Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Золоте теля 📚 - Українською

Читати книгу - "Золоте теля"

313
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Золоте теля" автора Євген Петрович Петров. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 90
Перейти на сторінку:
Козлевича, хоч на душі у нього лежала велика холодна жаба. Він боявся чорних ксьондзів, гадаючи, що в них є безліч всілякого чародійства.

У такому порядку весь підвідділ в справі заготівлі рогів і копит прибув до підніжжя костьолу. Перед залізними ґратами, сплетеними з хрестів і спіралей, стояла порожня «Антилопа». Костьол був величезний. Він врізався в небо, колючий і гострий, як кістка риби. Він застрявав у горлі. Полірована червона цегла, черепичні схили даху, бляшані прапорці, глухі контрфорси і красиві кам'яні ідоли, що поховалися від дощу в нішах, — вся ця виструнчена солдатська готика враз навалилася на антилопівців. Вони відчули себе маленькими. Остап заліз в автомобіль, потяг носом повітря і з огидою сказав:

— Яка гидота! Наша «Антилопа» вже смердить свічками, карнавками на побудову храму і ксьондзівськими чобітьми. Звичайно, роз'їжджати з требами автомобілем приємніше, ніж візником. До того ж на дурничку. Та ні, дорогі батюшки, наші треби куди важливіші!

З цими словами Бендер ввійшов у церковний двір і, проминувши дітей, що грали в «класи» на розмальованому крейдою асфальті, піднявся гранітними банківськими сходами до дверей храму. На товстих дверях, оббитих обручним залізом, барельєфні святі, розсаджені у квадратики, посилали один одному повітряні поцілунки, або показували руками в різні боки, або ж розважалися читанням товстеньких книжок, на яких сумлінний різьбяр повирізав навіть латинські літери. Великий комбінатор сіпнув за двері, та вони не піддалися його силі. Зсередини линули сумирні звуки фісгармонії.

— Охмуряють! — вигукнув Остап, сходячи вниз. — Зараз саме йде охмур! Під солодкий бренькіт мандоліни.

— Може, підемо? — запитав Паніковський, мнучи в руках капелюх. — Все ж таки храм божий Незручно.

Та Остап, не звертаючи на нього уваги, підійшов до «Антилопи» і почав нетерпляче тиснути на грушу. Він грав матчиш доти, поки за товстими дверима не почувся брязкіт ключів. Антилопівці задерли голови. Двері розчинилися на дві половини, і веселі святі у своїх дубових квадратиках тихо від'їхали в глибінь костьолу. З темряви порталу вийшов на світлу високу паперть Адам Казимирович. Він був блідий. Його кондукторські вуса відсиріли і жалібно звисали з-під ніздрів. В руках він тримав молитовник. З обох боків його підтримували ксьондзи. Ліворуч — ксьондз Кушаковський, праворуч — ксьондз Алоїзій Моршек. Очі патерів були єлейні.

— Алло, Козлевич! — крикнув Остап знизу. — Вам ще не набридло?

— Здрастуйте, Адаме Казимировичу, — розв'язно сказав Паніковський, ховаючись все ж таки за спину командора.

Балаганов підняв руку на знак привіту і скорчив пику, що, як видно, значило; «Адаме, киньте ваші штучки!»

Тіло водія «Антилопи» зробило крок вперед, але душа, яку підстебували з обох боків убивчими поглядами Кушаковський і Морошек, рвонулась назад.

Козлевич тоскно подивився на друзів і похнюпився.

І почалася велика боротьба за безсмертну душу шофера.

— Гей, ви, херувими і серафими! — сказав Остап, викликаючи ворогів на диспут — Бога нема!

— Ні, є, — заперечив ксьондз Алоїзій Морошек, закриваючи своїм тілом Козлевича.

— Це просто хуліганство, — забурмотів ксьондз Кушаковський.

— Нема, нема, — продовжував великий комбінатор, — і ніколи не було. Це медичний факт.

— Я вважаю цю розмову недоречною, — сердито заявив Кушаковський.

— А машину забирати — це доречно? — закричав нетактовний Балаганов. — Адаме! Вони просто хочуть забрати «Антилопу».

Почувши це, шофер підвів голову і запитливо поглянув на ксьондзів.

Ксьондзи заметушилися і, посвистуючи шовковими сутанами, спробували відвести Козлевича назад. Але він вперся.

— Все ж таки, як буде з богом? — наполягав великий комбінатор.

Ксьондзам довелося почати дискусію. Діти припинили своє скакання на одній ніжці і підійшли поближче.

— Як же ви стверджуєте, що бога немає, — почав Алоїзій Морошек задушевним голосом, — коли все живе сотворене ним!..

— Знаю, знаю, — сказав Остап. — Я сам старий католик і латиніст. Пуер, соцер, веспер, генер, лібер, мізер, аспер, тенер.

Ці латинські винятки з правил, зазубрені Остапом ще в третьому класі приватної гімназії Іліади, що й досі по-дурному застряли в його голові, справили на Козлевича магнетичну дію. Душа його з'єдналася з тілом, і в результаті цього з'єднання шофер несміливо зробив крок вперед.

— Сину мій, — сказав Кушаковський, дивлячись з ненавистю на Остапа, — ви помиляєтесь, сину мій. Чудеса господні свідчать…

— Ксьондзе! Годі теревенити! — суворо сказав великий комбінатор. — Я сам творив чудеса. Не далі, як чотири роки тому мені в одному містечку довелося кілька днів бути Ісусом Христом. І все було до ладу. Я навіть нагодував п'ятьма хлібами кілька тисяч віруючих. Нагодувати їх я таки нагодував, але яка була тиснява!

Диспут продовжувався у такому ж трохи дивному плані. Непереконливі, зате веселі докази Остапа впливали на Козлевича, як живляча вода. Щоки шофера вже зарожевіли, і його вуса поступово почали підійматися вгору.

— Давай, давай! — почулися підбадьорливі вигуки з-за хрестів і спиралей костьольних ґрат, де вже зібрався чималий натовп. — Ти їм про римського папу скажи, про хрестовий похід!

Остап сказав і про папу. Він затаврував Олександра Борджіа за погану поведінку, згадав ні з того ні з сього Серафима Саровського і особливо натиснув на інквізицію, яка переслідувала Галілея. Він так захопився, що у всіх бідах великого вченого звинуватив безпосередньо Кушаковського і Морошека. Це була остання крапля. Почувши про страшну долю Галілея, Адам Казимирович враз поклав молитовник на приступку і впав, як у широкі ворота, в обійми Балаганова. Паніковський терся тут же, погладжуючи блудного сина по жорстких щоках. У повітрі повисли щасливі поцілунки.

— Пане Козлевичу! — застогнали ксьондзи. — Доконд пан іде? Опамєнтайсє, пан!

Але герої автопробігу вже сідали в машину.

— Ось бачте, — крикнув Остап засмученим ксьондзам, зайнявши своє командорське місце, — я ж казав вам, що бога нема. Науковий факт, прощавайте, ксьондзи! До побачення, патери!

Під схвальні вигуки натовпу «Антилопа» від'їхала, і за якусь хвилину бляшані прапорці і черепичні скати костьолу зникли з очей. На радощах антилопівці спинилися біля пивного рундука.

— От спасибі, братці, — говорив Козлевич, тримаючи в руках важкий кухоль. — Був би зовсім загинув. Охмурили мене ксьондзи. Особливо Кушаковський. Ох і хитрий же, чорт! Вірите, постити заставляв. Інакше, каже, не потраплю на небо.

— Небо! — сказав Остап. — Небо тепер запустіло. Не та доба, Не той відрізок часу. Ангелам тепер хочеться на землю. На землі добре, там комунальні послуги, там є планетарій, можна подивитись на зорі у супроводі антирелігійної лекції.

Після восьмого кухля Козлевич зажадав налити ще й дев'ятий, високо підняв його над головою і, пососавши свій кондукторський вус, захоплено запитав:

— Немає бога?

— Немає, — відповів Остап.

— Значить, немає? Ну, будьмо здорові. Так він по тому завжди пив, примовляючи перед кожним новим кухлем:

— Бог є? Немає? Ну, будьмо здорові. Паніковський пив нарівно з усіма,

1 ... 44 45 46 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золоте теля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Золоте теля"