися зі мною. Приведеш мене до котла, у який тебе будуть кидать. Як я тричі пирхну в молоко, то ти скоренько скачи в киплячий котел. Тоді тобі нічого злого не станеться.

Уже заварили в котлі молоко, цар і каже солдатові:

— Ну, тепер скачи в молоко.

— Перед смертю, царю, я хочу з конем попрощатися.

— Ну йди, прощайся.

Привів солдат свого коня, став той над котлом, пирхнув раз, другий, а за третім солдат і скочив у котел з молоком. Тут же він і виплинув: вся одіж його стала золотою, а сам він бравим і красивим хлопцем.

Побачив те диво цар та й захотів і собі помолодіти.

— Зараз же й на мене заварюйте молоко.

Заварили царські слуги молоко, пішов цар до свого коня, привів його, попрощався з ним і скочив у котел. Тільки кісточки і лишилися по ньому.

А солдат оженився з морською золотою царівною, довго жив-поживав і не горював.

Трьом-син Борис

Як був собі чоловік та жінка — та й пішли вони на поле жати. Була в них маленька дитинка; вони повісили

1 ... 44 45 46 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників» жанру - 💛 Інше / 💙 Дитячі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"