Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників 📚 - Українською

Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 72
Перейти на сторінку:
на плече і каже:

— Як тобі потрібна буде наша допомога, промов ці слова:

Синичко-синичко,

Через моря, світи

До мене, твого брата,

На поміч прилети.

Гуцуляк подякував пташкам і мандрує далі. У глибині лісу побачив ведмедя, який з дупла брав мед. Навкруг парубка задзижчали бджоли:

— Леґеню, той ведмідь нам жити не дає. Убий його, а шкіру забери собі, вона стане тобі у пригоді.

Він пожалів працьовитих бджіл, зарубав ведмедя, а шкіру забрав.

Ішов не день і не два. Прийшов на сільську толоку, де стояли циганські шатра. Бачить, великий псисько напав на циганча. Гуцуляк шпурнув у пса патиком, узяв хлопчика на руки і приніс у табір.

Старий циган, як почув, що сталося, дуже втішився.

— У тебе добре серце, — сказав він. — Візьми у подарунок оцю скрипку. Як потрібна буде допомога, тільки бринькни на першій струні, і я вже буду коло тебе.

Так гуцуляк дістався до столиці сусіднього царства. Ходить такий змучений, що без вітру падає. А не знає, як йому знайти підземну царівну. Сів на камінь, тяжко зажурився. Потім узяв скрипку і тихенько бренькнув на першій струні. Перед ним, як з-під землі, виринув старий циган.

— Чого ти, сину, зажурився?

— Як мені не журитися, коли я прийшов за підземною царівною, а не знаю, де її знайти.

Старий дав пораду:

— Ти залізай у ведмежу шкіру, грай на своїй скрипці, а я буду водити тебе вулицями столиці.

Гуцул так і зробив. Циган його водить коло царського палацу, а він, ведмідь, виграє на скрипці й пританцьовує, аж курява летить. Цариця побачила і мовила цареві:

— Скажи, щоб завели того ведмедя у палац. Най би повеселилася і наша донька.

Цар покликав цигана:

— Дай мені на один день свого ведмедя. Я заплачу тобі.

Циган сховав гроші й шепнув гуцулякові:

— Добре придивляйся, куди він буде тебе вести.

Цар привів ведмедя до одного озера. На березі відсунув каменюку, і несподівано вода забулькотіла, почала зникати. Показалися сходи, що вели униз, до золотої плити. Цар підняв оту плиту, і вони спустилися в підземний палац. А там жила царівна з одинадцятьма дівчатами, подібними до неї, як краплі води.

— Ану заграй, — сказав цар ведмедеві.

Гуцуляк підняв скрипку і втяв тропотянку.

Дівчата одразу пустилися в танець. Коли усі інші потомилися, царівна попросила:

— Най мені ведмідь іще пограє.

Так вона танцювала, доки її подруги та й цар не пішли собі. Тоді гуцуляк скинув ведмедячу шкіру, і дівчина побачила парубка — файного, як сонце. Довго-довго милувалася отим красенем. Потім знов зашила його у ведмедячу шкіру і дала йому грошей, аби купив собі цісарське вбрання. Та ще наповіла:

— Коли прийдеш сватати, мій тато накаже, аби ми стали в один ряд. Але у мене потече сльоза із правого ока. Якщо ти мене любиш, то схопи за руку і не випускай.

Цар забрав ведмедя і повернув циганові.

Наступного дня гуцуляк собі купив дуже файне вбрання. Відтак пішов сватати царівну.

— Якщо зайдеш у підземне царство і упізнаєш мою доньку, то бери її за жінку, — сказав цар.

Пішов гуцуляк до озера, знайшов там каменюку й відсунув убік. Вода забулькотіла і зникла під землею. Леґінь подався сходами до золотої плити, підняв її і спустився вниз, до підземного палацу.

За ним прийшов і цар.

— Станьте всі в ряд! — крикнув на дівчат: він був невдоволений, що гуцуляк дізнався про його таємницю.

Дванадцять дівчат, схожих одна на одну, вирядилися.

Гуцуляк помітив, як в одної дівчини із правого ока потекла сльоза. Схопив її за руку, але царівна вирвалася і заново змішалася з дівчатами.

Леґінь забанував. Та згадав про синичку і прошепотів:

Синичко-сестричко,

Через моря, світи

До мене, твого брата,

На поміч прилети.

Прилетіла звідкілясь синичка, сіла йому на плече й питає:

— У чому біда, братчику?

— Допоможи знайти царівну.

Синичка заспівала йому коло вуха:

— Я дзьобну її у праву ногу, і вона сіпнеться.

Гуцуляк придивився. Раптом уздрів, як одна з дівчат сіпнула ногою.

— Оця! — вигукнув і так схопив дівчину за руку, що вже не могла вирватися.

Вивів собі царівну з підземного палацу. Цар дав їм пару коней, срібла-золота і відпустив у світ.

— А куди мене ведеш? — спитала царівна.

— До мого царя.

Дівчина заплакала.

— Не хочу йти до твого царя. Дотепер я жила під землею, та й у другого царя може таке бути. Веди мене у гори. Я буду твоєю.

Парубок повів її у своє село. Відгуляли весілля і зажили собі, як у казці.

Солдат і смерть

Прослужив солдат двадцять п'ять років. Іде додому і думає: «От прослужив я двадцять п'ять років, прийду додому, скажуть люди: «Дурак солдат… Двадцять п'ять літ прослужив, а царя не бачив». Вернуся, подивлюся на царя». Вернувся солдат, підійшов до палацу царського, а варта його й не пускає. Доповіли цареві.

— Ваше величество, якийсь вояка хоче до вас.

— Хай іде.

Приходить солдат.

— Що, служивий, скажеш?

— От прослужив я двадцять п'ять год, прийду додому, люди скажуть: «Дурак солдат… Прослужив двадцять п'ять літ, а царя і не бачив». То я прийшов, щоб побачить вас.

— Ну, яку ж тобі нагороду дати? — питається цар.

— Дайте мені старе сідло.

— Та нащо тобі старе сідло, я тобі дам нове.

— Ні, я хочу старе.

— Ну, добре.

Дав цар наказ — і принесли слуги солдатові старе сідло.

— Напишіте, ваше величество, бумажку, бо дома ніхто не повірить, що я був у царя і він подарував мені старе сідло.

Написав цар записку: «Дарую за добру службу такому-то солдатові старе сідло». Ще й підписався. А був у сусідньому селі пан і мав маєток Старе Сідло. То он що захотів хитрий солдат, а якесь там дрантиве сідло — нащо йому?

Попрощався солдат з царем, подякував за дарунок, подався в дорогу.

Іде солдат дорогою і знову думає: «Прийду додому, спитають люди: «Царя бачив?» — «Бачив». — «А Бога ж то не бачив?» — «Не бачив…» Піду Бога побачу ще». Вертається солдат, іде до Бога. От підходить до райських воріт і бачить, що при дверях смерть стоїть на варті.

— Куди йдеш, солдат?

— От прослужив я двадцять п'ять год: царя бачив, а Бога ж то не бачив. Хочу побачить його.

— Наказано, служивий, нікого не пускать до Бога.

— Та мені б хоч одним оком глянуть на нього.

— Лишайся на моєму місці, а я вже доповім про тебе Богові.

Лишився солдат замість смерті чергувать, щоб хто, бува, сторонній не проскочив,

1 ... 43 44 45 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників» жанру - 💛 Інше / 💙 Дитячі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"