Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

— Дивно… коли засовував всередину, ніби було сухо… — спантеличено роздивлявся свій товар хлопець — можливо, це пари отрути, так що відкривати не будемо.

— Ти брав це руками? — вразився ділок — не може бути, це ж 100 % смерть!

— Я схожий на ідіота? — обурився Віктор — знайшов пару паличок, схопив і заштовхав, закрив і забув… нічого складного. У мене на рідній планеті частина населення примудряється навіть їсти двома маленькими паличками в руці, ось так! Не відхилятимемося від питання, шеф — береш, або мені до Ленца змотатися по-швидкому?

Згадка про конкурента повернула типа в реальний світ, і він знову став діловою людиною.

— П'ятдесят п'ять тисяч, а за кожну таку в майбутньому даватиму по шістдесят — знову виник невеликий торг, в результаті якого сторони прийшли до угоди, що перша частина двостороннього договору вважається успішно погашеною, а друга залишається без змін, про що підтвердив новий писк кома — прийшло доповнення до вже діючого договору.

— Хороший початок кар'єри, Віктор — посміхнувся хазяїн кабінету, прибираючи контейнер у вбудований в стіну сейф-холодильник з кодовим замком — пропоную випити за першу угоду і початок співпраці.

Потім трохи поговорили, хлопець отримав контакти мисливця, який брав його на стажування, а також йому скинули контакти декількох майстрів, що займаються технікою для мисливців. Тут наш герой переслідував мету отримати специфічні знання по активації контрольних кристалів всюдиходів: перший приз був відносно недалеко, всього в десяти днях пішого шляху, але повторювати такий трюк він більше не збирався, тому слід було придумати спосіб дістатися туди швидше і безпечніше. Але спочатку — навчання і напрацювання досвіду!

Волш міг з повною упевненістю називати себе професіоналом своєї справи, адже на Версолі він живе і заробляє вже більше восьми років — дуже показовий термін для тих мисливців, хто ризикує і полює на хижаків планети, а не тільки на місцевих м'ясних свиней і бізонів. Сюди прилетів із власної волі, а не за рішенням суду — керувався різними причинами, одна з яких була банальною — тут можна було добре заробити, а враховуючи, що нормальна освіта йому не світила унаслідок бідності батьків, то вибір ліг на Версолу однозначно. Ну, а крім того, він думав про своє майбутнє, а саме про довге життя — операція по омолоджуванню коштувала дорого, але саме тут, на цій планеті можна було набрати необхідну суму, і ще трохи згори, щоб наступну частину життя провести десь у своєму будиночку на березі ріки з вудкою в руках. Але потім, якось непомітно Волш зрозумів, що нікуди звідси він не полетить — йому подобалася савана, її свіже, дике повітря свободи, а азарт полювання вводив його просто в якийсь раж. Колись давно він познайомився з місцевою «шишкою» — тоді нинішній адміністратор Кайл ще не був такою важливою персоною в «Новомеді», але відтоді вважав за краще вести справи тільки з ним.

Справи той тип вів чесно, а постійним постачальникам, таким, як сам Волш, на деякі інгредієнти завжди давав процентний бонус. Навіть трохи подружилися — час від часу, коли Волш ненадовго приїжджав в селище на здачу товару, вони пропускали по парі скляночок, обговорюючи планету, її фауну і місцевих жінок — про що тут ще говорити? У савану їздив у складі групи — декілька всюдиходів заїжджали набагато далі за самотні пари мисливців, адже справжні дорогі трофеї водилися на порядному видаленні від селищ. За вісім років активного життя на Версолі мисливець поміняв декілька напарників — з жінками ніколи не працював, хоч це вважалося оптимальним варіантом для чоловіка, що багато часу проводить далеко від людей. Мисливець вважав, що жінка реально слабкіше фізично, і з нею більше шансів у важкий момент залишитися наодинці із звіром або пораненим в траві, а напарник просто побоїться прийти йому на допомогу.

Чоловік є чоловік, хоч і тут можуть бути нюанси — передостаннього зі своїх партнерів він прогнав півроку тому, коли повернувся з чергового рейсу — цей організм перестрашився і трохи не підставив його, Волш тоді лише дивом уникнув загибелі. А останні два місяці він займався простим полюванням на м'ясо — гроші, звичайно, не ті, що платять за органи хижаків, та зате можна працювати самому — у відомих межах, звичайно. Учора йому подзвонив його старий знайомий — шишка з адміністрації «Версоли-2» і запропонував пропустити по скляночці хорошого пійла за старою звичкою, була у того як би тема для розмови.

— Волш, не набридло м'ясником працювати, а? — запитав у знайомого чиновник після другої склянки — з твоїм послужним списком сидіти серед цих м’ясовозів якось несерйозно.

— Може воно і так, Кайл, тільки сам знаєш — одному далеко віддалятися не можна — потрапиш під ментальний удар якогось звіра і все, тю-тю. А чого раптом тебе мої заробітки зацікавили, хоча ні — не говори, і так зрозуміло — у тебе з м'яса заробітки маленькі, не порівняти з тим, що отримуєш з уніків.

— Все так і є, тому і хочу тобі запропонувати повернутися у бізнес, тим паче, що у мене є один тип на прикметі тобі в напарники.

— О, ні! — замахав Волш руками — знову все з початку, ти ж знаєш, що мені не таланить на партнерів: один банально здрейфив, добре хоч не втік з моїм всюдиходом, а то б я там і залишився навіки. Інший хотів кинути на гроші, третій взагалі виявився відморозком — пропав десь там.

— Ага-ага, пропав — посміхнувся Кайл і провів з розумінням пальцем по шиї — свинки з'їли, усі знають, які вони агресивні, коли голодні, а-ха-ха-ха, особливо коли трава закінчується, хе-хе.

— Ти на що натякаєш, приятель? — посміхнувся мисливець, потягуючи охолоджене вино — я перед законом чистий, але я так і не зрозумів, що ти там про новий екземпляр на посаду мого помічника говорив?