Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Лагідний янгол смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Лагідний янгол смерті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лагідний янгол смерті" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 87
Перейти на сторінку:
і яких зусиль полковнику вартує його втримати.

Я підніс руки над головою, а Петро добродушно сплюнув собі під ноги, абсолютно без злості посміхнувся, дивлячись на полковника, і в цій посмішці, по краях якої висіли чорні пригладжені вуса, я побачив не тільки не властиву Петру добродушність, але й співчуття.

— Вітольде Юхимовичу! — голосно, щоб відстань, яка розділяла його й полковника, не змогла поглинути якусь промовлену літеру, говорив Петро. — Вам перепочити треба, а не страхати нас своїм ТТ! Хіба ж ми не люди? Хіба ж не порозуміємося?

Я бачив, як вирячилися здивовані очі полковника Тараненка, коли він почув із вуст Петра несподіваний текст. Я бачив, як він зробив два нетверді кроки вперед, як на обличчі його виникла розгубленість, така ж сама, яку нещодавно спостерігав на обличчі Галі.

Він знову зупинився, пильно позираючи на нас. Але, певно, щось заважало йому нас роздивитися. Може, втома. Вільною рукою він тер очі, а праву з пістолетом досі тримав напереваги, але цівка його ТТ дивилася вже кудись повз.

Петро дістав свою люльку. Розкурив її і демонстративно видихнув дим стовпчиком у небо.

Я опустив руки. Знову коїлося щось дивне. На моїх очах із полковника випаровувалися войовничість і рішучість, з якими він спрямував на нас свій пістолет.

Він облишив у спокої свої очі, потер пальцями лівої руки скроню, подивився на сонце. Знову спрямував збентежений погляд на нас. Потім якось дивно струснув головою, наче відганяючи сон, і опустив руку з пістолетом.

Зробив іще кілька кроків і зупинився метрів за п'ять від нас.

— Шось мені недобре, — вимовив він утомленим голосом і зітхнув. — Якби не ви, я б зараз у Одесі, в санаторії Чкалова отдихав... Мені давно вже треба отдихнути...

— Ну, то нехай вам жінки гербати запарять, — запропонував м'яким голосом Петро.

Вітольд Юхимович поглянув на нього з підозрою.

— Кофе мені ваші жінки вже раз зварили!.. — сказав він, але в його інтонації не було ані нотки образи чи злості.

— Слиштє, а? — несподівано врізався у спокій розмови незнайомий дзвінкий голос.

Я ошелешено озирнувся і побачив біля протилежного краю ями казаха з верблюдом. Казах був повністю джинсовий — і сорочка, і, відповідно, штани, і навіть ремінь із прикріпленою до нього торбинкою для грошей і документів — усе було синього потертого кольору. На верблюді поміж двох горбів примостився дивний баул із багатьма різнобарвними, нашитими згори кишеньками.

— Слиштє, а? Купить харчів не хочете? — правив своєї дзвінкий казах.

— Яких харчів? — через наші голови запитав казаха полковник.

— Кансєрви, шакалад, макарони іранські... — казах примружився, уважно розглядаючи полковника. — Патрони для ТТ тоже єсть, савсєм дьошева, дєшевлє курячих яєць...

— А чим платить? — серйозно запитав полковник.

— Чим хочеш. Долари, марки, франки, бартер... Патрони хочеш, да?

— Нє, — відповів полковник. — Які кансєрви є?

— Краби, сєльдь каспійська очєнь свєжая, креветка... все па два долара...

Знову в моїй уяві виникла лінія, прокреслена між казахом і полковником, і знову вона пролягала крізь нас. Мені закортіло відійти вбік. А полковник тим часом витягнув із кишені адидасівських штанів гаманця, вийняв зелену купюру і помахав нею у повітрі.

— Давай п'ять банок сєльді! — сказав він казаху.

— Пачему давай? — раптом образився казах. — Ти — пакупатєль, я — магазин. Ти сюди іди й пакупай! Магазин до пакупатєля ж не ходить!

— Полковнику, — я вирішив скористатися паузою, що виникла, — не беріть каспійський оселедець.

— Чому? — здивувався Тараненко.

— Там... усяке в бляшанці може виявитися...

— А-а-а... — із розумінням посміхнувся полковник. — Усяке, кажеш... Ясно, — і посварився на мене товстим вказівним пальцем, ніби я був неслухняним хлопчаком із дитячого садочка.

— Ти что, не вєріш, что я — магазин? — схвильовано й ображено заговорив казах. — На, дивись, у мене патент єсть, тавар єсть... Іди пакупай...

Полковник усміхнувся, хитнув головою, розсміявся, ще раз хитнув головою і пройшов прямісінько через яму, повз нас, до верблюда-магазина, стискуючи в одній руці пістолет, в другій — зелену купюру. Зупинився просто перед верблюдом.

— П'ять банок крабів, — сказав він твердо, простягаючи казаху зелену десятку.

Казах ударив п'яткою по передній нозі верблюда — по її внутрішньому боці коліна, — і той слухняно опустився на пісок, спочатку підігнувши передні ноги, а потім задні. Продавець відкрив одне з відділень великого баула, заліз досередини ледве не з головою. Витягнув консерви. Виклав їх на пісок у шерегу.

— На, щітай, — повернувся він до покупця. — Один, два, три, чотири, п'ять, — він наче пронумерував кожну консервну бляшанку, по черзі відмічаючи їх вказівним пальцем.

Потім дістав із кишені джинсової сорочки калькулятор. Щось пробелькотів собі під ніс по-казахському, здійснив розрахунки, тоді звів очі на полковника і промовив:

— Десять доларів.

Полковник посміхнувся.

— А я тобі скільки даю? — запитав він і підсунув купюру ледь не під ніс казаха.

— Десять, — кивнув казах, приймаючи банкноту. Тараненко склав бляшанки у стос і взяв у руки. Підійшов до мене. Поклав консерви на пісок і раптом подивився на свою правицю, в якій і дотепер тримав пістолет.

— Тьху, — промовив. — А я ж то думаю, шо це рука болить...

Він розстебнув «блискавку» на своїй адидасівській курточці й уклав пістолет у кобуру, що висіла ліворуч під пахвою. Зашпилив «блискавку» та звернувся до мене:

— Скажи, ти ж із Києва один поїхав! Звідки казашка взялась?

— У пустелі знайшов, — відповів я полковнику. — Заснув сам, прокинулися вдвох.

Полковник усміхнувся, потім обвів поглядом край розширеного розкопу, діаметр якого сягав уже метрів десятьох. Побачив мумію.

— А це шо? — запитав він.

— Мумія, — відповів я. — Стара. Від неї корицею пахне...

— Корицею? — Полковник зробив крок до мумії. — Корицею...

Він важко зітхнув.

Я поглянув на Петра, який стояв розслаблено, спостерігаючи за полковником. Праворуч від нього спиною до нас, не звертаючи анінайменшої уваги на все, що відбувалося, навпочіпки сиділа Галя і далі осипала край ями.

«Так, — подумав я. — Щось наш полковник вже ні на кого не наводить страху...»

А полковник тим часом присів перед мумією, роздивився її уважно, принюхався. Тоді помітив муміфікований член. Судячи з того, що жодних запитань не поставив, сам усе зрозумів або зробив висновки, які його цілком

1 ... 44 45 46 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лагідний янгол смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лагідний янгол смерті"