Читати книгу - "Дорогою ціною"

Рудик сміявся.

Ну, цього факту хіба не запишете собі in libris amoris? Та хіба ж тільки хазяйка наша?! — додав він. — Всі вони, усі молдувани дивляться на нас, як на ворогів своїх, у ложці води ладні втопити нас.

І не дивниця, — обізвався Тихович. — Приїздять в село якісь люди, що не знають їх мови, через що не можуть порозумітися з ними, не питаючись, йдуть на виноградники, рубають їх, палять… За що? нащо? яким правом? Незвісно. Та й виясни ж такому молдуванові, темному, неосвіченому, що філоксера, той страшний шкідник винограду, може з часом знищити всі виноградники, хоч тепер не видко ще руйнуючої сили того маленького, а сильного ворога! Він не пійме віри. Виясни господареві, у якого зрубано виноградник, що це зроблено для загального добра, для забезпеки сусідніх виноградників від зарази! Чи ж він потішиться таким поясненням? Або обіцяй другим, що ми не пустимо на їх садки філоксери, коли від самого початку існування комісії аж досі не було ще прикладу, щоб вдалося нам цілком очистити від філоксери виноградники в якому-небудь селі…

— Амінь, — перехопив Савченко. — Я давно вже кажу, що наша праця, наша йолопська праця нікому не потрібна… На цю псевдоборотьбу з філоксерою ми, мов у бочку Данаїд, кидаємо гроші, силу, час…

Вибачайте, — перебив його живо Тихович. — Ви не дали мені сказати, що дорогу до кращих результатів запи- няє нам та ж сама темнота молдуван, бо, замість помагати нам у боротьбі, вони шкодять їй, причиняються до розповсюдження філоксери. Я не нехтую боротьби з філоксерою, а тільки вияснюю причину ворожнечі молдуван. Я вірю, що ще не пізно боротися з ворогом винограду, що ми змогли б ще локалізувати його, здушити, знищити і таким робом обрятувати бессарабські виноградники. Нам тільки потрібні сили і кошти, великі кошти, щоб була змога обдивитися зразу цілу Бессарабію і таким побитом з'ясувати собі великість лиха, з яким провадимо боротьбу.

Щасливий, хто вірить! А я таки думаю, що ми просто воду міряємо…

Коли б я був одної з вами думки, я б зараз кинув службу, — вмішався Рудик.

Ф'ю-ф'ю-ф'ю! — засміявся Савченко. — Хіба я дурний кидати службу, коли мені за неї гроші платять! Знаєте приказку: дурний дає, розумний бере…

На цю приказку я міг би вам дещо відповісти, але маєте щастя, що хочу спати, — сказав Рудик.

Він встав із-за стола і простягся на лаві, сягнувши довгими ногами аж до протилежної стіни.

За його прикладом обляглись і Тихович з Савченком.

До вечора, коли повернули з поля молдувани, звістка про приїзд «докторів» облетіла ціле село. Молдувани купчились на вулицях. Скрізь помічалося роздратування, чути було лайку, прокльони. Діди правили щось про гріхи та останній час, молодші нахвалялися не пустити ворогів на виноградники, перестріляти з рушниць, розсудливі гамували запал. На вулиці колотилося, як в горшку колотиться. Замфір шкилював примаря, називаючи його хабарником за те, що пустив у село комісію. Але справа від цього не поправлялася, ба й не вияснювалася: молдувани не знали довідне, що робитимуть з їх виноградниками, який завбільшки той камінь, що завис над їх головами. Серед моря самих дивоглядних поголосок, спліток, яких не шкодувала роздратована жінота, годі було орієнтуватись.

Ходім краще до докторів, — гукнув врешті Замфір, — та розпитаємося, чого їм треба від нас.

Ходім, ходім! Це розумна рада! — згодилась громада, подаючись до Тиховичевої квартири.

Декілька молдуван вступило в хату.

А чого вам треба, люди добрі? — звернувся до них по-московськи Тихович.

Не розуміємо московської мови! Коли приїхав у наш край, хай говорить по-молдуванськи! — крикнув хтось з гурту.

Кров ударила Тиховичеві в обличчя. Йому стало соромно.

Добре, я говоритиму по-молдуванськи, тільки не знаю, чи зрозумієте гаразд, бо я не дуже знаю вашу мову.

Нічого, зрозуміємо.

Так скажіть же мені насамперед, чого ви хочете від мене? — удруге поспитав Тихович.

Ми хочемо знати, чого ви приїхали у наше село? — виступив Замфір.

Мене прислано сюди обдивитися ваші виноградники і таким робом дізнатися, чи нема там філоксери.

Філоксера? Що таке філоксера? Що це за вигадки? — гуділо в юрмі.

Філоксера — це така рослинна воша, як от буває на кукурудзі, огірках, кропиві та других рослинах, тільки ще менша. Вона живе на виноградних корінцях, висисає з них сік — і через те кущ засихає…

Цього ніхто з нас не бачив! У нас її немає! Старі люди скільки живуть, а такого не бачили. Не вірте, це він зуби нам замовляє! Це брехня! Нові податки з нас хотять витягти, от що! Знаємо їх! — хвилювались роздратовані попереднім поголоском молдувани.

Я не кажу, що філоксера є на ваших виноградниках, бо ще не обдивлявся їх. А що старі люди не бачили її, як кажете, досі, так це тому, що лиш недавно завезено в Бессарабію шкідника цього з-за кордону на лозах виноградних, і він не встиг ще дуже розмножитися. А філоксера тим і небезпечна для винограду, що, розмножуючись страшенно хутко, переходить з куща на кущ, з садка в садок. Вона може причепитися з землею до сапи, якою підгортаєте кущ, до ніг худоби чи людини, яка проходить по зараженому місцю, і таким робом її легко рознести по всіх виноградниках. Опріч того, в кінці літа філоксері ви ростають крила, вона робиться мушкою, перелітає з садка в садок — і кладе на кущах яйця. Тому-то, як не запобігти лихові, незабаром настане такий час, що всі виноградники засохнуть…

І що ж ви робите, скоро знайдете її? — поважно поеяитав Замфір.

А тс, що з паршивою вівцею в отарі. Навіть більше: ми зрубуємо кущі, палимо їх, а коріння з філоксерою труїмо отрутою в землі, забиваємо кущ і філоксеру і таким побитом не пускаємо її далі, на здорові виноградники.

В юрмі зчинився розрух.

Чуєте? Вони рубають нам виноградники! Палять їх! Землю святу труять! Яким правом! Хіба вони дали нам виноградники, хіба вони працювали на них, гарували, як ми! Піклуються, бач, непрохані добродії, що виноградники сохнуть. Коли сохнуть, хай сохнуть — божа воля, з богом не сваритися… Ого! знаємо ми вас! Намножилося вас, тих вчених, що не знають важкою працею хліб заробляти, та й вишукують якусь філоксеру, чи що, на наші голови! Шукають те, чого ніхто не бачив, чого ніхто не чув! Ні, щоб оце хтось прийшов на виноградник, зрубав його, спалив, знищив хліб святий — а-а! Скоріше їм голови постинають, ніж кущі виноградні! Не пустимо, не пустимо ворогів