Читати книгу - "Рута"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рута" автора Санфіров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 48
Перейти на сторінку:
за дерев’яною панеллю, одною з тих, що облицьовувала стіни телецентру. Рута піднесла чудернацький прилад ближче до очей, поклацала важелями, що тримали трубку. За цим її і застав Леонас, який тихо спускався сходами.

— Що це в тебе? — здивовано запитав він.

— Телефон, — сказала Рута, не припиняючи своїх досліджень. — А він точно не працює?

— З часів ВОХРи, — запевнив Леонас.

Рута зітхнула, потім поставила апарат на місце й акуратно поклала трубку на важелі.

— Просто тут якісь дивні дзвоники...

Старий оператор уважно, як і годиться людям, що мають справу з технікою, роздивився телефон, послухав тишу в трубці і врешті-решт сказав:

— Радянські солдати захопили станцію і вимкнули зв’язок у всьому місті.

Це звучало просто як констатація факту, але насправді означало, що починаються по-справжньому небезпечні події.

— А тут, — Леонас покладав важелями і, не отримавши жодного результату, поклав трубку на місце. — Тут все-таки був спецзв’язок, хтозна, як воно підключено. Може, щось закоротили. А може, це так звані перехідні процеси, які ніколи не піддаються раціональному поясненню.

— А-а! — сказала дівчина, немовби щось зрозуміла.

— Добре, — підсумував Леонас. — Немає часу на телефон. Збирай швиденько всі касети, що ми назнімали за ці дні.

— Все погано? — вона підвелася і слухняно почала складати в сумку результати кількаденної праці знімальної групи.

— Погано, — кивнув оператор. — Ти англійську знаєш?

Англійську Рута вивчала у спецшколі, але не стала цим хвалитися, а просто кивнула.

— Чудово! — зрадів Леонас. — Значить так. Із цими касетами ти підеш до Верховної Ради, там тобі дадуть стіл і будеш писати анотації на кожну зйомку, щоб можна було розібратися, де що.

Дівчина здивовано звела брови:

— Англійською? Навіщо?

— Їх треба передати на Захід. Щоб там знали правду.

Голос старого телевізійника звучав навдивовижу спокійно, якщо брати до уваги те, яку інформацію він повідомляв.

Вимогу Горбачова повернути дію радянської Конституції у Литві люди спочатку сприйняли як чергову бздуру — Президент СРСР був відомий своїми ексцентричними заявами. Переказували навіть його слова: «Ніде ви не дінетеся. Нікуди ви не підете». Це звучало смішно, немов дитячі погрози. Але коли наступного дня солдати захопили Будинок друку, аеропорт і Департамент охорони краю, стало зрозумілим, що цього разу все буде не по-дитячому. Ну а незабаром литовські комуністи оголосили про створення Комітету національного порятунку, і подальший розвиток подій став цілком передбачуваним. Виникало лише одне питання: це буде бліцкриг, як у Чехословаччині шістдесят восьмого, а чи то Литву спробують задушити поступово.

В цих умовах відключення телефонів свідчило про початок масштабної військової операції, це розуміла навіть Рута, яка не зналася на політичних тонкощах.

— Леонасе, — несміливо почала вона. — А як ви тут без мене? Я ж можу робити анотації в телецентрі, а коли треба, допомагати вам.

Але ця пропозиція не справила враження на оператора. У відповідь він красномовно покрутив головою:

— Нам треба, щоб касети збереглися. А в телецентрі може бути занадто гаряче.

— Ну тоді я віднесу касети і повернуся, — вона продовжувала вигадувати варіанти.

— Ні, ти залишишся у Раді і писатимеш анотації, — в його словах читався остаточний вирок.

— А якщо Раду захоплять?

Леонас знизав плечима:

— Тоді будеш робити те, що тобі скажуть там. Але під Радою повно людей. І барикади. Її просто так не взяти. Чи принаймні не одразу. А тут... — він показав рукою навкруги, немовби підкреслюючи відкритий простір, що оточував головний інформаційний центр Литовської республіки.

Цей жест був настільки красномовним, що дівчина запитала:

— Тобто насправді ви просто хочете відіслати мене у безпечне місце? Правильно?

— У Вільнюсі, на жаль, зараз немає безпечних місць, — зітхнув Леонас. — Усе зібрала?

— Так, — вона закрила сумку.

— Тоді ходімо зі мною, я відведу тебе до потрібних людей.

Вони йшли коридором телецентру, і Рута не впізнавала його. Великі вікна де-не-де були забарикадовані шафами та стільцями, біля дверей лежали мішки з піском.

На вулиці панував зимовий вечір, і світло з вікон, прориваючись через меблеві завали, утворювало на землі примхливі фігури. Леонас сам сів за кермо редакційних «жигулів» і поплескав по сидінню поруч, запрошуючи дівчину приєднатися.

— А де водій? — запитала вона, не побачивши звичної мовчазної постаті за кермом.

— Захворів, — дещо відсторонено, немовби прикриваючи якусь іншу причину, пояснив оператор. — Сідай.

Звична слухатися старших, вона сіла, акуратно зачинила розхлябані дверцята, і лише потім сказала:

— Я все зрозуміла! Я вас не влаштовую як помічниця, тому ви просто шукали привід відіслати мене з телецентру і вигадали про анотації. Так?

Леонас завів двигун і повільно виїхав зі стоянки.

— Не кажи дурниць. Захід — це наша остання надія. Якщо інформація дійде до Заходу, вони зможуть вплинути на Москву. Тільки їх почують у Кремлі. Але в Європі та Штатах не знають литовської. Тому потрібен докладний опис кожної касети. Зрозуміло?

Дівчина сиділа, скулившись, як школярка, яку вичитує класний керівник. Але в голосі її відчувалася впертість.

— Я не єдина, хто знає англійську, — сказала вона.

— Але єдина, хто розбереться у наших касетах.

— Ну чому, Андріас розбереться. І англійська у нього краща.

Леонас зітхнув:

— Андріаса немає.

— Як немає? — не зрозуміла Рута.

— Поїхав.

— Куди?

— Невідомо. Сказав, що їде, і все.

Рутині очі полізли з орбіт:

— Утік? Андріас утік?

— Не знаю, — різко відповів Леонас, демонструючи, що йому неприємна ця тема.

Дівчина замовкла, намагаючись перетравити почуте.

— Він злякався? — голос її зробився зовсім тихим. — Андріас?..

Замість відповіді Леонас тільки здвинув плечем.

— Ну тоді тим більше не можу піти! — заявила Рута. — Ви без мене не впораєтеся.

— Впораюсь, — запевнив він.

Машина вже мчала повз парк до мосту через Няріс. Дівчина підвела голову, в очах її стояли сльози.

— Леонасе, будь ласка, не відсилайте мене!

— Дитино, — старий оператор звільнив одну руку від керма і по-батьківськи поклав її на дівоче плече. — Іноді доводиться робити не те, що хочеться, а те, що треба.

Вона смикнула рукою, звільняючись від доторку, і раптом вибухнула:

— Та що ви, змовилися? Той — не ходи до телецентру, і ви теж.

— Той, це хто? — не зрозумів Леонас.

— В телефоні, — пояснила дівчина.

Леонас усміхнувся:

— Тоді

1 ... 44 45 46 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рута"